Іловайські вдови: жіноче обличчя трагедії

29 серпня 2018
209
последние новости в Украине останні новини в Україні

Чотири роки тому вся країна в жаху слідкувала за перебігом військових дій на Донбасі. Вже тепер можна сказати ствердно - 29 серпня 2014 року загинула найбільша кількість українських воїнів за весь час війни. В цей день відзначається річниця Іловайської трагедії, коли українські війська потрапили у котел, а потім були підступно розстріляні російськими збройними силами під час виходу “зеленим” коридором”, який став для них “коридором смерті”. Тільки за офіційними даними в ці дні загинуло близько 400 бійців, 500 чоловік були поранені, та не менше 300 - потрапили в полон. Сьогодні родичі загиблих просять президента визнати 29 серпня Днем пам'яті загиблих захисників незалежної України.

Річниця тих страшних подій, це привід не тільки пом’янути полеглих за свободу нашої держави, але й згадати про тих, хто залишився без батька, чоловіка, сина, брата. Всіх тих жінок, які на власних плечах винесли тягар Іловайської трагедії.

Журналістці АСПІ вдалося зв’язатися та поспілкуватися з кількома дружинами загиблих воїнів. Це були довгі тяжкі бесіди, під час яких ніхто не втримався від плачу. Пані тамара, Катерина та Світлана - вдови українських бійців 93-ої ОМБр та 40-го БТрО. Їхні чоловіки загинули ймовірно 29-30 серпня - точно вже не скаже ніхто. В кожної з них своя історія і власна життєва позиція, проте їх об’єднує спільне горе. Ці жінки повідали, як правдиво виглядала Іловайська трагедія, поза пафосних промов та сухої аналітики, із усім болем, брудом, армійським бардаком та душевним розпачем. Трагедія тих, хто залишився жити.  

40291115 283571708917986 4380604421281677312 n

“Я - чоловік, я не буду сидіти біля твоєї спідниці…”

Навесні 2014 року, коли почались військові дії на Донбасі, українські чоловіки масово йшли воювати на фронт. Дехто записувався у добровольчі батальйони, інші отримували повістки від військоматів. Одні мали військові спеціальності, інші - ніколи до того не служили. Як би не було - більшість йшли захищати Вітчизну не під примусом, а за власним щирим покликом серця.

Дружини воїнів кажуть одностайно: коли їхні другі половинки вирішили боронити країну - це було логічним рішенням, яке нікого не здивувало. Всі чоловіки були патріотами, слідкували за подіями на Майдані. Тож коли незалежність України опинилася під загрозою, вони не роздумуючи пішли воювати:  “Якщо не я, то хто?”

Жінки, в свою чергу, реагували по-різному. Катерина, дружина загиблого старшини 40-го батальйону тероборони «Кривбас» Андрія Шияна, розповідає, що спочатку вона була різко проти, проте чоловік її доводи слухати не став.

“Я йому сказала: "Я тобі нікуди не пущу". Він каже: "Я не буду сидіти у твоїй спідниці. Я чоловік, я вирішив”. І це не обговорювалося взагалі”.

Зрештою, дружини побороли страхи та, навіть через силу, підтримали рішення своїх чоловіків. Та попри подальші події, жодна з них дотепер не жалкує, що відпустила коханого на війну.

40279739 1044469925721435 4515156705759199232 n

“...чую, що він плаче, хоча він ніколи в житті не плакав”

Поки чоловіки були на фронті, жінки спілкувалися з ними телефоном. Попри поганий зв’язок, бійці намагались хоч іноді написати або зателефонувати сім’ям. Хоча б для того, аби повідомити: “Я живий, все добре”.    

Пані Світлана та Катерина останнього разу чули голоси своїх чоловіків 27 серпня, після чого бійці перестали виходити на зв’язок. Тамара, дружина гранатометника 93-ої механізованої бригади Дмитра Сухомлина, розповідає, що чоловік зміг із нею зв’язатися ввечері 28 серпня. “Я йому говорила: "Чого ти дзвониш, по телевізору показували, що не можна звітди дзвонити - обчислюється позиція". Він каже: "Слухай, які позиції? Ми їх бачимо і вони нас бачать”.

