Ігроманія та алкоголізм: психолог проаналізував ризики легалізації грального бізнесу

Рада ухвалила закон щодо легалізації грального бізнесу в Україні. Психолог пояснив, які можуть бути наслідки, і чи готова держава до підтримки та допомоги у випадку збільшення кількості ігроманів.

14 липня 248 парламентарі ухвалили проєкт закону №2285-д "Про державне регулювання діяльності з організації та проведення азартних ігор" у другому читанні. 28 липня Дмитро Разумков, голова Верховної Ради, підписав закон і направив на підпис президенту Володимиру Зеленському. Він  встановлює перелік видів діяльності у сфері азартних ігор, які тепер дозволені в Україні. Зокрема, в нього включені азартні ігри в казино і онлайн, букмекерська діяльність в спеціальних пунктах і через інтернет, випуск та проведення лотерей, ігри в покер через Інтернет.

Психолог та психотерапевт київського медичного реабілітаційного центру "Ренесанс" Дмитро Сербін ексклюзивно пояснив кореспонденту ASPI news, що ігровий бізнес дійсно треба виводити з "тіні" і легалізувати, але тримати під жорстким контролем. На його думку, у держави недостатньо центрів та клінік, здатних допомогти людям із залежністю, оскільки ігроманія, за великим рахунком, мало чим відрізняється від інших залежностей, наприклад, алкоголізму.

"Для того, аби нам розібратися трошки у цьому питанні, давайте визначимо термін "залежність". Іх, умовно кажучи, можна поділити на два типи – хімічну (алкоголь, наркотики, психостимулятори) і поведінкову (шопоголізм, залежність від адреналіну, ігроманія, трудоголізм, сексоголізм). Психологічна (поведінкова) залежність характеризується нав'язливим станом людини, яка занурюэться у певну діяльність і отримує свій емоційний комфорт, незважаючи на всі негативні наслідки. Якщо ми говоримо про ігрову залежність в контексті сучасних реалій і легалізацію – то збільшення кількості ігрових закладів обов'язково призведе до зростання кількості людей із залежністю. Наразі ігрові заклади ще поза законом і працюють в "тіні", окреме питання – азартні ігри "онлайн". Людині не потрібно прикладати багато зусиль – треба лише мобільний телефон, додаток та банківська картка, якою можна розрахуватися. Якщо порівнювати цю залежність з іншими, то до ігрової найбільший потяг з імпульсивним станом, при якому людина не в змозі себе контролювати. Алкоманія та наркозалежність мають фізичні прояви – це абстинентний синдром (похмілля, біла гарячка, у наркомана – ломка), а у поведінкової залежності такого немає.

- Як ви допомагаєте людям з фізіологічними залежностями – алкоголь, тютюн, певні наркотики?

По-перше, лікування поділяється на кілька етапів. Коли людина тільки потрапляє до нас, ми збираємо анамнез (скільки часу вживає, яка дозова міра, як часто вживає). Виходячи з отриманих даних, ми розуміємо, чи потрібно людині зняття абстинентного синдрому. У нашій компанії є окрема клініка "Пальміра", де лікарі медикаментозно знімають такі наслідки. Після цього людина потрапляє, за бажанням, на реабілітацію до нашого центру. Ось тут починається важка робота – з психологічними наслідками. Першочерговим є формування у пацієнта мотивації до одужання. У цьому процесі у голові залежного потрібно змінити картину світу. Якщо раніше в нього було "закладено", що вживання алкоголю, наркотиків, або ігроманія чи шопоголізм це погано, і батьки показували на якихось прикладах, то коли формується певна залежність – картинка перегортається догори, тобто тверезе життя - це погано, а пиятика –  це нормально.

