Головний тренер дитячої збірної з баскетболу Віталій Лебединцев: «Раніше тренер був цар і бог! Сьогодні - ніхто»

1 червня - в день захисту дітей, журналіст «АСПІ» поговорив з легендарним українським наставником, Головним тренером дитячої збірної України Віталієм Лебединцевим про насущні проблеми українського спорту і перспективи розвитку баскетболу в нашій країні.

- Віталій Олександрович, як сьогодні йдуть справи з розвитком дитячого баскетболу?

- По-перше, що стосується дитячого баскетболу, існує велика-велика проблема. 90% забезпечення дітей залежить від батьків. Ми чуємо з різних джерел про підтримку або розвитку молодіжного спорту в Україні, але насправді, все це лягає на плечі батьків: форма, змагання і так далі - все це за рахунок батьків.

- А як же Міністерство молоді і спорту?

- Я не знаю, хто там і в чому бере участь. Так, міністерство виділило кошти на збірну, але якщо говорити про розвиток молодіжного спорту в масштабах країни, то, як правило, всі витрати лягають на плечі батьків. Наприклад, забезпечення першості України Всеукраїнської юнацької баскетбольної ліги практично повністю лягло на плечі батьків. Вдумайтеся! Проїзд, харчування, проживання, форма і т.д. Звичайно, у якихось команд були спонсори, десь тренери шукали кошти. Це з урахуванням того факту, що самі тренери отримують мізерну плату за свою роботу.

- До речі, а які у тренерів зарплати?

- По-різному ... Якщо говорити про ставки, то ось недавно оголосили про підняття мінімального рівня заробітної плати. Але я не чув, щоб хтось отримував навіть ці 3200 грн. Зарплата тренера - сміховинна. Так, існують різні премії, доплати за вислугу років, надбавки, якщо ти майстер спорту, заслужений і ще щось.

Я можу одне сказати, у мене, на сьогоднішній день, 36 річний стаж. Я - заслужений тренер країни, що підготував безліч спортсменів, в тому числі чемпіонів. І у мене сьогодні язик не повернеться, сказати молодій людині - будь тренером. Це нікому не потрібно. Це не престижно, не цікаво. Сьогодні тренер - ніхто. Раніше тренер був цар і бог! Перед дітьми, перед батьками, в школі і так далі. Сьогодні - це ніхто і місце його ніде! Ось, у що перетворено розвиток молодіжного спорту.

- Чи є якісь перспективи?

- Перспективи? Хм ... Слід віддати належне, з'явилася ідея створення збірної, яку вдалося затвердити в 2017 році, завдяки ентузіазму і зусиллям президента Федерації баскетболу України Михайла Бродського.

Не подумайте, що я якось намагаюся підлабузнюватися. Я вже в тому віці, коли можна говорити так, як думаєш.

Ідея створення юнацької збірної з баскетболу та її затвердження (не вдаючись у деталі і пошуки «спідньої» інформації) належить Михайлу Юрійовичу Бродському. Я не знаю, чому раніше його попередниками не було зроблено ніяких кроків по створенню збірної (а ресурсів і можливостей тоді було більше), але факт - залишається фактом, Бродський пішов цим шляхом.

Федерація баскетболу довірила мені тренувати дітей збірної U-14. Був створений тренерський штаб. У нього входять: Юрій Дятловський (Біла Церква), Колод Анатолій (Рівне), Влад Янакі (Одеса), Євген Тєлєгін (Київ). Тобто - присутні тренери з різних регіонів. Є тренери, які з різних причин відмовилися. Але, в основному, в усьому винне недостатнє фінансування.

Я можу з повною відповідальністю сказати, що, на сьогоднішній день, за малим винятком, в Україні відсутня професійний дитячий баскетбол.

- Що це - професійний дитячий баскетбол?

- Це коли тренер системно займається своєю командою або командами, професійно проводить таборні збори за спеціально розробленою системою тренувань. Умовно кажучи, коли у тренера розписана програма, що діти повинні в рік займатися: по 8 годин веденням м'яча, 70 годин має бути присвячено кидкам, має бути проведено стільки-то ігор тощо. Тобто тренер повинен займатися безпосередньо тренуваннями, а не шукати якісь додаткові кошти для виживання або просто - для власного мінімального забезпечення. Український баскетбол - не живе, а виживає.

Тому слід віддати належне Бродському, який поставив питання, і його затвердили в Міністерстві, про створення дитячого баскетболу в Україні (рівень 14 років і молодше). Я думаю, що найближчим часом з'явиться і міні-баскетбол (12 років і молодше). І у нас нарешті заповниться вертикаль, яка присутня в розвинених країнах.

- Тобто Бродський перейнявся створенням відповідних умов для створення дитячої збірної?

- Ні, він не перейнявся. Він просто почав виконувати пряму місію президента Федерації баскетболу України. Це і є місія федерації. А Бродський робить свою роботу, як може. Не як хоче, а як може. Це стосується і мене.

