Вкрадена "мрія", або як керівництво державного підприємства "АНТОНОВ" стало мільйонерами, розкрадаючи майно авіаційного гіганта

ДП "Антонов" багато років був ласим об'єктом для різного роду бізнесменів, нуворишів і інших ділків, які намагалися поживитися коштом потужного підприємства авіаційної галузі. Одні приходили та йшли, інші заробляли й крали, але потім також йшли, але святе місце порожнім не буває.

У більшості обивателів складається думка, що "Антонов" - це "дійна корова" для різного роду пройдисвітів, які не розбираються в авіації, які приходять на підприємство з єдиною метою - швидко і безкарно збагатитися, йдеться у розслідуванні ресурсу Багнет.  І йдеться не стільки про "залітних" керівників ДП "Антонов", скільки про вождів флагмана вітчизняного авіабудування. Прості робітники, інженери, молоді конструктори, та й всі інші співробітники підприємства, прекрасно знають прізвища людей похилого віку товстосумів, які продовжують безпардонно висмоктувати з підприємства ресурси, використовувати майно і робочу силу в особистих інтересах під гаслами відродження українського літакобудування. Але мовчать ...

Як на зарплату співробітника підприємства побудувати особняк вартістю кілька сотень тисяч доларів, придбати елітний автомобіль, а то й не один, купити пару квартир (так, про всяк випадок)? Легко, маючи доступ до "фінансової годівниці" підприємствам, ресурсам, тендерам, закупівлям і т.д. Головне - бити себе в груди перед колективом і клястися у вірності і відданості ідеям Антонова і Балабуєва!

Наприклад, Сергій Андрійович Бичков, якому в цьому році виповнюється 76 років, хоча і вніс невелику лепту в розвиток радянського авіабудування, щиро вважає себе лідером і сучасною "іконою" авіабудування.

Природно, а може і не дуже, що така поважна людина страждає нарцисизмом і лихослів'ям, що в принципі пояснюється також "наполеонівською недугою".

Ветерани заводу розповідають, що заради слави і нагород Бичков готовий був йти по головах своїх товаришів. Існує думка, що він з метою зобразити себе "а-ля дорогий Леонід Ілліч" сфотографував себе в регаліях-медалях і причепив на етикетку пляшки горілки, на тлі кремлівських зірок і ордена СРСР, з неоднозначним написом: "Ми переможемо"! Можливо. Переможемо. Але спочатку потрібно перемогти свій егоїзм, манію величі і вибити дурь з голови, переключити свою енергію не на самопіар, а на роботу з будівництва літаків.

Більш того, Бичков дуже любить медальки, ордена, різні дрібнички, як-то сп'яну розповівши що до своєї вершини і нагород він "дерся", використовуючи свій талант негласного інформатора міліції і КДБ одночасно (в народі сексот).

Судячи з того, що Бичкову вдавалося дивним чином виходити "сухим з води", будучи замішаним в різних кримінальних колотнечах, це дійсно дуже схоже на правду і свідчить про те, що він продовжує "співпрацювати" з різними органами.

Наприклад, візьмемо кримінальну справу №42019100000000526 від 30.08.2019, яка розслідується поліцією за ч.3 ст. 191 КК України (привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем вчинене за попередньою змовою групою осіб), інформація по якому є у відкритому доступі.

Отже, під кінець 2018 року головний інженер Бичков і директор з кадрових питань ДП "Антонов" Маєвський вирішили "придбати" у Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (ХДАВП) методичні рекомендації щодо літака АН-140 (тобто купити 188 плакатів за ціною 4,6 млн. грн.!!!), який серійно не випускається, і конструкторська документація на нього зберігається на ДП "Антонов".

На момент проплати коштів на ХДАВП ніякого договору укладено не було, тобто був факт банального виведення грошових коштів за платіжним дорученням, підписаним Бичковим. Лише тільки коли було порушено кримінальну справу і "запахло смаженим", в жовтні 2019 року було швидко зліплений договір з ХДАВП (звісно заднім числом) і 26.06.2019 за актом № 115 / УЦ-001 співробітником бюро О-100 Курліной були прийняті в тимчасове користування (!!!) лекційні матеріали. У тимчасове користування за 4,6 млн. грн.!

