"Диво було, що ще залишились люди": спогади свідка Голодомору

24 листопада 2018
37
последние новости в Украине останні новини в Україні

"У період Голодомору я думав, що я буду завтра снідати, лягаючи спати. І сьогодні я, людина заможна, коли лягаю спати, думаю, що я буду завтра снідати. У мене є, що снідати. Але я мимоволі, механічно вертаюся до тих років". Саме так згадував ті страшні роки професор Ілько Корунець, який в 12-річному віці став свідком Голодомору.

Це останні спогади Ілька Вакуловича, 18 листопада цього року його не стало.

За життя Ілько Корунець був мовознавцем, перекладачем, заслуженим працівником народної освіти України та фундатором сучасної української школи перекладознавства. Корунець мав понад 100 наукових, науково-методичних праць, художніх перекладів з англійської та італійської мов.

Велику частину свого життя він присвятив боротьбі з русифікацією української нації, зокрема - був активним учасником руху шістдесятників проти зросійщення української мови.

Ільку Корунцю було 96 років. Проте до останніх днів він зберіг ясність думки. Його очі виглядали молодшими, можливо, саме через те, що подумки він завжди повертався до тих років.

"Коли я згадую про своє дитинство, мені важко говорити, мені важко згадувати. Я - учасник Другої світової війни, оцими руками колов німців, я був під бомбами, я ходив в атаки. Але мені не так страшно згадувати ті дні, як 1932-1933 рік. Це було жахіття".

Ілько Вакулович зустрів Голодомор на Черкащині, він тоді вчився у початковій школі.

"1932 року я був у другому класі. Ще у першому класі нас було 68 учнів. А в 1933 році прийшли учні восени уже в третій клас. І з 68 учнів залишилося 24. А то всі вимерли з голоду. Всі вимерли з голоду".

Проте школа була єдиним місцем, де можна було хоч щось з’їсти.

"Учителі почали збирати по селу: у кого огірка солоного, у кого капусти жменю, чи ще щось. І намагалися щось зварити їсти. Я за три кілометри йшов зі своєю мисочкою у село до школи і чекав цілий день, доки там дадуть ополоник чогось "погрітися", бо то не була по-справжньому страва. А то була така водичка солона чи кисла і більше нічого. Навіть крупи не було".

Досить було мати нам по дві, по три картоплини в день і ми вижили б усі

"Дома у нас, у хаті, не було буквально нічого, крім відра води, бо за хатою була криниця. Просто нічого не було. У 1932 році, коли отаке почалося, мама зняла свої золоті сережки, віддала татові, каже: "Їдь куди хочеш, привези їсти, бо ми помремо". В 1932 році тато за дві сережки гарні селянські міцні важкі привіз пів-мішечка кукурудзяного борошна. І так ми в 1932 році пережили зиму і весну".

Та найтяжчим як для сім’ї Ілька Вакуловича, так і для мільйонів інших українців став 1933 рік.

"В 1933 році залишились ми без нічого. Уже не було чого ні мінять, ні продавать. І щоб не забрали на Сибір, чоловіки почали тікати від родин. Тато мій утік у Крим, Крим - це була Росія тоді і не було там ніякого голоду. Звідти присилав посилки - хліб. Дві хлібини. І присилав не на наше прізвище, а на прізвище добрих знайомих, які потім приносили його нам. Але це було ще зимою. Почалася весна, всі її чекали, що буде зелень, можна буде попастися.

Але коли прийшла весна, коли люди кинулися на зелень, почались у всіх страшенні революції в животі, почали вмирати з усіх боків. В селі вимерла одна родина Кулішів повністю, вимерла родина Пивоварів повністю, десь п’ятеро чи шестеро осіб.

У сусідньому селі вимерли всі до одного.

