Крим: що залишилось поза увагою та як змінилось життя учасників спротиву

26 лютого 2019
243

Рівно 5 років тому у Сімферополі відбувся масовий мітинг проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму. Того дня до стін Верховної Ради АРК приїхали тисячі людей з українським і кримськотатарським прапорами, аби захистити територіальну цілісність України.

Це стало приводом для так званої "справи 26 лютого", яку було відкрито у 2015 році. Загалом було заарештовано вісім кримських татар. А фігурантами у справі стали виключно проукраїнські активісти, кримські татари.

Як змінилось життя кримчан за ці роки та що залишилось поза увагою ЗМІ — читайте далі у матеріалі. 

Після цих подій всьому світу стало очевидно, що РФ захопила півострів воєнним шляхом. Всупереч волі кримськотатарського народу. Так вважає Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз. Саме його було заарештовано першим у "справі 26 лютого".  

"Ми своїм мітингом зламали ту ілюзію, яку Росія хотіла продемонструвати світовій спільноті. 25 лютого, Меджліс був єдиним політичним органом, що продемонстрував свою політичну волю на півострові: звернувся до народу із проханням вийти та не допустити прийняття парламентом Криму сепаратистських рішень. А заяв від інших політичних партій не було. 26 лютого 2014 року, на заклик відгукнулися понад 10 тис. жителів Криму", - прокоментував Ахтем Чийгоз. 

Учасник бойових дій Данило Борода пригадав та прокоментував події 26 лютого 2014 року, які відбулися на півострові. Його бачення ситуації не збігається з офіційною версією кримськотатарського народу.

За словами хлопця, напередодні цих подій Меджлісом було оголошено про мітинг стосовно знесення пам'ятника Леніну. Паралельно велися перемовини із Туреччиною, щодо створення Кримськотатарської народної республіки та від'єднання від України. Данило не розуміє, чому українці воюють проти тих, хто хоче Донецьку чи Луганську республіку, і не вживають ніяких заходів проти тих, хто хоче Кримськотатарську народну республіку?


"Вони не воюють за Україну. Їхня боротьба виключно за власну республіку. Тому я проти таких проявів з боку Меджлісу. Як на мене, це теж прояв сепаратистських дій. За їхньою тодішньою версією, на Майдані за Крим стояли кримські татари. Хоча особисто я бачив на Майдані не більше 10 представників. Спостерігаючи за цими подіями, я та мої товариші почали згуртовувати людей.

Зібралось у Сімферополі близько 500 людей, серед яких націоналісти, футбольні фанати, представники УПЦ та інші. Таким складом ми теж долучилися до мітингу, хотіли пам'ятник повалити. Татари ж не дали нам цієї можливості. Був конфлікт, багато галасу, після чого виділили 10 днів на те, аби його все ж знесли", - пригадує Борода.

Одразу ж цю інформацію підхопили як українські, так і російські ЗМІ. А вже невдовзі на основі цього група Аксьонова, який 27 лютого 2014 року став прем'єр-міністром АР Крим, запросила голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим Могильова провести збори Кримради, для того аби просити захисту у РФ.


"Я та мої друзі (нас того дня було близько 300) прийшли 26 лютого блокувати цю ситуацію. Ми чітко розуміли, що необхідно було штурмувати Раду", - коментує Данило.

За його словами, вже на той момент на півострові перебували російські війська. Хлопці про це знали, тому що давно слідкували за росіянами:

"В їхніх частинах ми мали своїх людей, які сповіщали нам різну корисну інформацію. Зокрема, одна кухарка розповідала нам про те, що завжди готувала на 40 осіб, а тепер на 500. Тому ми знали про збільшення кількості російських військових. І для нас не було дивним побачити під будівлею Ради донських козаків та сімферопольських маргіналів. Вони були озброєнні, при цьому їх прикривала міліція", - розповідає учасник бойових дій.

 

 

34568

 

Разом із товаришами Данило був у перших лавах мітингувальників, тому між ними та людьми, які заблокували вхід до Ради, виникла бійка. Під час сутичок хлопці все ж пройшли до входу будівлі. Серед тих, кому це вдалось залишилось близько 10 осіб. Інші отримали травми різної тяжкості. За словами Данила, одному із товаришів навіть прострелили ногу.