У березні 2020 року керівник ХДАВП письмово звертається до головного інженера Бичкова терміново повернути плакати по АН-140 в кількості 188 штук, які вищевказаним актом були передані у тимчасове користування.

Як думаєте, гроші в сумі 4,612 млн. грн. теж перераховувалися на ХДАВП у тимчасове користування?

Ще одним з авантюрних, необдуманих і караних рішень є, наприклад, листопадовий "заліт" антонівських "туристів" в аеропорту м. Лейпцига, який широко висвітлюється вітчизняними і зарубіжними ЗМІ.

Нагадаємо, що в листопаді 2020 року кримінальною поліцією Німеччини в аеропорту Лейпцига були затримані з підробленими посвідченнями члени екіпажу повітряного судна посадові особи ДП "Антонов" Коцюба, Дехтяренко, Шевченко, Харченко і адвокат юридичної фірми "Ільяшев і партнери" Марченко, щодо яких в Німеччині порушено кримінальну справу № KIW098 / 20 відповідно до параграфа 271 Кримінального кодексу ФРН в зв'язку з неправдивим документальним підтвердженням. Підроблені посвідчення було вилучено поліцією, а "члени екіпажу" були відправлені на Батьківщину. В Україні національною поліцією за вказаним фактом відразу ж було порушено кримінальну справу за ст. 366 КК України, оскільки скандал "зам'яти" не вдалося. Виникає питання - хто прийняв рішення відправити цих громадян під виглядом членів екіпажу в Німеччину? Відповідь: виконуючий обов'язки генерального директора Бичков С.А.

Навіщо і з якою метою?

Невже Бичков не розумів, хто ці особи і які можуть бути наслідки в разі провалу всієї операції по призначенню Коцюби на посаду другого директора німецької компанії Antonov Logistic Salis? Звичайно, розумів і свідомо знав, що підписує - адже нарадили "Радник" і юристи - довірені особи Сергія Андрійовича ...

На нормальному державному підприємстві і при адекватному керівнику за таким фактом негайно проводиться службове розслідування, а особи, які допустили такі проступки, як мінімум знижуються на посаді, максимум - прощаються з роботою! Але не у випадку з ДП "Антонов"! Хто ж буде призначати перевірку, тим більше проти себе коханого? Так можна і посади позбутися або премії. Тихо проковтнули, зам'яли і побігли далі освоювати мільярди держзамовлень на переоснащення заводу. Але це вже інша історія, в якій повинні розбиратися компетентні служби і органи.

Судячи з усього, хамське і гордовите ставлення Бичкова до своїх підлеглих і колег призвело до того, що друзів на заводі у нього немає, а "розумні радники і помічники", якими себе оточив головний інженер, підставляють в скрутну мить не плече, а коліно! А сам Бичков, який вважає себе професором і доктором технічних наук, розумом не блищить. І єдине, на що він може розраховувати (і то, швидше за все тимчасово), що йому вдасться схилити (або як він любить висловлюватися "нагнути") на свою сторону лідерів профспілок, у чому йому допомагають "досягти успіху в житті і в роботі" досвідчені кадри – Семенцов і Маєвський, які віртуозно володіють мистецтвом "підлабузництва" і здатні працювати на "будь-якого господаря".

Та й сам Бичков є яскравим прикладом радянської школи партократичного лизоблюдства і підлабузництва: сьогодні клянеться у вірності першому заступнику міністра Іващенко, завтра керівництву Укроборонпрому в особі гендиректора і всіх заступників, післязавтра чиновнику з Офісу Президента (однофамілець актора, який зіграв Штірлиця) і так далі. Невже, проживши 75 років, життя не навчило героя нашого опису поводитися гідно? Як казав Бернард Шоу - "життя не навчить, якщо немає бажання порозумнішати".

Більш того, нинішній керівник встиг створити сімейний підряд, безпардонно впроваджуючи своїх родичів на керівні посади, не забуваючи про їх преміювання та заохочення: головний інженер, головний технолог, заступник головного конструктора, і т.д. Та й "побешкетувати" у себе в кабінеті добрий молодець Сергій не проти, розважаючись з 30-річними дівчатами, які йому годяться в онуки!

