На що йдуть посадовці, коли йдеться про гроші

1 березня 2019
340

В цій історії можуть знайти щось знайоме сотні тих, чиї сини, чоловіки чи батьки загинули на війні. Ніякі гроші не варті їх смертей та болю від втрат. 

Проте, як виявляється, в Україні і нині існують ті, хто наважується проявляти цинізм стосовно розгляду виплат сім'ям загиблих бійців. Хочеться навіть запитати: "А ви уявляєте, як виглядав "зелений коридор" Іловайська?".

Абашин Герман все дитинство та до повноліття виховувався та утримувався бабусею, оскільки батьки не жили разом від його народження. Юридичною підставою для опіки слугувало рішення Виконавчого комітету Індустріальної ради Дніпропетровська від 16.06.2000 року про встановлення опіки над малолітнім.

Мати хлопця загинула у 2000 році, батько помер у 2003.

Всі обов'язки щодо утримання та виховання взяла на себе бабуся Германа – Ганна Петрівна Ємельяненко. Разом з онуком вони проживали в одній квартирі за адресою: м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 104.

 

"Був кінець 90-х. Хлопчика ростили за допомогу всіх сил, допомагали, як могли на той час. Чудовий виріс парубок. Був веселим, життєрадісним", - розповідає тітка Германа пані Юлія.

13 листопада 2012 року Герман уклав контракт на проходження військової служби строком на три роки та був зарахований до складу військової частини А 1302. З моменту запровадження антитерористичної операції на сході України, Абашин безпосередньо брав в ній участь.

На жаль, під час несення військової служби під Іловайськом, влітку 2014 року загинув.

 

324

 

Ідентифікувати та встановити тіло Абашина вдалось лиш за наслідками проведення у 2016 році ДНК експертизи. Процес ускладнювала відсутність його батьків.

На момент ідентифікації чинним законодавством передбачалося право сім'ї на гарантовані державою пільги. 

У зв’язку з чим - 4 липня 2018 року Ганна Ємельяненко звернулась до Індустріального районного суду Дніпропетровська із заявою встановити юридично факт проживання однією сім'єю з онуком. Для неї це рішення надавало право на отримання одноразової грошової допомоги (750 прожиткових мінімумів), що передбачається Законом України "Про правовий та соціальний статус військовослужбовців та їх сімей".

Суд задовольнив заяву Ємельяненко. Зауважимо, що при цьому представник зацікавленої особи, Міністерства оборони України на судове засідання не з’явився. Про розгляд справи повідомлений належним чином.

Маючи встановлені в рішенні суду юридичні факти, 29 жовтня 2018 року бабуся Германа подає заяву Управлінню праці та соціального захисту населення Індустріальної районної ради щодо отримання статусу та посвідчення "Члена сім'ї загиблого", яке надалі їй буде необхідне для оформлення одноразової грошової допомоги.

21 листопада 2018 року Управління, розглянувши заяву Ємельяненко, відповіло, що підстав для надання статусу немає.


54

67


При цьому ще на початку документа було прописано, що "з наданих до заяви документів вбачається, що рішенням Індустріального районного суду від 4 липня 2018 року встановлено факт проживання однією сім'єю з онуком для отримання одноразової допомоги на поховання (близько 9 тис. грн) відповідно до п.4 ст.15 ЗУ Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх родин".

Варто зауважити, що військові формування, військовослужбовці яких загинули чи померли під час служби, надають їх сім'ям і батькам допомогу в проведенні похорону і компенсують матеріальні витрати на ритуальні послуги та на спорудження пам'ятників у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ця допомога від військового підрозділу, де проходив службу Герман, була надана у повному обсязі. 

"Ми дуже вдячні 93-ій бригаді. Вони для нашої родини багато добрих справ зробили, ніколи не відмовляли", - коментує тітка Германа.


Відповідно до листа-відмови Управління соцзахисту вбачається те, що орган, керуючись ст.10 ЗУ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, вказує на той факт, що до членів сімей загиблих військовослужбовців належать: утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не мають (і не мали) своїх сімей, діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття, діти, обоє батьків яких загинули або пропали безвісти.

Далі в листі йдеться про те, що однією з умов (на думку службовців) - отримання посвідчення та статусу "Член сім'ї загиблого" може бути при тій умові, що бабуся мала б бути на утриманні загиблого, у зв'язку з чим їй виплачувалась би пенсія.