 Чесно кажучи, хочеться після себе щось залишити. А після себе, ми можемо залишити тільки людей. Причому людей, які живуть в Україні. Наприклад, іноземці - вони приїхали, заробили тут грошей і поїхали. Наші теж прагнуть їхати, оскільки за кордоном кращі бази, забезпечення і т.д., але, при цьому, ми намагаємося надолужити згаяний час і створити в Україні інтерес до цього виду спорту.

Слід зауважити, що у нас відсутня інформація про наші, українські досягнення. Наприклад, я розмовляю з дітьми, а вони навіть не знають хто я такий. Вони не знають, що їх буде вчити заслужений тренер України, колишній тренер національної збірної, кадетської збірної (що взяла 5 місце в Європі). Тренер, який підготував цілий ряд людей і в національній збірній, і гравців НБА, і дворазових переможців в національній лізі, володарів кубка, переможців вищої ліги, першої та юнацької ліги. Тобто - всі номінації, які в цій країні є - це частина історії наших перемог. Я не кажу, що я один це робив, але діти цього не знають.

А чому вони цього не знають? Тому що це ніде не написано. У нас сьогодні ЗМІ пишуть про те, де кого вбили, кого заарештували, кого відпустили. У нас історії баскетболу немає. І це при живих очевидців того, як зароджувався, розвивався український баскетбол. Адже зараз, в епоху інформаційних технологій, не потрібно книгу писати в ручну на цю тему. Між тим, дитина не може зайти на якийсь сайт і подивитися, наприклад, який баскетбольний клуб був першим створений в Україні, хто там був у складі і чого вони досягли?

А у нас виходить, як у відомому вислові: «Люди, які не знають власної історії, не мають майбутнього». Ось з баскетболом склалася така ж ситуація. Зараз не можна зайти на сайт і подивитися, як така-то команда зіграла в 93 році, з яким рахунком, що там відбувалося в турнірних таблицях. Правда, Федерація зараз вже зайнялася вирішенням інформаційного питання, але частина історії пішла в небуття, і ми починаємо все з чистого аркуша.

Ось і виходить, що сидить перед тобою молода людина 14 років, дивиться на тебе і думає: «Хто ти, дядьку? Чого ти досяг?». І коли йому хтось розповість, кого він перед собою бачить, він скаже: «І що, він витратив усе своє життя на це, а про нього навіть не можна нічого дізнатися? Так в чому ж престиж тренерської роботи?».

А тренер - це основа народження будь-якої майстерності. У будь-якому виді діяльності. Називайте, як хочете - тренер, вчитель, викладач... Якщо престиж цієї професії зведений нанівець, звідки візьмуться висококласні фахівці?

- І все ж, яким чином формуються команди в початкових складах? На якому етапі відбувається пошук потенційних баскетболістів?

- У всі часи, в будь-якому виді спорту була присутня селекція. Діти 8-10 років починають займатися в шкільних баскетбольних секціях. Далі, вони переходять в більш серйозні команди (хтось сам приходить, когось тренер помічає і запрошує в команду). Слід визнати, що тренери теж бувають різними. Хтось шукає дітей, які здають гроші, і неважливо які перспективи у такої дитини. Але більшість тренерів працює на результат.

- Як зараз проходить відбір до збірної?

- Завершився сезон, пройшла першість України. Ми відібрали там 35 осіб. Зараз йде перший етап формування збірної. Перше червня - це перший день зборів. 4 червня поїде перша група, приїде друга. Ми до 8 червня будемо тренуватися на спортивній базі в Пущі-Водиці. За цей час будуть відібрані 18 осіб, які увійдуть до збірної. Ті, хто не пройде в збірну, не будуть залишені без уваги. Всі вони «взяті на олівець» і якщо вони не пройдуть в команду, це всього лише означає, що вони не пройшли сьогодні.

Практично через два тижні, протягом яких всі діти пройдуть медкомісію, ми приїдемо в Івано-Франківськ. Там хороші умови, більш підходящі для дітей, ніж у Києві (крім тренувальної зони, там є річка, озеро і т.д.). Там ми пробудемо з 12 по 21 червня. За цей час, відібрані кандидати складуть іспити. До речі, перший іспит - знання гімну України. Тому що молода людина, яка хоче представляти свою країну в світі, повинна формуватися за трьома принциповими позиціями: 1) Патріот. 2) Характер. 3) Працездатність. Все інше - додасться.

Далі, з 21 по 25 ми їдемо до Австрії на турнір. Потім, у нас буде невелика перерва до 1 липня. Потім ми до 11 липня знову вирушаємо на збір в Івано-Франківськ. Далі, знову перерва на 10 днів. З 22 липня черговий збір в Івано-Франківську, з 5 по 9 у нас Литва. Потім у нас до 15 серпня маленький перерва і з 15 по 22 знову Івано-Франківськ. 22 серпня ми виїжджаємо до Словенії, де у нас великий турнір. Там у нас є вже підгрупа. Нас чекають досить складні суперники: Хорватія, Македонія, Словенія, Ізраїль. З цієї підгрупи дві кращі команди пройдуть далі. Стимул і мотивація у дітей є. Ми перевіримо всіх 18 гравців в справі.