Я знаю одне село, що там був голова колгоспу, який зібрав селян і сказав: "Я кожному видам по кілограму-два кілограми зерна, але, щоб ніхто не сказав, що я вам видав. Якщо доведеться відповідати, скажу, що хтось покрав". Так оцей голова колгоспу зберіг усе село, ніхто не вмер. Уявляєте? Досить було мати нам по дві, по три картоплини в день і ми вижили б усі.

Ще весною, коли сипали у яму, у погріб буряки, то дещо випадало під драбиною - сміття. І ми розгребли під драбиною і знайшли буряка, він уже зацвів. Ми його помили, порізали на п’ятеро і з’їли. Ви так шоколад не їсте, як ми їли той буряк.

Люди ставали дикими

"Люди ставали дикими. Почали виживати тільки ті, у кого вдома була корова. У мого діда була корова, поганенько доїлася, але нас було на ту корову 10 чоловік. І вистачало того молока по чашечці, іноді по дві чашечки в день. Почали їсти все, що бачили. Вдома мама моя почала варити листя із вишень, тому що в них є речовини типу якогось борошна, що їх можна було зварити, сік пити, але хіба з тим соком можна було вижити? Вижити не можна було. Я пас корову. Мені вистачало дві чашечки в день.

Прийшли красти корову. Коло корови спала і мама моя, і її сестри, і бабуня. Корову прийшов красти син заможного колись селянина, порядна людина. Всі почали кричати, я вибіг з хати, дивлюсь, його отпихають, не б’ють, нічого, просто отпихають. А він бере корову цю і тягне до себе. Тобто він збожеволів, він просто збожеволів з голоду. Таке було, що люди божеволіли з голоду, ходили по селу, нічого не бачили. Просто йшов, побачив кота, схопив того кота, зарізав, зварив і з’їв. Ні котів, ні собак не було уже в селі. Це була духовна, моральна і фізична задуха, де ніхто не міг вижити.

У нас їсти не було чого, я дістав вудку і було іноді отаких (показує пів-долоні) три-п’ять рибинки зловлю і це у нас обід - юшка. Три-п’ять рибинок на шестеро чоловік. Ми годуємося лише оцими рибками.
Але було так, що одного дня приходить сусідка до нас і каже до мами: У нас їсти не було чого, я дістав вудку і було іноді отаких (показує пів-долоні) три-п’ять рибинки зловлю і це у нас обід - юшка. Три-п’ять рибинок на шестеро чоловік. Ми годуємося лише оцими рибками.

Коли ми сиділи над річкою із цією вудкою всі п’ятеро, приходить чоловік, бере отак мене за руку, печі пощупав. Бере сестричку, бере братика. А це був людоїд. Він різав людей, крав дітей, особливо тих, що були десь там на річці. Міряв руки, якщо щось ще було на тих руках, то він не соромився, убивав, ніс до хати, варив і їв.

Матері божеволіли, мертвих своїх дітей тримали у комірчині, одрізували їм м’які місця, варили і їли. Матері!

У одного письменника дід йшов берегом і його дівчата (дівчата!) зловили зарізали і почали варити. Діда знайшли на березі розрізаного на частини. Це в кожному селі було".

"В вашім садку так соловейки заливаються, що просто жити хочеться"

В сім’ї Корунців було п’ятеро дітей - Ілько, один його брат і три сестри. Але Голодомор пережили лише двоє.

"Але було так, що одного дня приходить сусідка до нас і каже до мами: "Маріє, в вашім садку так соловейки заливаються, так соловейки заливаються, що просто жити хочеться". А мама каже: "Мокрино, я не знаю, чи ми доживемо до завтра". Так і сталося.

На другий ранок знімають мого братика з печі мертвого, кладуть на лавку під вікном. А в нас якраз дощі пройшли. І під вікном виросли гриби - а то не гриби, а мухомори. І от мій братик і дві сестрички знайшли вранці оці мухомори і поїли. Я прийшов з іще однією своєю сестричкою, а вони кажуть: "Ой, давайте шукати, такі смачні, такі смачні". Почали шукати під кущами. Шукали ми, шукали - не знайшли.

