Позивний "Аліса": загартована фронтом

Її позивний Аліса. І вона 5-й рік пліч-о-пліч з іншими військовими допомагає наблизити нашу перемогу. Нині Аліса парамедик 2-го батальйону полку "Азов", що входить до складу Національної гвардії.

Зі слів побратимів, вона завжди працює з усіма на рівних умовах та виконує ті ж функції, попри те, що дівчина. Свою роботу виконує із повною самовіддачею та ніколи не використовує фрази на кшталт "мені важко, я ж дівчина".

До війни (а для мене це саме війна) я займалась всі свої свідомі роки туризмом.

До 2014-ого року жила в Криму. Там мала бізнес, який був пов'язаний теж із туризмом: шість місяців на рік ми проводили Південним узбережжям екскурсії. Коли у мене був вільний час або коли хворіли екскурсоводи — я із величезним задоволенням ганяла із наплічником за спиною у походи по всім хребтам, водоспадам і так далі. З Криму на Майдан я приїхала у січні 2014-го року і залишилась до квітня, коли всі почали вступати до різних підрозділів.

Чомусь у чоловіків існує таке клеймо: жінка — отже йдеш в медпункт. Саме на Майдані моє життя пов’язалося з медициною. Хоча я до 2014 року не вміла навіть робити уколи.

У квітні, після завершення буремних подій Революції гідності, я долучилась до складу "Правого сектору". Конкретно на той момент потрапила в батальйон "Госпітальєри". Всі ми довго тренувалися і потім обирали свій подальший шлях в підрозділі. Мій вибір пав на допомогу в порятунку життів бійців.

З того моменту я навіть не думала зупинитись чи змінити свій вибір.

Коли ти вперше приїжджаєш на війну, то не уявляєш всього того, через що маєш пройти. Постріли, розриви, зруйновані будівлі — така війна на самому нулі.

Під час одного з обстрілів селища Водяне Алісі на якийсь час здалось, що війна — це не для неї. Оговталась дівчина вже у машині, яка доправляла трьохсотих у БСМП.

Хлопці вижили, як зараз пам'ятаю, що там були бійці із 54-ї бригади ЗСУ.
У середині 2016-го я пішла із "Госпітальєрів". Потім перейшла до лав 8-го батальйону, де мала трохи більше повноважень. Нас майже не було на базах, тобто весь час ми перебували на нулі (ред.- передова). Після цього я тривалий час тренувалась та навчалась, збільшувала багаж знань. Невдовзі, у 2018 році, я вступила до лав полку "Азов". 

До цього Аліса не знала, що в Азові жінки мають можливість бути на передовій. Тому, коли дізналась про це, то поставила перед собою цілком досяжні цілі:

Мені дуже хотілось навчатись та стати класним інструктором. Коли я це зробила, то наважилась і звернулась до своїх друзів у полку. Сказала: Хлопці, у вас же немає жінок, які можуть їздити із вами в медичних екіпажах? Мене вислухали та взяли до лав підрозділу. І я дуже вдячна за цю довіру.

З січня 2018 року я перебуваю в складі батальйонно-тактичної групи полку "Азов" на передовій, де ми виконуємо поставлені завдання спільно з бійцями 30-ї бригади імені Костянтина Острозького.

Також допомагаю у медичному пункті, у справах, пов'язаних із лікарською документацією, а моя основна задача — чергування на екіпажі евакуації.

Саме на фронті Аліса зустріла свого теперішнього чоловіка:

Ми познайомились у 2016-му році, у секторі М. Якщо бути конкретним, то це був бойовий виїзд в селище Широкине Донецької області. На той період я була парамедиком УДА, а він третій рік перебував у складі полку Азов. Через півроку ми вирішили одружитися. 

І він і я — військові, тому одне одного розуміємо чудово. Ми спілкуємось однією зрозумілою для нас мовою і це великий плюс.

Служимо не на спільній базі. А зараз, коли підрозділ вивели на передову, ми виконуємо різні завдання, тому встигаємо за цей час засумувати одне за одним (посміхається).

Для мене ніколи не було проблемою знайти спільну мову із чоловіками. І до війни я працювала у чоловічому колективі. Ті речі, якими займалась до війни, а саме: туризмом, прогулянками на байдарках, їздою на конях, літання на парапланах — це загалом чоловічий відпочинок. Тому ніякого дискомфорту я ніколи не відчувала у цьому питанні.

Хотіла б сказати кілька слів щодо нещодавнього закону про рівність жінок і чоловіків у армії (ред. - ЗУ Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних силах України та інших військ)

Мені б хотілось, аби він був не лише формальним на паперах, а й в реальності. Тоді жінкам, які прийшли дійсно служити, розвиватися та захищати країну, буде набагато легше і ми зможемо працювати на рівних умовах як спеціалісти.

Особисто мене служба загартувала та зробила тільки сильнішою. Можу упевнено сказати: вона зміцнила мій характер.

Всі ці роки мені дає сили тільки віра у нашу перемогу.

А ще віра у те, що наш підрозділ зіграє у цьому процесі одну із головних ролей. І я впевнена: так і буде! 

На запитання, що зробиш першим чином після перемоги у війні, Аліса відповідає:

По-перше, я буду радіти цьому. А по-друге, залишусь служити далі. Я так вирішила. Буду інструктором з тактичної медицини.

Передаватиму наступним поколінням медиків безцінний досвід, який сьогодні здобуваю у складі "Азову" на "нулі".

P.S: Серед нормативно-правових змін, які відбулися у законодавстві на п'ятому році війни стосовно гендерної рівності у Збройних силах України, лише дві набрали чинності. Перша зміна вбачається у скасуванні обмеження щодо проходження служби жінок у запасі: граничний вік визначається залежно від їхнього військового звання.

Друга зміна ж полягає у призначенні жінок-військовослужбовців до складу добового наряду.

А поки ці зміни тривають, жінки-військовослужбовці продовжують вміло виконувати свої службові обов'язки та воювати пліч-о-пліч із чоловіками. 

Алла Жигадло