Безвісти зниклі: кому вигідно "вбивати" ще живих?

14 лютого 2019
558

"Влада піариться на темі зниклих безвісти та полонених, а крім слів жодних дій", - так вважають ті, хто зіткнувся з цією ситуацією та залишився з нею сам на сам.
200, 400 чи 4000 осіб - точна кількість зниклих безвісти і нині є невідомою. У країні, в якій п'ятий рік йде війна  досі немає єдиної системи обліку зниклих безвісти.

Тож у чиїх руках доля безвісти зниклих?

Лише у серпні 2018 року набрав чинності Закон України Про правовий статус осіб, зниклих безвісти. Хоча ефективним його назвати не можна. Візьмемо до уваги хоча б передбачену Комісію з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, яка мала б ефективно розв'язувати це питання. Попри те, що у даному законі встановлено протягом трьох місяців з моменту набуття чинності створити Комісію - цього не відбулось і донині. Тому цей закон наразі нічим не відрізняється від числа тих, положення яких так і не були реалізовані.

 

За даними інформаційного обліку, що ведеться Об'єднаним центром з 2014 року, протиправно позбавленими волі або зниклими безвісти в районі проведення антитерористичної операції значаться 264 особи. До даного списку входять як цивільні особи, так і військовослужбовці. Представники ж Міжнародного комітету Червоного хреста, говорять, що випадків зникнення людей понад тисяча.


За словами Олега Котенка, керівника громадської організації "Група Патріот", яка займається звільненням полонених та пошуком військових злочинців, основна потреба в ефективній роботі щодо цього питання полягає у створенні державою координаційних центрів.


"Так, нині є дуже багато організацій, утворених безпосередньо батьками та рідними зниклих. Проте за це має відповідати держава. Наприклад, за полонених, які утримуються на непідконтрольній території, відповідає Служба безпеки України. Хто відповідає за тих, хто був заарештований за політичним мотивом на території Росії? - Такого координаційного органу немає. Тому ніхто і не бере відповідальність за ці справи. Теж саме і щодо зниклих безвісти. Є багато організацій, але вони не співпрацюють одна із одною чи з нами", - прокоментував Олег Котенко.



Дійсно, переважна більшість рідних займаються пошуками безвісти зниклих самостійно. Як стало відомо журналістам АСПІ зі слів батьків, від держави у цьому питанні допомоги вони не отримують. Ба більше: слідчі органи не беруть до уваги інформацію, яку вдається відшукати матерям.


"Від влади ми не маємо абсолютно ніякої допомоги. Цілий рік ніхто не займався цією темою з боку держави. Матері самі організовуються, спілкуються між собою, намагаються розв'язувати якісь питання, зустрічаються з представниками ОБСЄ та Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Вершиною всього процесу наших пошуків стала зустріч із координатором ОБСЄ Тоні Фрішем, який сказав, що списки зниклих безвісти ніхто не подає. Тобто, весь цей час нам брехали у тому, що з того боку (бойовики, - ред.) ніхто не підтверджує наявність українців", - розповіла Ядвіга Лозинська, яка шукає сина Андрія з 2014 року.


765

Востаннє хлопець зателефонував матері 5 вересня і встиг сказати, що потрапив у полон. Саме відтоді вона почала пошуки, а ще - допомагати людям із подібною бідою. Нині вона очолює Всеукраїнське об'єднання зниклих безвісти та загиблих захисників України "Надія".

Підтверджує ігнорування слідчими органами інформацією, яку вдається відшукати безпосередньо під час виявлення тіл загиблих, які ймовірно можуть бути із числа зниклих безвісти, Керівник Всеукраїнської громадської організації "Союз "Народна Пам'ять" та місії "Чорний тюльпан" Ярослав Жилкін.

 

За його словами, він був свідком однієї ситуації, коли тривалий час тіло загиблого бійця половина рідні не хотіла підтверджувати.

"Це тривало довгий час. А потім вони вирішили зв'язатися із нашою Місією, яка власне і знайшла та доправила тіло. Рідні попросили описати, що ми знайшли поряд із загиблим.  Ми вказали, який камуфляж був на ньому, розмір одягу. Також ми розповіли і про осколки та кулю, що були нами виявлені у кишені бійця і саме ці дрібниці переконали рідних у факті загибелі їхнього сина. Вони поділились, що під час однієї із розмов хлопець розповів їм про обстріл та осколки, які він залишив на згадку, діставши із бронежилета. А куля у нього лежала у кишені ще з часів навчань. Після цього факту рідні звернулись із претензіями до слідчого. Мовляв, чому про це не говорилось раніше. Але відповіді вони не почули. Ці речі просто не долучили до справи.