А оскільки органи пенсійного фонду надали інформацію про те, що заявник отримує пенсію на загальних підставах, так звана пенсія за віком – то і підстав вважати, що Ємельяненко на момент смерті онука-військовослужбовця перебувала на його утриманні є непідтвердженим фактом, а за таких обставин, на переконання чиновників, не існує підстав для набуття нею даного статусу.

Тітка Абашина розповідає про те, що ніяких пільг Ганна Ємельяненко не отримала. Це підтверджується й у відповіді Лівобережного відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 9 листопада 2018 року. У відповіді вказано, що Ємельяненко перебуває з 1998 року на обліку як отримувач пенсії та не має ніяких виплат у зв'язку із загибеллю онука.

"Виходячи із вищевказаного, для встановлення статусу "Члена сім'ї загиблого" відповідно до ст.10 ЗУ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та наданні відповідного посвідчення немає підстав", - йдеться у відповіді Управління.

 

Також слід зауважити, що 21 грудня 2018 року, згідно з випискою з Протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, Ємельяненко відмовлено у призначенні виплати. 

Причиною відмови вказано існування у бабусі загиблого військовослужбовця працездатної доньки, яка і зобов'язана дбати про матеріальне становище Ємельянової.

 

Тобто, Міноборони не взяло до уваги того, що захисника України, який виконуючи свій службовий обов'язок і загинув, від самого малечку виховувала та забезпечувала всім необхідним бабуся. Саме завдяки Ганні Ємельяненко виріс справжній патріот та мужній чоловік, який за покликом Батьківщини пішов захищати свою землю.


Також виписці вказано, що у Ємельяненко було відсутнє право (як утриманця) на отримання пенсії в разі втрати годувальника відповідно до ЗУ Про пенсійне забезпечення осіб звільнених із військової служби, та деяких інших осіб.

 

"Крім цього заявницею не подано копію посвідчення про статус "Члена сім'ї загиблого", у зв'язку з чим їй необхідно звернутися до соціального захисту населення", - йдеться у виписці із Протоколу.

 

9613462

 

В результаті було підсумовано, що бабуся загиблого "не може бути одержувачем одноразової грошової допомоги ні як утриманець, ні як член сім'ї загиблого".


Для Германа вона була всім. А її назвали "ніким".

 

Аналізуючи документально встановлені факти, слід дійти того, що цинізм та аморальність службовців Управління соціального захисту та Міноборони є найвищим апогеєм в даному випадку, суть якого  зводиться до банальності – гроші затьмарюють всі інші факти.

Завдяки багатьом добровольцям та військовослужбовцям, в тому числі й Германові, більша частина України має спокій у своїх оселях.

Не дивлячись на обов’язки та відповідальність перед захисниками держави  у сфері соціального захисту та благополуччя, посадовці не зважають і на те, що:

1) у п. 2 ст.10 Закону України № 3551-XII від 23.10.93 року чітко закріплено категорію "члени сім'ї загиблого", до яких законодавцем віднесено батьків, а виходячи з системного аналізу ст.51 Конституції, ч.1 ст.2, ч.1,2 ст.3, ст.264, 271 СК України, слід дійти законного висновку, що заявниця відноситься до даної категорії осіб та мала повне право на дану соціальну пільгу;

до того ж:

2) Суд двічі встановлював сімейні відносини та спільне проживання, а не врахування рішення суду з банальним посиланням на інформацію УПФ є свідченням некомпетентності та невідповідності чиновника займаній посаді.


Аморальність та цинізм з корисливим присмаком Управління та Міноборони є очевидним, а за таких обставин відмова в призначенні та виплаті соцпільги є злочинним явищем, яке потребує відповідного реагування з боку антикорупційних органів. 

Шкода, що про солдатів пам'ятають лише тоді, коли вони потрібні. І зовсім забувають про них, коли вони повертаються або ні.

Всі головні новини з доставкою в Ваш месенджер Телеграм
2
Матеріали по темі
Стаття

Неоголошена війна об'єднала тисячі українок, які навчилися тримати зброю в руках і рятувати життя на передовій з перших днів війни. З початком найгарячішої фази для жінок були закриті навіть такі посади як фотограф чи перекладач, не говорячи про бойові посади. Шлях на передову для них був нелегкий. Проте, маючи вдосталь мотивації, жінки попри всі перепони були, є і нині перебувають у зоні бойових дій. І навіть ті, хто вже повернувся на мирну територію — продовжують боротьбу за правду та краще майбутнє для своїх дітей.

20 березня 2019

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019
Стаття

Її позивний Аліса. І вона 5-й рік пліч-о-пліч з іншими військовими допомагає наблизити нашу перемогу. 