Так от - на другий день помирає сестра Ганя, її зносять. На третій день, у середу, помирає Галя, кладуть її на лавку, вся хата заставлена мертвими. Ми з сестрою сидимо злякані, що завтра буде. Мама кинулася по далеких родичах, по кумах. Казала: “Прийду город сапать, іще щось робить, дайте хоч пів-глечика молока, хоч пару картоплин, хоч що-небудь. І отак почала нас рятувати".

По селі кругом лежали мертві - уже навіть не було сліз у людей

За різними даними за два роки Голодомору в Україні померли від 3 до 6 млн людей.


"По селу їздили машини і кричали: "Виносьте покійників, виносьте покійників!”. Ми жили в середині села і поки до нас доїжджали вже було їх пів-машини. І це щодня. Щодня вивозять на цвинтар.
І по селі кругом лежали під тином, коло хати на призьбі мертві. Ви йдете по вулиці і дивитеся: там лежить дитина, там лежить дитина, там плачуть, там плачуть - помер батько, помер дід, брат помер, тато, померла мама.

Уже навіть не було сліз у людей, везли їх на цвинтар, думаєте люди йшли і плакали ззаду? Ніхто не йшов - або сил не було йти, або вимерли всі. Нема кому йти. Або не подужає вийти з хати, бо сам жде смерті".

Тільки тому, що наша нація ніколи не корилася, нас хотіли винищити

Коли Ілько Вакулович говорив про Радянський Союз, він буквально переповнювався гнівом.

"Комуністи побачили, що так не буде, щоб добровільно українці зійшлися в колгосп. І надумали, так би мовити, більш дієвий спосіб загнати до колгоспу. Заборонили у села возити газ, хліб, сірники - абсолютно все. У селян хліб витрусили до зернини, забрали землю, забрали все, шо було. У деяких хатах навіть витрушували із горняток квасолю, яку ховали люди, щоб посіяти весною. Села залишилися без хліба, без картоплі, без буряків - без усього. А куди дівали їх? В колгосп зігнали усіх коров, свиней і їх треба було чимось годувати. Треба забрати підряд все у селян і нести туди. І ось так були створені передумови 32-33 року. Коли була поставлена мета - загнати українців в колгоспи.

Але українська нація - ми народ твердий, ми народ не такий, що піддаємося. Українців не можна було загнати в колгосп.

Ось вам колоніальне становище України. Ось вам як бути під лапами, під пазурами страшного комуністичного московського режиму. (...) Це страшнюче - бути колонією такої держави як Росія. Ви ж дивіться, вона ні з ким не рахується і сьогодні. Така вона була, така вона є, така вона залишиться.

Отакий був Голодомор. За всіма правилами, за всіма історичними вимірами - це був справжній геноцид українського народу. Винищувався цілий соціальний прошарок. Винищувалося село. Це винищувалися саме українці. Бо в містах давали все таки по 100 грам хліба. А село винищувалося на очах. А радіо кричало “Знищуй куркуля, як клас! Він ховає хліб!”. Хліба ніякого ні в кого не було. І куркулів ще у 30-х роках вислали всіх у Сибір.

І запам’ятайте: тільки тому, що ми були колонією, що нас ненавиділи кремлівські комуністи, тому що наша нація ніколи не корилася, вона завжди чинила опір. І тому хотіли нас винищити, просто винищити українців. І тому в СРСР хохол - це було не прозвисько, це була лайка".