Хоча саме такі деталі дуже часто розставляють всі крапки над і ", - розповів Ярослав Жилкін.

 

 

1


"Я зверталася в найрізноманітніші служби. "Пробивала" місцеперебування сина як законними, так і іншими шляхами. Писала запит в РФ. Скрізь глуха стіна", - розповіла Інна Думчик, яка теж займається самостійними пошуками сина. Ярослав Думчик зник 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайська. На той період він був у складі 93 ОМБр на БМП-2.


За словами Інни Думчик, є солдат 93-ї бригади, який бачив як Ярослав і побратим Максим Анікін пригнули з БМП і добігли до лісосмуги під час виходу з Іловайська. Солдат Роман Кочерга, який теж був у полоні, бачив Думчика в м. Сніжне до 6-7 жовтня 2014 року. Потім його кудись вивезли.


"Телефонний дзвінок від сина був 8 грудня 2014 року. Він телефонував із м. Свердловка Луганської області на кордоні з РФ. Я сама відстежувала дзвінок і місце його знаходження. Два свідки підтвердили те, що він дійсно там був. Російські служби його і ще 6 чоловік привезли в місцеве відділення міліції, де їх помили, поголили, вдягли, нагодували і дали зателефонувати додому. Їх протримали там декілька днів і потім ці самі служби забрали їх і відвезли в сторону Росії", - розповіла Інна Думчик.

Існує багато розмов довкола торгівлі зниклими. Про це говорять і матері, з якими нам вдалось поспілкуватись. Проте жодних доказів цьому явищу поки не має. Бездоказовою залишається й інформація щодо викупів деяких полонених за гроші.

"Держава прагне тільки одного: аби ми якомога швидше похоронили своїх синів. От в цьому вона нам і допомагає, а якщо бути точним - примушує нас до таких речей", - констатує Інна Думчик.

У тексті закону Про правовий статус осіб, зниклих безвісти йдеться про те, що навіть якщо людина, яка зникла, згодом була визнана померлою, все одно її мають продовжувати шукати. Необхідно встановити місця перебування зниклої особи, місця поховання чи місцеперебування її рештків.

Керівник місії "Чорний тюльпан" та Всеукраїнської громадської організації "Союз "Народна Пам'ять" Ярослав Жилкін розповів, що головним у пошуках безвісти зниклого, який ймовірно загинув, є віднайдення точного місця його смерті.

"Обов'язково мають відбуватися пошукові роботи: опитування місцевих, свідків смерті, огляд місцевості, де людина зникла чи загинула. Це цілий комплекс дій. Після знаходження має відбуватись повний опис, ексгумація, а потім це тіло відправляється до судмедекспертів, які проводять свою роботу, в тому числі дослідження  ДНК", - коментує Ярослав Жилкін.

Після дослідження ДНК тіла встановлюється ймовірність споріднення з родиною. Проте дуже часто батьки відмовляються вірити у загибель навіть після підтвердження ймовірності на 99,9%.

 

 

 


Ядвіга Лозинська вважає, що влада лише піариться на батьках та їхньому горі.

"Крім слів ми нічого не маємо. Навіть більше: моїй діяльності перешкоджають, хотіли навіть арештувати. Особисто я у травні минулого року влаштовувала зустрічі у районі Мар'їнки Донецької області. Водночас українська влада називала все провокацією та перекрила шлях батькам", - розповіла Ядвіга Лозинська.


Жінка говорить, що справи стосовно зниклих безвісти перебувають нібито під грифом "таємно", тому рідні не мають уявлення, що приховано в цих матеріалах. При цьому у Ст.6 ЗУ Про правовий статус осіб, зниклих безвісти вказується, що "будь-яка особа має право знати про долю своїх родичів, які зникли безвісти, що включає отримання достовірних відомостей про їх місцеперебування, обставини загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме), а також право отримати їх останки".

 

Керівник місії "Чорний тюльпан" Ярослав Жилкін розповів, що  неодноразово був свідком ситуацій, коли батькам надавали неправдиву інформацію.