"Ми відправили значну частину людей до лікарні. Біля будівлі залишився я та ще кілька моїх друзів.

Незабаром Чубаров дав команду нічого не робити, особисто зайшов туди, вийшов разом з Аксьоновим, тим самим не дав можливості нічого із ним зробити, сів у авто та поїхав у невідомому напрямку.

Про що вони там говорили — невідомо. Але о 5 ранку Аксьонов особисто зустрічав російські війська, які й захопили кримську Раду. 

Після цього я побачив новини про те, як татари штурмували Раду. Тобто, на екранах тоді всім показували штурм вже порожньої Ради", - підсумував Данило.



Окупаційна влада пробачати активістам заворушення не збиралась. 29 січня 2015 року Ахтема Чийгоза було затримано представниками структур російської окупаційної влади та інкриміновано злочин за частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу Російської Федерації (організація масових заворушень). Причиною арешту стала участь у мітингу перед будівлею Верховної Ради Криму. Звільнено Чийгоза було лише у 2017 році: 25 жовтня його разом з іншим кримськотатарським політв'язнем Ільмі Умеровим було видано Туреччині та звільнено від відбування покарання.

На рідній землі востаннє він був 25 жовтня 2017 року, коли перебував за ґратами. За версією слідства, саме він на засіданні Меджлісу, що екстрено було зібрано 25 лютого 2014 року напередодні позачергової сесії, став організатором масових заворушень біля будівлі парламенту.

 

"У той період, коли я був заарештований, я часто бачив один сон. У ньому я, вбраний у чорний костюм та білу сорочку, гуляю Бахчисараєм. Я знаю, що і наяву це буде дуже скоро",- розповів Ахтем Чийгоз.

Після тих подій Данило Борода потрапив зі своїми товаришами в один рух, невдовзі був вже у складі так званих "Чорних чоловічків", які наводили жах на агресора. Саме у той період йому вдалось двічі відвідати Крим. Хлопці намагався вести спротив на півострові.

"Ми хотіли ввести туди десант. Проте наш лідер зник та донині вважається безвісти зниклим. Я схиляюсь до думки, що його ліквідували. Після того востаннє на півострові був 8 травня 2014 року. Після Криму моє життя змінилось: вже наступного дня (9 травня 2014 року) я готувався до бою за Маріуполь. У лавах підрозділу я провів 4 роки. І це були найкращі роки мого життя.

Коли я чую фрази, на кшталт, "у Криму завжди були проросійські настрої", то хочу сказати, що це все маячня: неодноразово особисто я ходив у Севастополі, демонструючи та не приховуючи українську символіку і ніхто на мене не кидався зі зброєю. У Севастополі ми влаштовували проукраїнські мітинги. Так, були бійки, але нас ніхто не хотів вбивати. А у Сімферополі всім взагалі було начхати. Все це сприймалось на системі заробітку. Коли почався Майдан, на материкову частину чоловікам було заборонено виїжджати. Пропускали лише "тітушок".

Тому, аби поїхати на Майдан я мав їхати разом із цим контингентом в одному потязі. Зрозуміло, що ми використовували будь-які можливості, під час таких "подорожей" нам вдавалось проводити виховні роботи із цими людьми.

Нам часто відповідали, мовляв, та чого ви так, ми ж просто грошей їдемо заробити", - розповідає Данило Борода.

 

 

2

 

Від подій лютого 2014 року на півострові життя кримчан змінилось. Своїми думками щодо нинішньої ситуації в Криму з нами поділилась журналістка Олександра Єфименко.
За її словами, однією із серйозних змін у житті півострову стало існування такого терміну "політв'язень".

"Людей з іншими політичними поглядами, за мистецтво чи інші прояви діяльності можуть просто взяти й посадити за ґрати. Пам'ятаю випадок, коли на дівчину хотіли відкрити кримінальне провадження за її вірші.

РФ, анексувавши Крим, запровадила у наше життя термін "політв'язні" - це найголовніша та найстрашніша зміна за ці роки.