Ще ходять чутки, що нібито Сергій Андрійович розпорядився встановити на майбутні, призначені для Міноборони України літаки АН-178 неякісні запасні частини, які забракували за іракським контрактом під АН-32 і які припадають пилом на складах заводу. А чого добру пропадати ?! Адже треба ж величезний будинок містити, розташований під Києвом в селі Лука Києво-Святошинського району по вулиці Лесі Українки.

Ремонт елітний робити, реконструкцію, як наприклад на фото, на якому робітники в 17 градусний мороз споруджують навіс над в'їздом. Загальна ціна нової конструкції - 20 тисяч американських доларів.

Тільки цегляний паркан по периметру обійшовся більш 100 тисяч доларів США, а що вже говорити про чотири будівлі, ландшафтний дизайн і внутрішнє убрання в стилі пізнього Януковича.

Не будемо вдаватися в деталі біографії Сергія Андрійовича і витягувати скелети з шафи, адже це лише один пазлик, занепадаючому механізму управління підприємством, яке славилося в минулі часи своїми досягненнями і великими особистостями.

Наступний наш "герой" - директор авіатранспортного підприємства "Антонов" Михайло Харченко, якому теж давно перевалило за 70.

Не дивлячись на вік, Харченко продовжує будувати особняк поблизу Гостомеля (район Кімерка), купувати будиночки і квартири, володіючи вже при цьому особняком в м.Буча по вул. Ватутіна (за офіційними даними площа його "фазенди" - 599 кв. метрів, а неофіційно - близько 1000), на території якого є і басейн, і тенісний корт.

Решта - нерухоме майно, на яке скромно "заробив" Михайло Григорович, "природно" розподілено між двома дочками.

Окремо слід відзначити наявність у Харченко російської нерухомості. За інформацією з Єдиного державного реєстру нерухомості РФ, в смт. Коктебель по вул. Набережна, д. 7-А, розташований п'ятиповерховий готельний комплекс загальною площею 510.8 кв. метрів. У 2015 та 2017 роках цій будівлі були привласнені російські кадастрові номери 90: 24: 030101: 611 і 90: 24: 030101: 4733 відповідно. Кадастрова (не ринкова) вартість цього будинку 21 641 412,32 російських рублів. Власником цієї п'ятиповерхової вілли під назвою "Вілла Роза" значиться Харченко М.Г.

Крайній правий будинок

Звичайно, на цей "будиночок" Михайло Григорович "заробив", маючи скромну зарплату чесного керівника АТП на державному підприємстві в кілька тисяч гривень, ще за часів, коли Крим не був анексований.

Знаково не тільки те, що будинок в Криму коштує за нинішніми мірками близько півмільйона доларів США, а й те, що останні п'ять років російської окупації Криму цей будиночок працював і активно брав гостей, наповнюючи тим самим російський бюджет.

Парадоксально, що, будучи службовцем державного підприємства, чиї "Руслан" і "Мрія" виконують натовські військові замовлення з перевезення вантажів, Харченко розумів і усвідомлював, що він потенційно стає об'єктом зацікавленості спецслужб країни-агресора. Усвідомлював, що, поповнюючи російський бюджет, сплачуючи податки та туристичні збори в казну РФ, він тим самим стає посібником агресора. Адже армія Росії живе за рахунок бюджету, який наповнюють, в тому числі такі ось хитрі бізнесмени – громадяни України. Або вже Росії?

Оголошення продовжують висіти в інтернеті, закликаючи невдалих туристів на південний берег Криму, в Коктебель, на "Віллу Роза". Адже туристичний сезон в Криму через 3 місяці.

З близьких до АТП "Авіалінії Антонов" джерел відомо, що система хабарів, відкатів і поборів на АТП під керівництвом Харченко почала набирати обертів з 2016 року. При чому, наробляється (розкрадається) все, починаючи від вантажних комерційних авіаперевезень і закінчуючи банальними закупівлями ТМЦ. Навіть менеджери, які супроводжують вантажі в кінцеві пункти, а також перевозять з собою при кожному рейсі великі суми готівки (від 100 до 300 тис. доларів, для розрахунків на місцях) скаржаться на те, що їм доводиться "дякувати" валютою керівництву АТП за можливість злітати у відрядження і заробити пару тисяч доларів.

