Марш пам'яті в Бабиному Яру-2020: нащадки жертв Голокосту вшанували розстріляних предків

У столиці вп'яте відбувся "Марш пам'яті" на річницю розстрілів у 1941 році в Бабиному Яру. Кореспонденти ASPI news пройшли 29 вересня тією самою дорогою, якою йшли 79 років тому євреї Києва.

Ми розповімо не просто про "Марш пам'яті" як про подію, а й історії людей, для яких 1941-1943 роки - не порожній звук. На Дорогожичах від історичного місця до Менори в меморіалі "Бабин Яр" пройшли "дорогою смерті" понад 100 чоловік, багато з яких є нащадками жертв Голокосту. Перед початком маршу кожен взяв квітку і камінь, щоб зігріти теплом своїх рук і після закінчення шляху покласти біля Менори.

"Столиця була окупована солдатами фашистської Німеччини 19 вересня 1941 року, - розповів Євген Городецький, організатор "Маршу пам'яті", - через тиждень, 28 вересня, на київських вулицях розвісили оголошення про те, що всі "жиди міста Києва" повинні з'явитися на ріг Мельниківської і Доктіревської (зараз це вулиці Іллєнка та Дорогожицька). При цьому спеціально було запущено чутку, що євреїв евакуюють на територію сучасної Палестини. Багато хто повірив і 29 вересня прийшов з речами і дітьми, всього зібралося трохи більше 30 тисяч людей, і їх колоною направили до ярів урочища Бабин Яр на розстріл... Того дня окупанти фізично не встигли розстріляти всіх, свою смерть знайшли близько 22 тисяч киян, а тих, що залишилися, на ніч замкнули на території біля приміщення по нинішній вулиці Некрасівській 4, де вони провели час в очікуванні розстрілу до ранку. Всього в Бабиному Яру з 1941 по 1943 роки було вбито і поховано до 200 тисяч осіб, встановити точну кількість загиблих досі не вдалося. Крім євреїв, там були жителі Києва та області інших національностей, військовополонені з націоналістичних організацій, роми, а також душевнохворі. Ті люди йшли на смерть, ми ж йдемо, щоб нагадати майбутньому поколінню про цінності кожного життя. "Марш пам'яті" в Києві проходить не перший рік, це 5-й наш похід. Перший раз нас було двоє, а в 2019 - вже більше тисячі. Цього року нас менше через пандемію. З нами немає кількох шкіл, які зазвичай брали участь. Історія виросла з нічого, я просто якось пройшовся цієї "дорогою смерті", відчув історію на собі і створив пост на Facebook, і наступного року зі мною йшли вже 100 чоловік, потім 300, 600 і це не кінець".

Головний рабин Києва Йонатан Маркович поділився з нами своїм настроєм: "Я відчуваю гордість за всіх нас, хто зміг об'єднатися, незважаючи на різні віросповідання. Ми повинні показати всій Україні, що ми брати. Ми пам'ятаємо минуле, що з нами зробили, але давайте спробуємо більше цього не допускати. Сьогоднішній день важливий, кожен повинен пам'ятати своє минуле, без нього не буде майбутнього. Мій прадід, прабабуся і вся їхня сім'я були вбиті і тут, і в Західній Україні. Мій дідусь - єдиний, хто вижив, і коли він повернувся з Освенцима, не залишилося ні його дружини, ні дочки. Через деякий час він зустрівся з моєю бабусею. Сьогодні я стою тут, можу читати молитву".

Дорогою нам вдалося поспілкуватися з головним редактором популярного сайту Jewish.org.ua Ігорем Кулаковим, який розповів історію своєї родини, пов'язану з Бабиним Яром: "Чому я тут, ви мене питаєте? Я трохи в трансі, оскільки я близько до серця сприймаю все, що відбувалося 79 років тому. Цією дорогою, якою йдемо ми з вами, повинні були пройти мій прадід Мордехай Сова і прабабуся Шендле Сова, але вони не дійшли. 28 вересня по всьому місту були розклеєні оголошення, що всім "жидам" потрібно зібратися в одному місці. Мої предки жили біля Житнього ринку і вони послухали. На той момент їм двом було приблизно по 62-63 роки, вони не стали бігти зі столиці, вирішили залишитися, щоб отримати звістку від своїх дітей, які роз'їхалися. Біля Бабиного Яра вони зібралися о 8 ранку, їм говорили, що це евакуація, ніхто не підозрював, що це буде розстріл. Мій прадід згадав, що вдома залишив щось цінне і вирішив повернутися. У квартирі він виявив орендодавця, який здавав їм квартиру. Він копирсався в їхніх речах, щось шукав. Мордехай злякався, схопив стілець, і зав'язалася бійка. Все закінчилося тим, що мій прадід вже нікуди не пішов. Цей "орендодавець" побіг у комендатуру і наскаржився, що "жиди міста Києва" не всі потрапили в Бабин Яр, один пручається. О другій годині дня його розстріляли і закопали в ямі на вулиці Нижній Вал. Прабабуся ж була розстріляна з усіма в Бабиному Яру. Теоретично вони могли врятуватися, але на практиці було полювання на євреїв, і їх рано чи пізно здали б. Вони не змогли спокійно просуватися містом в той час. Сьогодні я спробував уявити себе на їхньому місці, що я йшов цими дорогами. На жаль, це перший мій марш, до цього я не наважувався".

Біля Менори головний рабин Житомира Шломо Вільгельм прочитав кадішь (молитву) в пам'ять про жертви Голокосту. На землі при цьому учасники маршу розклали символічні речі: старі валізи з книгами, одягом, документами, поруч лежали розкидані дитячі іграшки, яблука і фотографії...

Цього ж дня в меморіалі була відкрита інсталяція на згадку про розстріляних киян. У наступному матеріалі про Бабин Яр ви зможете подивитися відео і фотографії.