У Криму стало дуже дорого жити. Мені особисто казали, що ціни на півострові, як у Москві, а от якість дуже низька", - поділилась думками Олександра.

За словами журналістки, навіть ті, хто мав відверто проросійські настрої час від часу говорять, що шкодують та помилялися. У Криму дуже мало незалежної преси, а спостерігачів взагалі не допускають. Проблемним залишається і питання безпеки на півострові.

"Якщо в мене щось трапиться, остання інстанція до якої я звернусь це буде поліція. Так, мені страшно тут знаходитись. Але я знаю, для чого я це роблю", - підсумувала Олександра.
 

 

 

 

8

 

"Я ніколи не боявся втратити Крим. Нехай собі живуть та "насолоджуються" тим, чого так хотіли.Особисто я хотів би повернути Крим з боєм, пройтись рідними вулицями Сімферополя. Такі собі мрії солдата. Проте я впевнений, що такого звільнення не буде, бо ми можемо втратити дуже багато людей, а Крим не гідний їх смертей.

Але навіть після повернення півострову, я матиму бажання поїхати хіба що у гори, за якими я сумую", - ділиться своїми думками Данило. 

 

Втрати, яких зазнав Крим після вторгнення РФ — масштабні. За словами Ахтема Чийгоза, це все вплинуло на життя та долі людей.

"Наслідки, які ми сьогодні спостерігаємо на півострові, катастрофічні. У Криму відсутнє зараз поняття безпеки взагалі. Зростають екологічні катастрофи, спостерігаються демографічні зміни, штучне заповнення півострову громадянами РФ та витіснення корінних жителів. 

Ситуація на морі — це теж наслідки захоплення Криму. Це були прогнозовані речі.

Мільйони людей чекають закінчення цього жаху", — прокоментував Ахтем Чийгоз.

У свою чергу РФ, яка спричинила безліч лиха, не має шансів на пробачення чи примирення.

"Підлість, злодійство, вбивство, приниження гідності — такі речі не пробачаються, тим паче у нашій історії це не вперше", - зауважує Ахтем Чийгоз. 



У так званій "справі 26 лютого" Ескендера Кантемирова, Ескендера Емірвалієва, Арсена Юнусова, Алі Асанова і Мустафу Дегерменджі звинуватили за ст. 212 ч.2 КК РФ.

Участь у масових заворушеннях на мітингу в підтримку територіальної цілісності України, який проводився під стінами Верховної Ради Криму, стала основною причиною та зачіпкою, за яку вхопилась Росія та тим самим відкрила сезон "полювання" на людей, які мали проукраїнську позицію.

Але навіть перебуваючи в камерах ворожих тюрм наші політв'язні з гідністю поводяться та демонструють всьому світові силу, яку не запроторити за ґрати ніякими фальшивими справами.

 

 

Всі головні новини з доставкою в Ваш месенджер Телеграм
2
Матеріали по темі
Стаття

Неоголошена війна об'єднала тисячі українок, які навчилися тримати зброю в руках і рятувати життя на передовій з перших днів війни. З початком найгарячішої фази для жінок були закриті навіть такі посади як фотограф чи перекладач, не говорячи про бойові посади. Шлях на передову для них був нелегкий. Проте, маючи вдосталь мотивації, жінки попри всі перепони були, є і нині перебувають у зоні бойових дій. І навіть ті, хто вже повернувся на мирну територію — продовжують боротьбу за правду та краще майбутнє для своїх дітей.

20 березня 2019

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019
Стаття

Її позивний Аліса. І вона 5-й рік пліч-о-пліч з іншими військовими допомагає наблизити нашу перемогу. 

8 березня 2019
Стаття

Вони — кмітливі, тендітні та водночас сильні.

Тисячі жінок, які в перші роки війни стали на захист України, досі не мають статусу учасників бойових дій, або будь-яких належних їм пільг. Ще більше оформлені на посади кухарок чи діловодів, але при цьому пліч-о-пліч із чоловіками перебувають на фронті та дивляться в очі смерті. Їх не зупиняє ніщо. І якщо українські ветеранки поставили ціль бути почутими в штаб-квартирі НАТО — то вони це виконали, не дивлячись ні на які складнощі.