Звичайно, схеми "лівого заробітку" за допомогою авіаперевезень на ДП "Антонов" чітко ієрарховані: чужі фірми-посередники і компанії, які надають послуги т.зв. хендлінг, просто так в орбіту Харченко і Ко не потрапляють. Вони проходять "природний відбір" на першу площадку (так антонівці називають офіс на вул.Туполева, 1), і тільки потім, після того як позначені відсотки "відкатів" і умови, фірми починають працювати з "Авіалініями".

Наживаються обрані, або ті, які вважають себе обраними і єдиними володарями джек-поту в вигляді багатотисячних "відкатів" і від комерційних авіаперевезень "Русланами". Природно, що сам Михайло Григорович не потягнув би такий тягар відповідальності і не впровадив би в життя корупційні схеми. У цьому йому активно допомагають його заступники Верстюк та Благовісний, життям і діяльністю яких краще зайнятися компетентним органам. Тим більше, що деякі з них потрапляли в поле зору правоохоронних органів і мали приводи в поліцію за бандитизм, крадіжку, викрадення авто, інформацію про що можна легко знайти в платних базах даних.

Єдине, що варто додати, так це те, що саме за вказівкою Харченко М.Г. підконтрольний йому відділ штампує посвідчення членів екіпажу повітряного судна, в тому числі і підроблені, ставлячи на них підпис керівника авіакомпанії "Авіалінії Антонов". Залишається лише тільки мріяти, що виконуючий обов'язки директора ДП "Антонов" Бичков все-таки призначить службове розслідування за цими фактами. Замість цього Бичков за особливі заслуги намагається вибити для Харченка в "Укроборонпромі" посаду заступника генерального директора ДП "Антонов" за АТП і ЛІДБ!

Судячи з усього, прогнилу до кісток стару партократію і корумповану номенклатуру, яка як спрут обплутала своїми гнилими щупальцями всі структури ДП "Антонов" потрібно випалювати розпеченим залізом.

І як постскриптум. Інформація про нерухомість Михайла Харченка в Криму ...

Ще один "видатний" діяч авіабудування, який привернув нашу увагу - Віктор Семенцов.

Семенцов може невтомно виступати на мітингах і зборах, штовхати палкі промови, клястися у вірності ідеям тих, хто пішов в інший світ творців літаків сімейства "Ан", але при цьому перевзуватися в повітрі при черговій зміні влади на фірмі. В даний час Віктор Федорович "підгортає" своєю ласкою і турботою, а часом і розумними порадами, нинішнього "Керманича" фірми Бичкова.

Тандем Бичков-Семенцов досить дивний: Бичков патологічно не "перетравлює" Семенцова, зважаючи на деякі суб'єктивні і об'єктивні причини, поки невідомих широкому загалу. Показово, що за каденції керівником "Антонова" Олександра Лося, Бичков всіляко уникав будь-яких заходів і застіль, де могли бути присутніми Семенцов і Маєвський (ще один "друг" Сергія Андрійовича). Як любив говорити Бичков, "в присутності Маєвського і Семенцова він навіть не сяде поруч пос@ать (справити потребу, прим. Ред)". Тепер ця трійця - не розлий вода! Забулися старі образи - адже на кону стоїть їх перебування на фірмі і безбідне існування - в їх руках бюджет, закупівлі, мільярди від держзамовлення, влада, репутація підлеглих і т.д.

Семенцов завжди славився вмінням і хитрістю виходити "сухим з води" під час кадрових катаклізм і при нескінченних змінах керівництва, так як він всього-на-всього керівник і координатор діяльності з розвитку інфраструктури на підприємстві (т.зв. старший завгосп). Проте, саме під цією людиною знаходяться всі без винятку об'єкти інфраструктури, починаючи від будинків, готелів, гуртожитків, басейнів, будинків відпочинку, турбаз і систем громадського харчування, закінчуючи, наприклад, філією "Антонова" в селищі Круглик під Києвом. Величезна територія, два озера, свиноферми з тисячами голів свиней, будиночки відпочинку, ковбасний цех і т.д. По суті, це "чорна діра" бюджету "Антонова", через яку зливається купа коштів, про що відомо лише директору цієї філії та головному бухгалтеру.