Коли після подій в Іловайську російська сторона заперечувала наявність там своєї регулярної армії, це страшенно гнівило жінку. Мовляв, вона скоріше повірить словам чоловіка, які почула від нього востаннє.

А от Катерині так і не судилося проститись із коханим. Адже напередодні вони посварились. Жінка повідомила, що вона збирається їхати до Києва на акцію протесту під Генеральний штаб. Тоді чоловік назвав її “дурою”, та запевнив, що у них міцний укріпрайон, тож їй нема про що хвилюватися. Після цього він ігнорував її дзвінки, а наступного дня зателефонував дітям.

“Донька запитала: "Тато, а коли ти додому?". Потім пауза, і він відповів: "Скоро". І дочка каже: я чую, що тато плаче. Хоча він ніколи в житті не плакав, він завжди говорив - "Чоловіки не плачуть, чоловіки засмучуються".

29 серпня українські бійці перестали виходити на зв’язок. І почалось пекло.

40377013 613938322336197 1908140492281872384 n

“...в рефрижераторах постійно лежали трупи, чекали, коли звільняться морги”

Коли замкнувся Іловайський котел, почалась суцільна паніка і бардак: і серед самих військових підрозділів, і в київському Генштабі, і в інформаційному просторі.  Доля тисяч українських бійців, які опинились у пастці, лишалась невідомою: чи живі вони взагалі?

Дружини розповідають практично одну і ту саму історію: нічого не можливо було дізнатися, ні у військових, ні у Служби безпеки. Жінки писали тонни заяв та публікацій у Facebook, телефонували армійським товаришам чоловіків, намагались здобути бодай якусь інформацію через телебачення та газети. Все - марно. У країні творився хаос, та нема кому було їм допомогти.

Єдине, чому жінки могли довіряти - це свідченням бойових побратимів, які останніми бачили їхніх чоловіків. Наприклад, Світлана, вдова загиблого кулеметника 93-ої механізованої бригади Олексія Баланчука, дізналась про смерть чоловіка саме від них.

“Нам в частині сказали, що він пропав без вісті, а потім прийшли хлопці, які були безпосередньо з ним, і сказали, що він - двохсотий, що це було на їхніх очах. А тіло - ніхто не знає де. Всі розбіглися-рятувалися, хто куди”, - згадує жінка. Натомість, Тамара Сухомлин, навпаки, до останнього сподівалася, що її чоловік живий, адже його товариш запевнив, що востаннє бачив, як її чоловік біжить по полю та відстрілюється.  

Родичі шукали загиблих по лікарнях і моргах, передивлялись фотографії знайдених тіл. Більшість тіл не можливо було опізнати: вони були понівечені, розідрані, обгорілі, деякі знаходили по шматкам, інші - пролежали кілька діб під спекотним сонцем. Тож найбільша надія біла на ДНК-аналіз, який допоможе встановити особу. 

“Тіла ми так і не знайшли, але знайшли його ДНК, - розповідає Світлана Баланчук. - Ми три місяці їздили в Запоріжжя, в Дніпро. Там же були переповнені морги, в рефрижераторах постійно лежали трупи, чекали, коли звільняться морги. Їх по трохи забирали родичі. А "погані" трупи, які вже зовсім не могли зберігатися, просто закопували під номерами. Коли були нові фотографії тіл, фрагментів тіл, ми постійно їздили, сподівалися знайти”.

Світлана знайшла залишки свого чоловіка випадково. Під час чергової поїздки на опізнання, до кабінету зателефонували, і волонтер, яка їм допомагала, запитала, чи “пробиваються” ще якісь ДНК. Тоді вони почули власне прізвище.

Тамара Сухомлин також поховала свого чоловіка у закритій труні, адже тіло довгий час знаходилось під сонцем. Їй вдалося знайти його аж у січні 2015 року та проводити ексгумацію, адже чоловік уже був похований як невідомий під порядковим номером.