5 березня 2019
Стаття

Неоголошена війна об'єднала тисячі українок, які навчилися тримати зброю в руках і рятувати життя на передовій з перших днів війни. З початком найгарячішої фази для жінок були закриті навіть такі посади як фотограф чи перекладач, не говорячи про бойові посади. Шлях на передову для них був нелегкий. Проте, маючи вдосталь мотивації, жінки попри всі перепони були, є і нині перебувають у зоні бойових дій. І навіть ті, хто вже повернувся на мирну територію — продовжують боротьбу за правду та краще майбутнє для своїх дітей.

20 березня 2019

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019
Стаття

Її позивний Аліса. І вона 5-й рік пліч-о-пліч з іншими військовими допомагає наблизити нашу перемогу. 

8 березня 2019
Стаття

Вони — кмітливі, тендітні та водночас сильні.

Тисячі жінок, які в перші роки війни стали на захист України, досі не мають статусу учасників бойових дій, або будь-яких належних їм пільг. Ще більше оформлені на посади кухарок чи діловодів, але при цьому пліч-о-пліч із чоловіками перебувають на фронті та дивляться в очі смерті. Їх не зупиняє ніщо. І якщо українські ветеранки поставили ціль бути почутими в штаб-квартирі НАТО — то вони це виконали, не дивлячись ні на які складнощі.

5 березня 2019

Освіта в Україні приблизно на тих самих щаблях світових рейтингів, як і усі інші сфери. Однак реформи не оминули і її та вже демонструють результати.

4 березня 2019

В цій історії можуть знайти щось знайоме сотні тих, чиї сини, чоловіки чи батьки загинули на війні. Ніякі гроші не варті їх смертей та болю від втрат. 

1 березня 2019
Інтерв'ю

Якщо я не бачу проблеми, то її не існує - саме так можна описати ставлення суспільства до тюремної системи України. Більшість з нас намагається від цього відгородитися, думаючи, що це щось занадто далеке. Водночас, саме ігноруючи це питання, суспільство наражає себе на ще більшу небезпеку. Без зміни свідомості кожного з нас повноцінна реформа пенітенціарної системи неможлива.

22 лютого 2019
Стаття

П’ять років тому 18-20 лютого 2014 року країна пережила одне з найбільших потрясінь. Попри те, що на Майдані уже йшли бої з правоохоронцями, розстрілів не очікував ніхто. 

20 лютого 2019
Стаття

Для тих, хто вирушив незабаром після подій на Майдані на фронт, війна почалася ще на початку 2014-го. Але тоді вона ще не була проти зовнішнього агресора. То була "війна" влади проти українського народу. Згодом частина активістів стала на захист країни та долучилась до різних військових підрозділів, продовжуючи боротьбу вже у лавах силових структур. Що думають нинішні українські захисники стосовно розстрілів на Майдані та чи змінилось після вступу до лав підрозділів їх сприйняття спецпризначенців "Беркута" - читайте далі у матеріалі.

20 лютого 2019

"Влада піариться на темі зниклих безвісти та полонених, а крім слів жодних дій", - так вважають ті, хто зіткнувся з цією ситуацією та залишився з нею сам на сам. 200, 400 чи 4000 осіб - точна кількість зниклих безвісти і нині є невідомою. У країні, в якій п'ятий рік йде війна  досі немає єдиної системи обліку зниклих безвісти.

Тож у чиїх руках доля безвісти зниклих?

14 лютого 2019
Вибір редакції

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019

Освіта в Україні приблизно на тих самих щаблях світових рейтингів, як і усі інші сфери. Однак реформи не оминули і її та вже демонструють результати.

4 березня 2019

В цій історії можуть знайти щось знайоме сотні тих, чиї сини, чоловіки чи батьки загинули на війні. Ніякі гроші не варті їх смертей та болю від втрат. 

1 березня 2019

Як змінилось життя кримчан за ці роки та що залишилось поза увагою ЗМІ — читайте далі у матеріалі. 

26 лютого 2019