 

"Нелегко сказати батькам, що ваш син загинув. Можливо побратими просто хочуть дати надію, говорячи, що бачили їхнього сина десь у полоні. Проте жити сподіваннями - це повільний шлях до божевілля", - констатує Ярослав Жилкін.


Зрозуміти психологічний стан рідних не складно. На їхню долю випали складні випробування. Проте їх емоційний стан та самодіяльність не завжди на користь пошукам.

"Ми часто спілкувались із рідними зниклих. Це дуже чутлива тема. Зрозуміло, що люди хочуть знати інформацію щодо своїх рідних, чим ми займаємось. Якщо наша група на 90% впевнена, що людина загинула - ми не можемо сказати про це батькам. Це мають робити безпосередні командири цих бійців.
На початку нашої діяльності в нас часто запитували різну інформацію щодо пошуків. Після чого ці дані потрапляли в інтернет, а наші пошуки ускладнювалися. При цьому ми ризикували здоров'ям та життям тих, хто нам допомагає з непідконтрольних територій", - заявив керівник організації "Група Патріот" Олег Котенко.

За його словами, процес їхніх пошуків будується на можливості спілкування із певною категорією людей, які нині перебувають на окупованих територіях. Тобто з власними агентами. Саме через них вдається знайти полонених та безвісти зниклих.

"З допомогою цих людей ми дізнаємось багато важливої інформації, зокрема і про місця поховань. Але поки не дійдемо туди та не віднайдемо конкретне поховання - ми не можемо знати точної інформації про цих загиблих. На жаль, за нашою інформацією, таких поховань зараз дуже багато.
За останній рік ми знаходили та звільняли людей, проте ця інформація не висвітлена у ЗМІ. Це відбувається задля того, аби наші схеми й надалі працювали та допомагали у пошуках людей. Тому ми уникаємо розголошень, аби не ускладнювати роботу", - поділився процесом своєї діяльності Олег Котенко.


Під час створення матеріалу нам стало відомо ще дещо стосовно списків безвісти зниклих.
Перебуваючи на службі в одному із територіальних батальйонів боєць А., який поділився з нами цією історією, потрапив у госпіталь. Під час лікування, йому зателефонували та сповістили про розформування батальйону. А згодом, коли він вже перейшов у інший підрозділ, на його домашню адресу надійшов лист, в якому йшлося про те, що хлопець нібито зник безвісти. Про це йому повідомила мама, яка була не менш здивованою.

"Я взяв відпустку, приїхав до військкомату, розібрався з цією незрозумілою ситуацією. Проте через два роки мене знову внесли до списків, але цього разу я нібито самовільно залишив частину", - прокоментував боєць А.

Не зважаючи на всю складність пошуків та відсутність єдиної системи, рідні зниклих безвісти не зневірюються.

 

"Наші пошуки не припиняються. Ми використовуємо всі можливі і неможливі шанси", - наголошує Інна Думчик.

 


Безвісти зниклі, покинуті в полоні, покинуті і на свободі - кому ж потрібні, крім рідних та волонтерів ті, на долі яких так люблять спекулювати політики? Здається, українські можновладці у передвиборчій гонитві та вирішенні особистих "проблем" зовсім забули про свої обов'язки.

Всі головні новини з доставкою в Ваш месенджер Телеграм
2
Матеріали по темі
Стаття

Неоголошена війна об'єднала тисячі українок, які навчилися тримати зброю в руках і рятувати життя на передовій з перших днів війни. З початком найгарячішої фази для жінок були закриті навіть такі посади як фотограф чи перекладач, не говорячи про бойові посади. Шлях на передову для них був нелегкий. Проте, маючи вдосталь мотивації, жінки попри всі перепони були, є і нині перебувають у зоні бойових дій. І навіть ті, хто вже повернувся на мирну територію — продовжують боротьбу за правду та краще майбутнє для своїх дітей.

20 березня 2019

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019
Стаття

Її позивний Аліса. І вона 5-й рік пліч-о-пліч з іншими військовими допомагає наблизити нашу перемогу. 

8 березня 2019
Стаття

Вони — кмітливі, тендітні та водночас сильні.