А от дружина Андрія Шияна так і не влаштовувала поховання, адже його тіло не змогли знайти. Півроку Андрій вважався зниклим безвісти, після чого жінка вимушена була звернутися до суду, аби його визнали загиблим. Тоді вона залишилась одна, без роботи, із двома дітьми на руках, тож вирішила хоча б оформити дітям пенсію. Жінка має підозру, що її чоловік також давно похований: "Він може десь і є на Краснопільському кладовищі. Їх там сотні - невпізнаних. Мене не залишає це відчуття”, - каже Катерина. - Нічого я не маю до сих пір, поховати мені нічого. Єдине, куди я можу сходити, це до стели героїв і в школу до меморіальної дошки”.

40362457 1081152878709502 496994013262381056 n

“...ми вам пришлемо його в коробочці”

На жінок, які і без того були в розпачі, чекало ще одне жорстоке випробування - на багатьох із них почали полювати аферисти. Пані Тамара Сухомлин розповідає, що їй почали телефонувати невідомі люди, які представлялись "ДНР", "ЛНР", бійцями якихось сеператистських батальйонів.

Спочатку вони розказували, буцімто, її чоловік живий і знаходиться у них у полоні, вимагали у жінки грошей, щоби Дмитро повернувся додому. Коли їй вперше зателефонували, вона розгубилась і погодилась - перевела злочинцям на картку 2000 гривень. Після цього зловмисники запросили ще 2 тисячі, але на цей раз доларів США. Мовляв, при зустрічі вони мають обмінятися: вона їм гроші, вони їй - живого чоловіка. Однак зустріч призначили не в зоні АТО, а десь під глухим селом Дніпропетровської області. Тоді дружина бійця остаточно впевнилась, що це шахраї. “Слава богу, хоч невелику суму віддала. Були такі, що і квартири продавали…” - згадує жінка.

Після цього їй телефонувало ще багато різних аферистів, деякі обіцяли повернути Дмитра живим, інші відверто знущались, розповідали, буцімто, мають на руках його тіло. Телефонували навіть матері загиблого, хоча вона ніде не лишала свого номеру, та глумилися зі старенької: “Дайте нам грошей, ми його вам в коробочці пришлемо”.

Подібна практика була тоді дуже поширена. В багатьох родичів бійців шахраї видурили кругленькі суми, завдавши їм ще тяжчого болю. Будь-які заяви в правоохоронні органи не мали успіху.

40326614 1756830741106573 7948572807930052608 n

“Тато на небі…”

Весь цей час шалено страждали і жінки, і діти українських бійців. Катерина Шиян згадує: “Я перші місяці два взагалі нічого не пам'ятаю. Почни зараз згадувати - і навіть не складу до купи. Все в якомусь шаленому тумані, в дурдомі. У мене діти тиждень в школу не ходили”.  За словами жінки, до її дітей надто чіплялися із розпитуваннями, тож вони навіть не виходили з дому.

Дочці Олексія Баланчука на момент загибелі батька було 10 років. ЇЇ матір Світлана розповідає, що донька досі тяжко переживає цю втрату, адже вони з батьком були дуже близькі. “Зараз дочці 14, але тепер їй батько навіть більш необхідний, ніж коли вона була молодшою. Тому що вона дівчинка, вона хоче якогось захисту, батьківського слова”, - каже жінка.

Тамара і Дмитро Сухомлин мали трьох дітей, двох із яких, від колишнього шлюбу, Дмитро прийняв, як своїх. Також у них є спільна донька Аня, якій на момент батькової смерті виповнилось два роки.

Жінка розповідає, що дівчинка дуже дивно поводилась у ті місяці, коли її батька ще сподівалась знайти живим. Наприклад, гралася та розмовляла із кимось невидимим. А коли матір її питала, відповідала, що грається з татком. Іноді дівчинка лякала маму незрозумілими тоді фразами, як виявилось - пророчими.  

“У тата вава”  А з чого ти взяла? “У тата ніжка, вава болить”, - розповідає матір свій діалог із донько. - Я спочатку не надавала значення, я шукала його живим. Це вже потім, коли було впізнання, сказали, що у нього було поранення в ногу. Може, він дійсно приходив до доньки? Кажуть, діти до трьох років бачать щось…”

Зараз Ані вже шість років. Батька свого вона, звісно, не пам’ятає, і на похованні не була. Проте матір багато розповідала дівчинці про те, що сталося. Тамара боїться, що донька взагалі забуде за існування батька. “Фотографії вдома стоять, лежать медалі, я не даю їй забути про нього, що її тато герой. Вона приїжджає на кладовищі, цілує пам'ятник. Папа на небі. Вона знає, що він був на війні, де він був, як він загинув”.

