Великий Голод у секретних доповідях з архівів: як це було

Руслан Іванов

До Дня пам'яті жертв Голодомору ASPI публікує раніше невідомі секретні звіти про смертність з архівів, а також спогади людей, що пережили геноцид, які вони передавали своїм дітям.

З 7:00 22 листопада і до 16:00 23 листопада киянин Денис Степанов не доторкнеться до їжі. Добровільним 33-х годинним постом він, як і тисячі українців по всьому світу, буде шанувати пам'ять мільйонів жертв більшовицького режиму, які померли від голоду в 1932-1933 роках.

"Під час Голодомору загинули кілька братів моєї прабабусі, - розповідає ASPI Денис. - А вона зуміла вижити, до самої своєї смерті ховала на горищі мішок сухарів і розповідала про нього тільки членам сім'ї. Для мене цей пост - приватне, це данина пам'яті".

Тепер до акції добровільного поста в дні пам'яті жертв Голодомору, що зародилася в Києві, приєднуються члени організації "Спілка української молоді", до якої входить Денис Степанов, їхні друзі та сім'ї з Естонії, Німеччини, Франції, Бельгії, Великої Британії, Іспанії, Португалії, США, Аргентини, Канади, Австралії.

"Я із Західної України, і мою сім'ю ця трагедія не торкнулася, - каже ASPI студентка Уляна Комар. - Але бабуся розповідала, як до них через кордон приходили опухлі, голодні люди і сім'я ділилася з ними їжею, сім'я їм допомагала".

Уляна зізнається, що три роки тому вперше спробувала 33 години обходитися без їжі в пам'ять про жертви Голодомору. І хоча їй нелегко дався цей пост, вона його витримала і тепер щорічно його повторює.

"Відчуття голоду змушує більше думати про цю трагедію і пам'ятати про неї", - говорить вона.

За словами експертів, жоден історик не зможе точно назвати кількість загиблих від голоду в 1932-33 роках. На сьогодні загальноприйнята цифра 3,9 млн чоловік. Але директор Інституту дослідження Голодомору при Національному музеї Голодомору-геноциду доктор історичних наук Віктор Брехуненко вважає її заниженою.

"Російські демографи зробили поправку на так звані природні втрати - це люди, які теоретично померли б самі по собі і без голоду, - пояснює він ASPI. - І вони виключили із загального числа загиблих на території, де лютував голод, 1,5 млн осіб . Це все рівно, як якби в концтаборі стратили 20 тис. в'язнів, а демографи б сказали: давайте від цієї кількості віднімемо людей, які померли б самі по собі. Такий підхід є хибним і з наукової, і з моральної точки зору".

На думку Брехуненка, грунтуючись тільки на цих даних, можна говорити про 5,4 млн померлих від голоду. А з урахуванням подальшої роботи в архівах та виявлення нових документів, що підтверджують геноцид, ця цифра буде переглядатися.

"Ми знайшли ще багато джерел інформації, вона обробляється, і у нас є можливість уточнювати цифри. Але сьогодні ми поки не готові представити остаточні чіткі напрацювання", - визнає учений.

За його словами, основна складність в тому, що багато архівів знищено - спочатку під час Другої світової, потім в 60-х роках, а також під час останньої хвилі знищення документів про Голодомор в 1990 році. Проте, дослідникам вдається відшукувати нові свідоцтва цієї трагедії.

"Можливості для пошуку раніше невідомих документів ще досить широкі", - говорить Брехуненко, і показує ASPI копії недавно знайдених секретних звітів, які свідчать про цілеспрямоване знищення українців.

"Дивіться, вони чітко знали про те, що відбувається і скільки людей вмирало, звіти партійній верхівці надавалися кожні п'ять днів і окремо кожну декаду", - стверджує історик.

У документах - страшні цифри, за якими покалічені долі мільйонів сімей.

З документів, які ніколи раніше не публікувалися, які показує Брехуненко, слідує,  що тільки за квітень 1933 року в одному селі на Одещині померло 873 особи, з яких 305 хлопчиків і 169 дівчаток до десяти років.

А за п'ять місяців 1933 року в Балтському районі на півдні України померли 4266 осіб. Плюс потребують продовольчої допомоги, тобто, фактично на межі голодної смерті - 18241 осіб.

За словами директора інституту, це і є відповідь тим, хто стверджує, що вище керівництво нічого не знало, що не володіло ситуацією, оскільки на місцях приховували інформацію.

"Моя прабабуся не випускала на вулицю дітей, закривала будинок зовні, а вони підпирали двері зсередини. Боялися, що сусід зарубає і з'їсть", - розповідає ASPI Людмила Юрченко, родичам якої дивом вдалося вижити в ті страшні часи.

Її прадід і прабабуся - Павло і Параска Михалюк - жили в Київській області. Параска залишилася в живих тільки завдяки тому, що влаштувалася хатньою робітницею до партійного функціонера, який вигнав її з дітьми на вулицю і оселився в їхньому будинку. Вона потайки носила дітям картопляні і бурякові очистки.

Павло Михалюк втік з етапу в Сибір, влаштувався працювати на будівництві Київського вокзалу і раз на місяць вночі пробирався в село, щоб передати дружині і дітям частину пайка - сухарі і трохи цукру.

Але навіть у цей важкий час, коли люди збожеволіли від голоду, а батьки - були такі випадки - їли своїх дітей, Параска Михалюк виходила чужого, опухлого від голоду п'ятирічного хлопчика, який залишився сиротою. До самої смерті він називав її своєю мамою.

"Це одна з найбільш перспективних сфер дослідження - поведінкові стратегії під час Голодомору. З одного боку, були великі прояви людяності, з іншого боку - жорстокість, підлість і варварство, - ділиться з ASPI своїми спостереженнями Брехуненко. - Хтось був організатором і виконавцем, а хтось не погоджувався з цією роллю, допомагав голодуючим, ризикуючи життям. Кожен стояв перед своїм життєвим вибором".

За його словами, немає жодного сумніву в тому, що Великий Голод був цілеспрямованим актом знищення українців - геноцидом.

"Це визнав автор тексту конвенції ООН про геноцид Рафаель Лемкін, - наводить приклад вчений. - Ще в 1953 році він назвав Голодомор в Україні класичним проявом геноциду. І якщо автор конвенції це стверджував, то мені здається, тут коментарі зайві".

Брехуненко нагадує, що на сьогодні 22 країни світу визнали Голодомор геноцидом, але робити з цього визнання фетиш не варто, оскільки кожна країна оцінює для себе можливі геополітичні наслідки такого визнання.

"У США Конгрес і більшість штатів визнали геноцид українців, а ось Великобританія, найбільш вірний союзник США і союзник України в Європі, не визнає, тому що у них був голод в Ірландії, і вони побоюються такого визнання, - наводить приклад історик. - Тому ми не повинні оцінювати Голодомор через призму того, скільки країн визнало це геноцидом. Юридично природа злочину від цього не зміниться.