Політична кухня: чому Рада не може врегулювати вільний продаж землі

Четвер, 20 грудня 2018 19:12 - Аналітика 132
Політична кухня: чому Рада не може врегулювати вільний продаж землі
Після набуття незалежності українські державні чиновники різного рангу при зручній нагоді твердять про приведення українського законодавства до стандартів західних, капіталістичних країн. Верховенство права, демократія та вільний ринок – основні постулати, які декларуються з кожної високої трибуни. Попри загальну підтримку вищевказаних принципів, право продавати землю сільськогосподарського призначення стало наріжним каменем, який розділив між собою як власників землі так і депутатів.

20 грудня, 231 депутат проголосував за продовження дії мораторію до 1 січня 2020 року. Крім цього, був підтриманий законопроект, відповідно до якого Кабінет міністрів зобов’язаний розробити законопроект про який говорили більшість депутатів - про вільний обіг земель сільськогосподарського призначення до 1 березня 2019 року.

За даними "Моніторингу земельних відносин", за 2016-17 роки, 6,5 тис. га земельних ділянок загальною площею більше 25 000 га було передано державі після смерті попередніх власників.

Наразі, в Україні налічується близько 7 мільйонів землевласників, які не можуть вільно розпоряджатись своїм майном, чи отримають вони таке право через рік покаже час.

Розбираємось, чому за всі роки незалежності у питанні продажу землі досі не досягнуто суспільного консенсусу.

Земельний кодекс України діє з 2001 року, саме в ньому було закріплено заборону на продаж землі сільськогосподарського призначення. З того часу, ситуація не надто змінилась.

З огляду на те, що за сімнадцять років з моменту ухвалення ЗК багато українських селян змінили своє амплуа і почали займатись іншими справами, землю вони можуть хіба що здати в оренду. Але ціна, яку вони отримують від агрохолдингів значно нижча від цін в Європі, куди Україна декларує бажання інтеграції. Там земля у вільному продажу. Більше того, якщо ціна оренди в Україні сягає 700-800 гривень за гектар на рік, в країнах, де діє вільний ринок землі, ціна за оренду сягає до 500 євро за 1 га.

Європейський суд з прав людини, верховенство якого не оспорюються нашими парламентарями, визнав, що абсолютна заборона на купівлю або продаж сільськогосподарської землі суперечить Європейській конвенції з прав людини. Більше того, тільки у Білорусі та Україні діє такий мораторій серед європейських країн.

Представники Міжнародного валютного фонду неодноразово заявляли про відкритий ринок землі як важливу умову подальшої співпраці. Попри таку міжнародну підтримку відкритого ринку землі, парламентарі все ще не можуть дійти згоди стосовно ухвалення відповідних поправок.

Відсутність консенсусу щодо цього питання, експерт проекту USAID “Підтримка аграрного і сільського розвитку” Павло Кулинич, обумовлює трьома факторами: політичним, економічним та соціальним.

Політичний фактор, на його думку, полягає у тому, що певна частина селян продасть свої ділянки невигідно і будуть у цьому звинувачувати політиків, які ухвалили даний закон. Економічний чинник полягає у тому, що нинішні орендарі селянських паїв зацікавлені в збереженні існуючого стану справ, так як вони зберігають монополію і їх влаштовує нинішня ціна, яку вони платять за оренду. Що ж стосується соціального фактору, то Павло Кулинич стверджує, що селяни є найбільш консервативною верствою населення і з пересторогою ставляться до ринкових механізмів (включаючи продаж землі), яких вони не бачили з моменту проведення колективізації села більшовиками у 1929-1930 рр.

Близькій до цієї думки і Олександр Лємєнов, засновник експертної компанії “StateWatch”, який зазначає, що нинішні суперечки полягають у тому, що агропромисловці за безцінь взяли у користування земельні наділи, а зараз не хочуть їх повертати або платити більше - відповідно до ринкової вартості. В той час як політики сприяють їм у підтриманні такої ситуації.

“Якщо ми хочемо дійсного руху вперед, то потрібно нарешті перестати слухати популістів, які з одного боку кричать, що "селян обкрадуть", а з іншої – сприяють великим латифундистам "збирати земельний банк" у цих же селян”, - підсумував експерт.