Залежність робить наступне – "вбудовується" у процес регуляції стресових станів, психіку людини. Тобто, якщо людина емоційно і психологічно слабка, вона вживає, наприклад, алкоголь, і їй стає легше. Насправді це велика помилка – якщо людина перебуває у грі і вживає, на декілька годин ій дійсно добре, але коли дія закінчується, стає набагато гірше, і це - замкнене коло. Залежному дуже важко прийняти факт своєї проблеми. І якщо ми кажемо про поведінкові залежності – це ще складніше, бо немає фізичних проявів. На прикладі ігроманів: "Так я програвав, але і вигравав також. Так, у мене проблеми з батьками, але у кого їх нема". Людина при цьому максимально ігнорує усі наслідки.

Наступний крок – психокорекція, розбір поведінки, адаптування моделі поведінки, корекція психічних і психологічних моментів, які підкріплюють і впливають на залежність. Після аналізу – реалізація і повернення людини до соціуму. Людині потрібен час, аби адаптуватися у спілкуванні, прийняти і закріпити нові моделі поведінки, а нам треба слідкувати за старими звичками і не допускати їхніх проявів, бо вони можуть повернути його до гри чи зловживань. Велику роль грає робота з близькими залежного. Дуже часто саме вони формують систему, в якій залежний почуває себе вільно, комфортно. Деякі батьки платять кредити, закривають фінансові проблеми, дають гроші, на які залежний може грати, це дає йому можливість зняти з себе відповідальність і перекласти на інших.

- Чи готові ви до нашестя ігроманів, яке можна очікувати після легалізації ігорного бізнесу? Які є особливості допомоги саме для ігроманів, які в них є психологічні прояви, які не характерні для фізіологічних залежностей?

Ми готові до допомоги ігроманам. Розумієте, психологічна залежність дуже схожа з хімічною. У ігроманів є прояви захворювання – тяга, тригерні моменти, а у затятих гравців є думка, що вони краще розуміють, як виграти, розробляють стратегії, будують серйозні схеми, формують "відчуття переваги". Деяким навіть не важливо виграти гроші, вони кайфують від самого процесу, від очікування, азарту. Ігромани часто спираються на якісь символи, знаки, ритуали, як, наприклад, "щаслива монета", те, що начебто дозволяє виграти більше.

- Чи є якісь психотипи або психічні та неврологічні розлади, які можуть допомогти людині стати ігроманом?

Якщо говорити про акцентуацію характеру ігромана, то найчастіше це проявляється серед гіпертимного, екзальтованого типу, та шизоїдного типу людей. Якщо ми кажемо про психологічні особливості характеру людини – це холерики і флегматики. Поведінкова залежність, як і будь-яка інша, вважається коморбідним розладом і має декілька векторів. Дуже часто на фоні ігрової залежності може формуватися і хімічна - вживання алкоголю, психостимуляторів, кофеїну, амфетаміну. У нас був досвід, коли потрапив до реабілітації ігроман з амфетаміновою залежністю і сексоголією. Був також ігроман з клептоманією і дисоціативним розладом особистості.

- Є якісь певні ліки або речовини, які можуть допомогти на початковому рівні залежності ігроману?

Треба дивитися на людину, у якому вона стані знаходиться. Щодо медикаментозного лікування – призначати ліки може тільки лікар, універсального препарату або засобу немає. Рекомендувати з мого боку щось неправильно.

- За вашим досвідом, скільки пацієнтів самі вирішували, розуміючи наявність проблеми, почати не тільки медикаментозне лікування, а й звернутися про допомогу до психолога?

Якщо ми кажемо про поведінкову залежність – там немає медикаментозної допомоги, тільки психологічна. Якщо казати про відсоток людей, які самостійно можуть вирішити, то таких майже немає, бо зазвичай залежний ніколи не визнає себе таким, тож навіщо йому лікуватися? Якщо ми говоримо про тих, хто знаходяться на реабілітації, які були мотивовані, або закінчити програму і потім повернулися до своєї залежності знову – то, на мою думку і за моїми спостереженнями, це десь 15-20% пацієнтів.

- Що робити сім'ям, де хтось став жертвою залежності, куди бігти і як діяти?