Село з усіх боків просто винищувалося і диво було, що ще позалишалися люди

"Мені іноді страшно робиться, коли прокинуся вночі і згадаю, скільки загинуло моїх товаришів по селу, учнів. Страшно згадувати, що мої сестрички і братик лежать не на цвинтарі - не було сил винести. Коли їхали по селу і гукали “виносьте покійників", я був один вдома і я не міг винести нікого, у мене не було сил винести. Так от коли кожного дня вмирає людина в домі, вмирає троє - у нашому садку був душник, де зимували вулики дідові. Цей душник був напівзавалений, його розчистили і трупи зносили туди - братика, одну сестричку, другу сестричку. Ніхто ніде домовину не робив. Всіх зносили в яму, накривали чимось і засипали. Я із 47 року, як прийшов із армії, тільки торік не був у своєму селі. А то кожного року, я там. Поставив там меморіальну дошку, написав хто коли помер".

На зустріч з Ільком Вакуловичом прийшло на диво багато людей. Як виявилось пізніше - усі його колишні студенти. Він викладав англійську філологію в Київському національному лінгвістичному університеті.

Одна з колишніх студенток, не стримуючи сліз, дякувала викладачеві за те, що він зе радянської влади не боявся і говорив своїм студентам, що вони - українці. Хоча про Голодомор він тоді не згадував. Про ці страшні роки він почав відкрито говорити лише за часів незалежної України.

"У період Голодомору я думав, що я буду завтра снідати, лягаючи спати. І сьогодні я людина заможна, коли лягаю спати, думаю, що я буду завтра снідати. Це йде з 1933 року. Я думаю, що я буду завтра снідати. У мене є, що снідати. Але я мимоволі, механічно вертаюся до тих років".

Катерина Ейхман

Всі головні новини з доставкою в Ваш месенджер Телеграм
2
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

13 листопада в Києві зібралися експерти з різних міст України, щоб обговорити варіанти удосконалення проєкту адміністративно-територіального устрою районного рівня в Київській області. Координатори проєкту внесли свої пропозиції щодо укрупнення районів.

13 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

7 листопада на Подолі відбулося урочисте відкриття муралу «Маленький громадянин», створеного за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Зазначимо, що тема муралу присвячена п’ятиріччю глобальної компанії #iBelong від Агентства ООН у справах біженців, метою якої є подолання проблеми «без громадянства» до 2024 року.

8 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

6 листопада 1943 року радянські війська вступили у столицю радянської  України. Те, що відбулося цього дня, у комуністичній літературі іменувалося "визволенням Києва від німецько-фашистських загарбників". Однак, в останні роки старій інтерпретації тих подій у Східній Європі був кинутий потужний виклик, і Україна, хоч-не-хоч, також мусить долучитися до переосмислення цього епізоду свого минулого.

6 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

Противники виконання Мінських домовленостей представили альтернативний план досягнення миру на Донбасі.

4 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

1 листопада в інформагентстві «Укрінформ» пройшла презентація результатів соціологічного опитування на тему «Що думає українське суспільство про ситуацію на Донбасі?», організатором якої виступила Школа політичної аналітики НаУКМА. 

1 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

Самураї, кіно та німці, відстріл зомбі та Велесова Ніч. Хочете – святкуйте, хочете – не святкуйте, справа ваша, але бути обізнаними нікому не завадить.

1 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

31 жовтня інформагентство «Голос.ua» проводило пресконференцію на тему розведення військ на Донбасі, а також майбутній зустрічі президентів України та РФ в рамках нормандського формату. 

31 жовтня 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

Найстрашніше свято року, кіно з котиками та нічний нон-стоп з перегляду рекламних роликів. Оберіть собі захід до смаку й проведіть вихідні не тільки з користю, а ще й цікаво.  

25 жовтня 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

21 жовтня аеропорт "Бориспіль" оголосив надзвичайну ситуацію в зв'язку з обробкою полів у зоні аеропорту хімічними речовинами, що містять аміак, вказавши, що є постраждалі. І сьогодні, 22 жовтня, деякі авіарейси були припинені.

22 жовтня 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

18-20 жовтня у Київському Міжнародному виставковому центрі відбувся XX Міжнародний салон авторської ляльки та Тедді " Модна лялька" 

21 жовтня 2019