40317198 1081152832042840 4906337834543087616 n

“Я стала вдовою у 32 роки, не хочеться залишить одною”

Минуло чотири роки з часів Іловайської трагедії. Жінки вже отримали відповідну допомогу від держави, оформили пенсії, дехто державним або благодійним коштом оздоровив дітей у санаторіях. Їм потроху допомагають волонтери та благодійні фонди.

Настав час жити далі. І кожна жінка будує своє майбутнє в міру власних сил.

Так, Катерина і Тамара знайшли віддушину у спілкуванні з іншими родичами загиблих, бойовими побратимами своїх чоловіків, допомозі іншим. Спільне горе згуртувало людей. До того ж, робота і громадська діяльність допомагає відволіктися від тяжких думок.

“Потихеньку входжу в ритм життя, - каже Тамара Сухомлин. - Працюю, волонтерю, намагаюся, як колись бігала за свого чоловіка, тепер десь комусь допомогти. Ми їздимо з бійцями по школам. Якщо я буду сидіти зараз на одному місці, занурена у все це, у мене серце може розірватися. Я не хочу, щоб діти це все бачили, тому я намагаюся себе завантажити. Начебто, життя триває”.

Світлана Баланчук, навпаки, краще себе почуває, коли не спілкується на військові теми, тому жінка намагається уникати “фронтових” зібрань. “Мені багато досі телефонують. Я вам чесно скажу - я уникаю, мені це все не до душі. Мені краще не бути в цій атмосфері, навіть із матерями загиблих - мене це ще більше пригнічує. Я не ходжу на ці обіди, зустрічі. У перший рік ми ходили на панахиди, покладання квітів до пам'ятників. Завтра річниця його смерті - ми просто йдемо на цвинтар і до церкви. Я вважаю, цього достатньо”.

Також Світлана принципово не користується державними пільгами та допомогою, ніколи нічого не просила в чиновників. “Ми своїми силами. Єдине, чим ми користуємося - це безкоштовне харчування в навчальному закладі. У мене дитина навіть не їздить за безкоштовним проїзним. Вона одного разу спробувала - маршрутчик грубо відповів. Так, я могла б поскаржитися, але навіщо воно мені треба? Може це не правильно, але мені так простіше” - розповідає жінка.

За ці роки дружини загиблих змогли більш-менш прийти до тями, знайти роботу, продовжують самостійно піклуватись про дітей. Вони вже починають замислюватись над подальшим особистим життям, адже війна зробила вдовами зовсім молодих жінок. Ось як каже Катерина Шиян: “Все одно намагаєшся якось налаштувати своє життя, бо не будеш один. Я залишилася вдовою в 32. Діти скоро будуть начебто дорослі. Потім залишитися самотній - абсолютно не цікаво. Все налагодиться, я впевнена. У нас вибору іншого немає, тільки вперед”.

40326727 286184265312805 77208870438567936 n

Кожна із цих жінок має власну долю і власний біль. Та наразі їх єднає не тільки спільна скорбота, а і одна на всіх мрія - щоб війна нарешті закінчилася перемогою України. Щоби смерті їхніх коханих, так само як і тисяч інших бійців, не були даремними.

“Головне - щоб хлопці не дарма загинули. Щоб до нас через рік не прийшли і не сказали: "здрастуйте, ми Росія". За що тоді стільки хлопців загинуло? Ось це буде прикро. Вони пішли воювати за свою ідею, а в підсумку в країні нічого не змінилося”. 

Всі головні новини з доставкою в Ваш месенджер Телеграм
2
Матеріали по темі

Сьогодні, 14 листопада, в агентстві «Інтерфакс-Україна» пройшла пресконференція організаторів загальнонаціонального страйкового комітету «Заради майбутнього!»

14 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

13 листопада в Києві зібралися експерти з різних міст України, щоб обговорити варіанти удосконалення проєкту адміністративно-територіального устрою районного рівня в Київській області. Координатори проєкту внесли свої пропозиції щодо укрупнення районів.