- Як ви оцінюєте шанси команди, адже вас чекають досить сильні суперники?

- Знаєте, ніколи не грав в казино. Єдине, що можу сказати, в моїй кар'єрі жодного разу не було легкого варіанту. Я в цьому сенсі невдачливий. Жодного разу мені не випадала легка підгрупа. Єдине, що можу сказати, я завжди це проходив. Чесно кажучи, я навіть не думав про це. Наша сьогоднішня задача - закласти в дітей фундамент, основи. Показати їм трохи інший світ, не тільки той, який знаходиться в їх школах і дворах. Була б моя воля, я б усіх 35 хлопців залишив в команді, але не я диктую правила.

- З дітьми важче працювати, ніж з дорослими спортсменами?

- Набагато складніше. 14 років - це такий вік, який вимагає трьох речей: уваги, уваги і ще раз уваги. Дорослий спортсмен приходить на контракт, який накладає на нього певні обов'язки. Звичайно ж, з дорослими гравцями з'являється інша специфіка роботи, у них інші вимоги, інші нормативи, дисципліна. У дитячій збірній також підтримується жорстка дисципліна, але в цій справі головне - не переборщити, тому що - це дітки. Весь тренерський склад знаходиться в постійній напрузі, постійно контролює ситуацію.

- А скільки людей входить до тренерського складу?

- Нас, разом з лікарем, шість чоловік в штабі. Я наполіг саме на такій кількості тренерів (в інших командах по 2-3 людини), тому що, якщо ми хочемо професійно розвиватися, це, в свою чергу, вимагає 50-70% індивідуальних тренувань, і відповідно - потрібна велика кількість тренерів. Моє завдання, як головного тренера, - це більше контроль і корекція, і, звісно, тренування. В цьому році я вводжу обов'язковий відеозапис тренувань, з подальшим триденним «розбором польотів».

У нас сьогодні відсутні тренери з вузькою спеціалізацією. Баскетбол - це дуже складний, технічно, вид спорту. А складна техніка вимагає професійного підходу. Тому потрібні тренери, які можуть правильно ведення м'яча поставити, попрацювати з балансом, координацією, налагодити правильну роботу з тілом і т.д. А то дивишся, у когось з тренерів в команді щороку травми, травми, травми. А це говорить про неправильну тренерську роботі при підготовці спортсменів.

- Які методики навчання ви використовуєте в роботі?

- У нас є достатньо великий багаж старої школи. Ми використовуємо в навчанні добре забуте старе, недавнє минуле та нове сучасне. Всі класичні та передові технології. Адже навіть винайдена сто років тому, але ідеально працює технологія, прекрасно доповнюється сучасними напрацюваннями. До того ж ми будемо проводити і теоретичне виховання, коли у нас сьогодні ЗМІ не здатні взяти на себе цю роль. В першу чергу, ми будемо розглядати досягнення наших спортсменів, а й міжнародні успіхи не залишаться без уваги. Будемо намагатися розповідати дітям те, що ми знаємо і пам'ятаємо.

- Скільки витрат на себе бере Мінспорту та Федерація в забезпеченні збірної?

- Усі витрати. І міністерство і Федерація повністю забезпечують збірну.

- Віталій Олександрович, як ви вважаєте, що має зробити держава для поліпшення ситуації в дитячому спорті?

- На сьогоднішній день, найбільша проблема в тренерській роботі - це липові нормативи, які неможливо виконати. Наприклад, чиновники ставлять завдання - відкрити сто груп або секцій, але це неможливо виконати на нормальному рівні. По-перше, умов немає: залів, грошей і т.д. По-друге - це по часу неможливо виконати. А чиновники все пишуть, будують якісь нереальні плани, прораховують якісь бюджети, які не відповідають реальним потребам спорту. Причому, велика частина цих коштів чомусь йде на оплату роботи цих чиновників, а не на спортсменів. Поки ця безглуздість відбуватиметься, у нас нічого на краще не зміниться.

Знаєте, сьогодні 1 червня - День захисту дітей. Так ось, в зв'язку з цим я хочу побажати одну річ. Чи не дітям - батькам. Тому що у більшості дітей є батьки. Так, різні батьки, з різними можливостями. І хороші, і погані, але як би там не було - я хочу побажати, щоб у них завжди була можливість реалізувати їхні плани і побажання, особливо коли мова йде про майбутнє дітей. Тому що, можна сидіти і мріяти про мільйонні доходи або про перспективне майбутнє для своєї дитини, або ще про щось інше, але для реалізації цих мрій потрібно йти і працювати. Тому - хай вам усім щастить з реалізацією планів.