Порада від бізнесмена Павла Фукса, що робити, щоб не позбавити майбутні покоління права голосу

Уже традиційно багато бід суспільства списуються на демократію. Нібито система не впоралася з сучасними викликами. Іноді це навіть породжує подібність соціального расизму. Наприклад, в Україні під час виборчих кампаній люблять згадувати про "пенсіонерів, які продалися за гречку". І не тільки.

До речі, не дарма багато людей симпатизують диктаторам або сильним політикам. Є усталена думка, що тільки "добрий диктатор" зможе оцінити численні кризи і ухвалить рішення в інтересах суспільства/країни.

Але який головний біч демократичного суспільства? Філософ з Австралії Роман Кшнарік у статті для ВВС пише, що демократія стала жертвою електоральних циклів. Так, про це йдеться, починаючи з 1970-х. Але сьогодні тенденція посилилася, і політики взагалі перестали спілкуватися з людьми про довгострокову перспективу. До цього автор додає проблему впливу корпорацій на державні органи. Лобіювання - глобальне явище. І воно теж виштовхує довгострокову політику з порядку денного.

"Сучасна демократія, особливо в багатих країнах, дозволила колонізувати майбутнє. Ми ставимося до майбутнього, як до віддаленого колоніального форпосту, позбавленого людей. У ньому ми можемо вільно позбавлятися від екологічної деградації, технологічних ризиків, ядерних відходів і державного боргу. І ми відчуваємо себе вільними грабувати, коли забажаємо", - пише Кшнарік.

Поняття "terra nullius" ("нічия земля") переважало в колоніальні часи. Сьогодні йому на зміну прийшло "tempus nullius". Майбутнє, на думку Романа Кшнаріка, - це "порожній час", незатребувана територія. Як далекі землі західних імперій XVIII - XIX століть. Майбутні покоління позбавлені права голосу так само, як раби або жінки в минулому.

Рішення бачиться в створенні якогось органу, який міг би оцінити вплив ухвалених сьогодні рішень в довгостроковій перспективі.

Однак іноді подібний досвід не зовсім вдалий. Наприклад, в Ізраїлі в 2001-2006 роках працював омбудсмен у справах майбутнього покоління. Але, пише Кшнарік, посада була скасована, оскільки вважалося, що вона володіє дуже великими повноваженнями для відстрочки ухвалення законодавства. А найсвіжіший з подібних прикладів - Уельс. Там був ухвалений окремий закон про добробут майбутніх поколінь, а також працює відповідний комісар.

Проблема відсутності довгострокової перспективи притаманна українському політичному процесу. Багато, навіть популярні, політики просто не можуть відбудувати комунікацію, що включає довгограючі смисли. Або не хочуть. У минулому своєму блозі я писав про реструктуризацію боргів України на 20-50 років.

Очевидно ж, що якщо поглянути на країну крізь призму десятиліть, багато, навіть болючих рішень потрібно ухвалювати зараз. Втім, сьогодні переважає думка, що краще заморозити ситуацію. До кращих часів.

Фото Дмитрия Ларина для «Украинской правды»