13 листопада 2019

Керівництво міністерства вважає недоцільним відкривати кримінальні справи стосовно нетверезих водіїв.

8 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

Національна поліція і Генеральна прокуратура просять Верховну Раду відтермінувати на рік введення норми про кримінальний проступок і спрощення розслідування дрібних правопорушень.

8 листопада 2019

Сьогодні, 14 листопада, в агентстві «Інтерфакс-Україна» пройшла пресконференція організаторів загальнонаціонального страйкового комітету «Заради майбутнього!»

14 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

13 листопада в Києві зібралися експерти з різних міст України, щоб обговорити варіанти удосконалення проєкту адміністративно-територіального устрою районного рівня в Київській області. Координатори проєкту внесли свої пропозиції щодо укрупнення районів.

13 листопада 2019

Керівництво міністерства вважає недоцільним відкривати кримінальні справи стосовно нетверезих водіїв.

8 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

Національна поліція і Генеральна прокуратура просять Верховну Раду відтермінувати на рік введення норми про кримінальний проступок і спрощення розслідування дрібних правопорушень.

8 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

7 листопада на Подолі відбулося урочисте відкриття муралу «Маленький громадянин», створеного за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Зазначимо, що тема муралу присвячена п’ятиріччю глобальної компанії #iBelong від Агентства ООН у справах біженців, метою якої є подолання проблеми «без громадянства» до 2024 року.

8 листопада 2019

Австралія зніме мораторій на ГМО-культури; Європейська комісія 28 липня оголосила про допуск на ринок Євросоюзу 10 видів генно-модифікованих продуктів; в Канаді розводять ГМО-корів, які покликані заощадити $108 млн. в рік. У світі явно послаблюють тиск на виробників ГМО. Як реагують на ситуацію в Україні?

8 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

6 листопада 1943 року радянські війська вступили у столицю радянської  України. Те, що відбулося цього дня, у комуністичній літературі іменувалося "визволенням Києва від німецько-фашистських загарбників". Однак, в останні роки старій інтерпретації тих подій у Східній Європі був кинутий потужний виклик, і Україна, хоч-не-хоч, також мусить долучитися до переосмислення цього епізоду свого минулого.

6 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Інтерв'ю

Поки представники МОЗ та урядовці ламають списи, обговорюючи механізми впровадження новацій, ми вирішили з'ясувати, як йдуть справи "на землі" - в Національному медичному університеті імені О. Богомольця, від успіхів якого з підготовки нової медичної еліти безпосередньо залежить успіх реформ.

5 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

Противники виконання Мінських домовленостей представили альтернативний план досягнення миру на Донбасі.

4 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

1 листопада в інформагентстві «Укрінформ» пройшла презентація результатів соціологічного опитування на тему «Що думає українське суспільство про ситуацію на Донбасі?», організатором якої виступила Школа політичної аналітики НаУКМА. 

1 листопада 2019
Вибір редакції
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

7 листопада на Подолі відбулося урочисте відкриття муралу «Маленький громадянин», створеного за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Зазначимо, що тема муралу присвячена п’ятиріччю глобальної компанії #iBelong від Агентства ООН у справах біженців, метою якої є подолання проблеми «без громадянства» до 2024 року.

8 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Стаття

6 листопада 1943 року радянські війська вступили у столицю радянської  України. Те, що відбулося цього дня, у комуністичній літературі іменувалося "визволенням Києва від німецько-фашистських загарбників". Однак, в останні роки старій інтерпретації тих подій у Східній Європі був кинутий потужний виклик, і Україна, хоч-не-хоч, також мусить долучитися до переосмислення цього епізоду свого минулого.

6 листопада 2019
последние новости в Украине останні новини в Україні Інтерв'ю

Поки представники МОЗ та урядовці ламають списи, обговорюючи механізми впровадження новацій, ми вирішили з'ясувати, як йдуть справи "на землі" - в Національному медичному університеті імені О. Богомольця, від успіхів якого з підготовки нової медичної еліти безпосередньо залежить успіх реформ.

5 листопада 2019

Виставка київського художника відповідає осінньому настрою

28 жовтня 2019