Україна де-факто вже у НАТО, справа за юридичними кроками – Офіс президента
Де-факто Україна вже є членом НАТО. Проте де-юре Альянс може бути не готовим, щоб прийняти нашу країну.
Про це радник глави Офісу президента Олексій Арестович заявив під час етеру на YouTube-каналі "Фейгін Live". "Ми зробили ще один "хід конем". Ми стали 13-ю країною Тримор'я. Це доступ до грошей, до транспорту, безпеки на морях, до інфраструктури. І 12 країн Тримор'я – вони члени ЄС. Тобто майже половина країн Євросоюзу. Це означає, що наша інтеграція з ЄС зайшла набагато далі, ніж усіма оцінюється зараз. По-друге, треба розуміти, ми де-факто – члени НАТО", – сказав він.
Водночас Арестович зазначив, що він має "скепсис, чи готове НАТО приймати Україну". Однак зауважив, що навіть кандидатство в ЄС фактично дає нам доступ до програм безпеки, які так чи інакше стосуються НАТО. "Переважна більшість країн ЄС є НАТО. Статус кандидата в ЄС – це не фільчина грамота. Кандидат у ЄС – це доступ до програм Євросоюзу та до грошей ЄС. Можу сказати, що, на думку фахівців, більшість доріг та багато інших об'єктів інфраструктури поляки побудували будучи кандидатами в ЄС. Вони отримали основні фонди та почали реалізовувати основні програми. Це доступ до багатьох можливостей. Серед іншого це і питання безпеки", – заспокоїв українців Арестович.
Росія може бути змушена сісти за стіл переговорів щодо завершення війни та майбутнього окупованого Криму, якщо на півострові різко погіршиться ситуація з логістикою, постачанням пального та функціонуванням критичної інфраструктури.
Майбутня безпека Європи без повноцінної участі Сполучених Штатів дедалі більше залежатиме від ролі України, її армії та бойового досвіду.
Далекобійні удари України по стратегічних об’єктах на території Росії, включно з нафтопереробною інфраструктурою та підприємствами військового призначення, спричинили зростання напруги всередині російських еліт і посилили відчуття невизначеності в економічній та політичній системі РФ.
Російські удари по релігійних спорудах в Україні можуть бути не випадковими наслідками бойових дій, а частиною ширшої стратегії залякування та руйнування культурної ідентичності країни.
Російський лідер Володимир Путін знову заявив про нібито успіхи армії РФ на фронті та продовжив погрожувальну риторику щодо України.
У Кремлі офіційно спростували інформацію про те, що самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко міг передавати будь-які послання від президента України Володимир Зеленський російському керівництву.
Росія неодноразово змінювала терміни, встановлені для захоплення Донецької області, і фактично вже щонайменше п’ятнадцять разів переносила власні військові дедлайни.
Українські далекобійні безпілотники продовжують системно вражати ключову нафтопереробну інфраструктуру Росії, і станом на зараз щонайменше вісім із десяти найбільших нафтопереробних заводів РФ уже зазнали атак. \
Україна буде продовжувати відповідати на російські атаки таким чином, щоб системно послаблювати можливості Росії вести та затягувати війну.
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан заявив, що Анкара готова знову стати посередником у можливих мирних переговорах між Україною та Росією. Турецька сторона вважає, що дипломатичний процес необхідно активізувати, оскільки війна триває, а бойові дії дедалі більше визначають ситуацію на полі бою.
Росія може бути змушена сісти за стіл переговорів щодо завершення війни та майбутнього окупованого Криму, якщо на півострові різко погіршиться ситуація з логістикою, постачанням пального та функціонуванням критичної інфраструктури.
Майбутня безпека Європи без повноцінної участі Сполучених Штатів дедалі більше залежатиме від ролі України, її армії та бойового досвіду.
Далекобійні удари України по стратегічних об’єктах на території Росії, включно з нафтопереробною інфраструктурою та підприємствами військового призначення, спричинили зростання напруги всередині російських еліт і посилили відчуття невизначеності в економічній та політичній системі РФ.
Російські удари по релігійних спорудах в Україні можуть бути не випадковими наслідками бойових дій, а частиною ширшої стратегії залякування та руйнування культурної ідентичності країни.