8 березня 2019
Стаття

Вони — кмітливі, тендітні та водночас сильні.

Тисячі жінок, які в перші роки війни стали на захист України, досі не мають статусу учасників бойових дій, або будь-яких належних їм пільг. Ще більше оформлені на посади кухарок чи діловодів, але при цьому пліч-о-пліч із чоловіками перебувають на фронті та дивляться в очі смерті. Їх не зупиняє ніщо. І якщо українські ветеранки поставили ціль бути почутими в штаб-квартирі НАТО — то вони це виконали, не дивлячись ні на які складнощі.

5 березня 2019
Стаття

Неоголошена війна об'єднала тисячі українок, які навчилися тримати зброю в руках і рятувати життя на передовій з перших днів війни. З початком найгарячішої фази для жінок були закриті навіть такі посади як фотограф чи перекладач, не говорячи про бойові посади. Шлях на передову для них був нелегкий. Проте, маючи вдосталь мотивації, жінки попри всі перепони були, є і нині перебувають у зоні бойових дій. І навіть ті, хто вже повернувся на мирну територію — продовжують боротьбу за правду та краще майбутнє для своїх дітей.

20 березня 2019

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019
Стаття

Її позивний Аліса. І вона 5-й рік пліч-о-пліч з іншими військовими допомагає наблизити нашу перемогу. 

8 березня 2019
Стаття

Вони — кмітливі, тендітні та водночас сильні.

Тисячі жінок, які в перші роки війни стали на захист України, досі не мають статусу учасників бойових дій, або будь-яких належних їм пільг. Ще більше оформлені на посади кухарок чи діловодів, але при цьому пліч-о-пліч із чоловіками перебувають на фронті та дивляться в очі смерті. Їх не зупиняє ніщо. І якщо українські ветеранки поставили ціль бути почутими в штаб-квартирі НАТО — то вони це виконали, не дивлячись ні на які складнощі.

5 березня 2019

Освіта в Україні приблизно на тих самих щаблях світових рейтингів, як і усі інші сфери. Однак реформи не оминули і її та вже демонструють результати.

4 березня 2019

Як змінилось життя кримчан за ці роки та що залишилось поза увагою ЗМІ — читайте далі у матеріалі. 

26 лютого 2019
Інтерв'ю

Якщо я не бачу проблеми, то її не існує - саме так можна описати ставлення суспільства до тюремної системи України. Більшість з нас намагається від цього відгородитися, думаючи, що це щось занадто далеке. Водночас, саме ігноруючи це питання, суспільство наражає себе на ще більшу небезпеку. Без зміни свідомості кожного з нас повноцінна реформа пенітенціарної системи неможлива.

22 лютого 2019
Стаття

П’ять років тому 18-20 лютого 2014 року країна пережила одне з найбільших потрясінь. Попри те, що на Майдані уже йшли бої з правоохоронцями, розстрілів не очікував ніхто. 

20 лютого 2019
Стаття

Для тих, хто вирушив незабаром після подій на Майдані на фронт, війна почалася ще на початку 2014-го. Але тоді вона ще не була проти зовнішнього агресора. То була "війна" влади проти українського народу. Згодом частина активістів стала на захист країни та долучилась до різних військових підрозділів, продовжуючи боротьбу вже у лавах силових структур. Що думають нинішні українські захисники стосовно розстрілів на Майдані та чи змінилось після вступу до лав підрозділів їх сприйняття спецпризначенців "Беркута" - читайте далі у матеріалі.

20 лютого 2019

"Влада піариться на темі зниклих безвісти та полонених, а крім слів жодних дій", - так вважають ті, хто зіткнувся з цією ситуацією та залишився з нею сам на сам. 200, 400 чи 4000 осіб - точна кількість зниклих безвісти і нині є невідомою. У країні, в якій п'ятий рік йде війна  досі немає єдиної системи обліку зниклих безвісти.

Тож у чиїх руках доля безвісти зниклих?

14 лютого 2019
Вибір редакції

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019

Освіта в Україні приблизно на тих самих щаблях світових рейтингів, як і усі інші сфери. Однак реформи не оминули і її та вже демонструють результати.

4 березня 2019

В цій історії можуть знайти щось знайоме сотні тих, чиї сини, чоловіки чи батьки загинули на війні. Ніякі гроші не варті їх смертей та болю від втрат. 

1 березня 2019

Як змінилось життя кримчан за ці роки та що залишилось поза увагою ЗМІ — читайте далі у матеріалі. 

26 лютого 2019