Саме цей об'єкт найбільше любить Віктор Федорович. Маючи будиночок в Круглику по вулиці Авіаторів, дуже зручно завжди мати безкоштовну свинину, рибку з озер, дієтичне м’яско кроликів, ковбаски різних сортів. Зміст збитковою махини "Антонов-Агро" в підприємстві, яке займається будівництвом літаків, свідчить про те, що на цьому наживається верхівка, реалізуючи через свої схеми м'ясо, рибу, решту території. До речі, за останнім фактом було ряд кримінальних справ, а саме щодо незаконного відчуження земель ДП "Антонов" (чим вони закінчилися поки невідомо).

А ось як маєток виглядає з висоти пташиного польоту. Гарно!

Також відомо, що в веденні Семенцова знаходяться об'єкти в Буковелі (турбаза), Конча-Заспі (база Сокіл-2), Бердянську та інших місцях, куди ще не ступала нога ревізора або аудитора.

"Правильно" освоївши кошти і ресурси, займаючись кілька років поспіль цю тему, Віктор Федорович тепер без докорів сумління каже всім: "мені вже нічого не треба, у мене все є, я людина не бідна! Можу хоч завтра піти". Та щось не поспішає.

За даними з відкритих джерел, Семенцов, дійсно, не бідна людина. Природно, частина чесно нажитого рухомого і нерухомого майна він розподілив між родичами, а сам всього лише держатель квартири під Києвом, гаражів і невеликий родової "хатинки" в Криму. До речі, про Крим. В АР Крим у Віктора Федоровича проживає рідний брат - Володимир, з яким він підтримує прекрасні відносини, подейкують навіть, що обидва солідарні з позицією по анексії Криму. Дійсно, згідно з інформацією з російського сайту, Семенцов В.Ф. є завідувачем спортивної споруди АТ "Санаторій" Москва-Крим ", членом Федерації футболу м/ Керч, і навіть значиться на окупаційному сайті.

Але найцікавіше - рідний брат нашого героя, згідно з даними Центру "Миротворець", значиться як завідувач російських окупантів в АР Крим.  

Семенцов переживає за свою зарплату, яка за рік становить приблизно 1 млн.грн. Напевно, саме заробітна плата за основним місцем роботи дозволила Семенцову купити ділянку землі в згодом включеному Криму загальною площею 6 га і будиночок в селі Жовтневий.

Окремо потрібно згадати про королівський маєток, в якому проживає Віктор Федорович. На заводі ходять чутки, що новий паркет з рідкісних порід дуба довелося прибрати з підлоги і замінити іншим, більш вишуканим, оскільки він не сподобався дружині нашого героя. А на літаки грошей немає! Всі гроші йдуть на утримання свиноферм, озер з рибою, вирощування ячменю і пшениці, будівництво вілл під Києвом та в Криму, покупку дорогих машин, елітні ремонти, тобто на підтримку штанів вождям вітчизняного авіабудування та задоволення їх "примх".

І це лише мала дещиця закулісного свавілля і бардаку, який твориться на заводі. Постійно просочуються безсторонні факти свідчать про те, що для деяких панів державне підприємство – це дійсно дійна корова, або як кажуть юристи – промисел.

І наостанок - нічим не примітний співробітник "Антонов" - Олександр Коцюба.

З 1995 по 2000 рік навчався в Академії СБУ, але як офіцер не відбувся, був звільнений в 2003 році. Швидше за все, академія послужила альтернативою служби в ЗСУ, багато хто тоді "косили" від служби в армії вступаючи до ВНЗ.

В орбіті "Антонова" Коцюба з'явився в 2016 році, куди його ввели за протекцією людей Свинарчука (Гладковського), а потім в 2016 році зробили президентом ДП "Антонов", де він заробив на два дорогих авто Range Rover (АА4914) і Mercedes Benz ( АА5995), і не тільки. Протримався він на посаді недовго - близько року. Запам'ятався гучними заявами щодо амбітних планів співпраці з Китаєм по Ан-225. Також в 2016 році керівником "Антонов" Коцюбою був підписаний договір з німецькою компанією Antonov Salis GmbH, за яким до 2018 року здійснювалися вантажні авіаперевезення в інтересах НАТО (програма SALIS). Але щось пішло не так - керівники "Антонова" щось не поділили з німецькими підопічними (до речі, теж вихідцями з "Антонов"), а ділити було що. До цих пір між зазначеною компанією та "Антонов" існує суперечка на загальну суму близько 10 млн. євро, які іноземні партнери не хочуть віддавати українцям.