Мотивувати на лікування та реабілітацію! Наразі в Україні є лише приватні центри реабілітації залежних – їх переважна більшість. На жаль, їх все одно недостатньо, а я рекомендую саме професійні приватні заклади. Непоодинокі випадки, коли родичі залежного, намагаючись допомогти йому самостійно, втягувалися тільки у співзалежність. Якщо ж ми говоримо про подружжя, де обидва хворі, лікування повинно проходити у різних центрах. Лікування потребують всі залежні у сім'ї, бо існує велика вірогідність, якщо вилікується хтось один, він повернеться до вживання знову, бо атмосфера вдома спровокує рецидив.

- Що робить держава у сприянні наданню допомоги залежним?

За останніми даними, у нас приблизно півмільйона зареєстрованих залежних, які стоять на обліку. Мені здається, що реальні цифри ще більш жахливі – десь 2,5 мільйони хворих пацієнтів. А знаєте, скільки є місць у державних закладах лікування? Приблизно 5-6 тисяч! Це велика проблема і, на жаль, держава не дуже цим переймається.

- Як ви можете оцінити форми групової терапії чи допомогу волонтерських спільнот та релігійних організацій. Вони можуть допомогти державі чи це дрібниця?

Якщо заохочувати такі групи і створювати, вони будуть мати дуже велику силу і підтримку для держави. Там є так звана 12-ступенева програма, проте там є певне "але". Колективна допомога може не усім підійти, бо працює релігійний підтекст волонтерських команд. Якщо ми проаналізуємо наше суспільство і візьмемо нашу молодь, побачимо у більшості атеїзм. Молодь треба чимось займати, бо найкраще лікування – це профілактика: гуртки, спортивні секції, можливість отримати гарну освіту, роботу. Цим питанням саме держава повинна перейматися. Якщо ми візьмемо велике місто, наприклад Київ, тут є чим зайнятися, проте якщо від'їдемо за 200-300 кілометрів – вже важко казати про інфраструктуру і підтримку з боку держави, це депресивні регіони.

- Залежним інколи допомагає церква. Православна церква, яка найбільш популярна в Україні, може взяти на себе якусь турботу?

Релігія є сильною зброєю. На мою думку, це певна заміна однієї залежності на іншу, тобто ігрову міняємо на релігійну. Якщо у людини трапляється щось важливе чи тяжке, наприклад втрата близького, вона може повернутися до того виду залежності, від чого втікала, лікувалася. А релігія може стати фундаментом на шляху до тверезого життя, але замістивши собою попередню залежність.

- До чого готуватися вашому потенційному пацієнту та його родині?

Їм треба готуватися до довготривалої праці. Лікування – це не спринт, а марафонський забіг і дистанція може тривати й півроку. Були навіть випадки, коли людина 16 років знаходилася в стійкій ремісії, а потім зривалася і починала вживати у більших дозах, ніж до початку лікування. Проте варто розуміти, якщо є залежність, то вона назавжди, її можна тільки контролювати. На моїй пам'яті рекордний час лікування ігромана тривав півроку, а максимальний показник – 1 рік і 2 місяці без рецидиву.

- Що робити у випадку рецидиву?

Повторне звернення до реабілітації. Треба розуміти, що залежність – хвороба, а хворобу треба лікувати. Якщо людина хвора – вона сама себе лікувати не зможе, напевно, хоча є одиничні випадки. Знаєте міф з "білою акулою" – всі про неї чули, але ніколи не бачили. У більшості випадках саме рецидив дає, певно, і повне осмислення своєї проблеми, він стає поштовхом для подальшого лікування.

- Якщо людина визнала проблему і готова до лікування, скільки буде коштувати реабілітація?

Якщо ми беремо по практиці, ціна лікування може варіюватися від 5 до 30 тисяч гривень на місяць і більше, залежно від рівня комфорту і умов, які хоче отримати пацієнт. Може, він хоче жити в окремій палаті з зручностями, з телевізором, з холодильником, або може жити у кімнаті з кимось – це різні гроші. А лікування буде надаватися у будь-якому випадку".