Щодо доцільності відкриття вільного ринку, він зазначив, що ринок землі потрібен, але за умови прозорого механізму його відчуження. Лємєнов переконаний, відкриття ринку земель надасть можливість селянам не тільки залучати дрібні інвестиції, а і зупинить консолідацію землі в руках великих аграріїв. Основна небезпека, на його думку, полягає у тому, що право власності селян на землю не захищене, відповідно порушення можуть повторюватись.

Виконуючий обов’язків Міністра агропромисловості Максим Мартинюк зазначив, причини суперечок не тільки політичні, а і технічно-юридичні, а саме те, що великі масиви землі перебувають в оренді, тому необхідно забезпечити дотримання прав орендарів та селян.

“Необхідно припинити “бавитись” з продовженням мораторію, припинити “міфічно” захищати селян і вилучити даний пункт з перехідних положень. Варто прийняти закон про обіг сільськогосподарських земель, де будуть вказані всі умови та обмеження, а також визначити час, коли він вступає в дію”, - додає в.о. міністра.

Солідарний з ним і його заступник Віктор Шеремета. За його словами, щоб досягти консенсусу необхідно ухвалити закон про обіг землі, де мають бути чітко врегульовані права кожного із суб’єктів, тоді і поправка про заборону відчуження земельних ділянок втратить свою доречність.
Він додав, що неприпустимо, щоб покупцями землі були юридичні особи, які можуть купляти по 10 тис га в одні руки, за зауважив, що покупцем має бути той, хто живе і працює на землі.
Резюмував свої слова заступник в.о. міністра словами, мовляв Комітет аграрної політики у Верховній Раді складається з не найменших агровиробників, тому вони дбають про свої інтереси.

Народний депутат Ігор Лапін відкидає такі зауваження з боку Мінагрополітики, так як стверджує, що йому не відомо про існування такого законопроекту взагалі. За його словами, представники Мінагрополітики мають самостійно прийти у парламент, представити свою програму у вигляді необхідних законопроектів.

Його позиція з цього питання полягає у тому, що ринок землі відкривати треба, мотивуючи євроінтеграційними прагненнями України.

“Україна йде в Європу і ринок землі треба відкривати, а ті хто говорить, що це небезпека, це ті хто хоче обмежувати права українців користуватись своєю власністю”, - резюмував політик.

Солідарний з думкою про необхідність першочергового ухвалення закону про обіг землі і депутат Максим Бурбак від “Народного фронту”. За його словами, саме закон про вільний обіг земель передбачить інструменти для відкриття ринку, але спочатку необхідно провести президентські та парламентські вибори, щоб зменшити надмірну політизацію.

Він стверджує, що ризик миттєвого розпродажу ділянок у селян є, але щоб його зменшити, варто зазначити в законі, що земля може належати тільки громадянам України, встановити максимальний ліміт об’єму землі в одні руки, а також встановити державу як єдиного агента купівлі-продажу землі.

Депутат від БПП Іван Вінник стверджує, що мораторій на продаж потрібно зняти, але зазначає, що напрацьовувати закон про обіг перешкоджає політичний бар’єр у вигляді відсутності парламентської підтримки за вільний ринок.

Депутат від фракції “Батьківщина” Олександра Кужель зазначає, що ринок землі в Україні необхідний, але тільки після повної інвентаризації землі, якою володіє держава, а також після ухвалення закону про обіг, тому вона голосує за продовження мораторію.

"Що стосується паїв, то люди мають мати право на продаж землі, але зараз питання ціни. Сьогодні українцям пропонують ціну, яка в 30 разів нижчу ніж в Європі за землю не сільськогосподарського призначення", - говорить Кужель.

Також депутатка зазначає, що стосовно державної землі відбувається багато зловживань. Тому, за її словами, необхідно передбачити захист прав приватної власності на землю.

Отже, більшість депутатів схиляється до думки, що українці мають отримувати право на вільний ринок землі, але так само одностайні у тому, що для цього не передбачено законодавчих механізмів для унеможливлення зловживань.

В той самий час, думка експертів солідарна щодо доцільності та ефективності ринку землі. Але вони зазначають, що попри розуміння депутатів необхідності ухвалення регулюючих норм, народні обранці зволікають у цьому, оскільки допоки селяни будуть за копійки віддавати своє майно в оренду агрохолдингам, аграрії отримуватимуть надприбутки і тримати селян в залежності, а це цілком влаштовує нинішній склад парламенту.