Складається таке враження, що зазначена сума спеціально не повертається Україні, продовжуючи знаходиться на рахунках німецької компанії, а ті, в свою чергу, діляться відсотками з українцями, які тільки на словах "дуже хочуть повернути їх назад". Тобто створюється фікція бажання повернення грошових коштів в Україну, із застосуванням свідомо програшних судових тяжб, найму юридичних фірм, як в Україні, так і в ФРН. Але ця тема повинна бути предметом аналізу компетентних органів.

Після звільнення з "Антонов" Коцюба пересидів два роки радником директора в ПрАТ "ФЕД", потім повернувся на "Антонов", куди його "підтягнув" заступник генерального директора ДК "Укроборонпром" Михайло Морозов, взявши під свою опіку. Спочатку влаштувався радником у Дінця, потім радником у Лося, зараз радником у Бичкова. Причому, що показово, все ті, кому радив Коцюба, раптово йшли з ДП "Антонов", назавжди.

Створюється таке враження, що Коцюба травив один проти одного потенційних керівників фірми, домагаючись для себе і своїх підопічних певних привілеїв і особливого становища на підприємстві. Майстер інтриг, одним словом. Все своє основне час Коцюба проводив в "Укроборонпромі" біля Морозова, домагаючись від останнього індульгенцій і підтримки в боротьбі за вплив на "Антонов". Ніяк не проявивши себе на посаді президента підприємства, і тим більше в якості радника, Олександр Коцюба продовжує жити на широку ногу за рахунок ресурсів "Антонова", надаючи невмілому і дурному Бичкову поради швондеровського масштабу: від кадрових рішень до закупівель комплектуючих. До чого це призвело і приведе надалі, страшно подумати.

Насправді, такі "ліниві пройдисвіти" як Коцюба є скрізь на державних підприємствах, чиє фінансове становище більш-менш стабільно. З одного боку, вони вважають себе бізнесменами, які обзавелися фірмами-прокладками, які працюють зі закупівель в сфері ОПК, з іншого боку - віддані й чесні службовці держпідприємств. Але як тільки їх намагаються рухати з цих підприємств або відривати від годівниць, відразу починається вереск і крик про свою незамінність і відданості справі партії! Бізнесу, як такого, виявляється немає, так як він побудований на корупційних схемах роботи з держпідприємствами, в основному із закупівель за завищеними цінами товарів і комплектуючих.

Так, згідно з інформацією з джерел на "Антонові", в даний час триває маніпуляція Бичковим з боку Коцюби - останній вселив Сергію Андрійовичу легенду про те, що саме він, Олександр Коцюба, поставлений керівництвом "Укроборонпрому" в особі Морозова таємно керувати підприємством і проводити політику , вигідну для їх команди. Оскільки у Бичкова ніколи не було своєї думки і чіткої життєвої позиції, то йому нічого не залишалося робити, як повірити в цю фантасмагорію, яку йому нав'язали Коцюба і Ко.

Складається таке враження, що ДП "Антонов" відкочується в своєму розвитку і управлінні в далекі пострадянські часи, де були "червоні директори", які вважають підприємство своєю вотчиною і особистою годівницею. Сам же Олександр Анатолійович продовжує чесно і законно заробляти на "Антонов" за допомогою тендерних закупівель (для цього поставив керувати цим процесом свого друга Євгена Бондаренко, вихідця з "Укрспирту"), а також "підкурювати", як він каже, з "непрозорих і лівих схем "з вантажних авіаперевезень літаками АТП" Авіалінії Антонов ". До речі, на пару з Харченко М.Г.

Природно, як для порядного і чесного службовця державного підприємства, все нажите виключно важкою працею і розумом майно переписано Олександром Анатолійовичем на дружину, тестя і близьких родичів.

Невеликий приклад: будиночок Коцюби в Ірпені по провулку Річковому, вартістю близько 900 тисяч доларів США. Один з автомобілів - Mercedes Benz, вартістю 100 000 доларів.

В цілому, практично кожен керівник "Антонов" відзначився "глибокою мудрістю" і "кришталевою чесністю", поставивши собі за мету не збудувати літак або підвищити простому співробітнику зарплату, а примножити свій фінансовий стан. Одним словом, "ідеали" для наслідування нинішньому поколінню і молодим співробітникам ...