Тисячі жінок, які в перші роки війни стали на захист України, досі не мають статусу учасників бойових дій, або будь-яких належних їм пільг. Ще більше оформлені на посади кухарок чи діловодів, але при цьому пліч-о-пліч із чоловіками перебувають на фронті та дивляться в очі смерті. Їх не зупиняє ніщо. І якщо українські ветеранки поставили ціль бути почутими в штаб-квартирі НАТО — то вони це виконали, не дивлячись ні на які складнощі.

5 березня 2019
Стаття

Неоголошена війна об'єднала тисячі українок, які навчилися тримати зброю в руках і рятувати життя на передовій з перших днів війни. З початком найгарячішої фази для жінок були закриті навіть такі посади як фотограф чи перекладач, не говорячи про бойові посади. Шлях на передову для них був нелегкий. Проте, маючи вдосталь мотивації, жінки попри всі перепони були, є і нині перебувають у зоні бойових дій. І навіть ті, хто вже повернувся на мирну територію — продовжують боротьбу за правду та краще майбутнє для своїх дітей.

20 березня 2019

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019
Стаття

Її позивний Аліса. І вона 5-й рік пліч-о-пліч з іншими військовими допомагає наблизити нашу перемогу. 

8 березня 2019
Стаття

Вони — кмітливі, тендітні та водночас сильні.

Тисячі жінок, які в перші роки війни стали на захист України, досі не мають статусу учасників бойових дій, або будь-яких належних їм пільг. Ще більше оформлені на посади кухарок чи діловодів, але при цьому пліч-о-пліч із чоловіками перебувають на фронті та дивляться в очі смерті. Їх не зупиняє ніщо. І якщо українські ветеранки поставили ціль бути почутими в штаб-квартирі НАТО — то вони це виконали, не дивлячись ні на які складнощі.

5 березня 2019

Освіта в Україні приблизно на тих самих щаблях світових рейтингів, як і усі інші сфери. Однак реформи не оминули і її та вже демонструють результати.

4 березня 2019

В цій історії можуть знайти щось знайоме сотні тих, чиї сини, чоловіки чи батьки загинули на війні. Ніякі гроші не варті їх смертей та болю від втрат. 

1 березня 2019

Як змінилось життя кримчан за ці роки та що залишилось поза увагою ЗМІ — читайте далі у матеріалі. 

26 лютого 2019
Інтерв'ю

Якщо я не бачу проблеми, то її не існує - саме так можна описати ставлення суспільства до тюремної системи України. Більшість з нас намагається від цього відгородитися, думаючи, що це щось занадто далеке. Водночас, саме ігноруючи це питання, суспільство наражає себе на ще більшу небезпеку. Без зміни свідомості кожного з нас повноцінна реформа пенітенціарної системи неможлива.

22 лютого 2019
Стаття

П’ять років тому 18-20 лютого 2014 року країна пережила одне з найбільших потрясінь. Попри те, що на Майдані уже йшли бої з правоохоронцями, розстрілів не очікував ніхто. 

20 лютого 2019
Стаття

Для тих, хто вирушив незабаром після подій на Майдані на фронт, війна почалася ще на початку 2014-го. Але тоді вона ще не була проти зовнішнього агресора. То була "війна" влади проти українського народу. Згодом частина активістів стала на захист країни та долучилась до різних військових підрозділів, продовжуючи боротьбу вже у лавах силових структур. Що думають нинішні українські захисники стосовно розстрілів на Майдані та чи змінилось після вступу до лав підрозділів їх сприйняття спецпризначенців "Беркута" - читайте далі у матеріалі.

20 лютого 2019
Вибір редакції

Навесні 2014-го року Україна могла б лишитися влади не лише на територіях Луганська та Донецька. Доказом цьому є події, що мали місце й в інших містах. Миколаїв, Харків, Одеса, Маріуполь… Проте з’явилась сила, котра гучно дала про себе знати тим, хто посягав на нашу територію. Добробати. Серед тих, хто добровільно став на захист України — іноземці.

14 березня 2019

Освіта в Україні приблизно на тих самих щаблях світових рейтингів, як і усі інші сфери. Однак реформи не оминули і її та вже демонструють результати.

4 березня 2019

В цій історії можуть знайти щось знайоме сотні тих, чиї сини, чоловіки чи батьки загинули на війні. Ніякі гроші не варті їх смертей та болю від втрат. 

1 березня 2019

Як змінилось життя кримчан за ці роки та що залишилось поза увагою ЗМІ — читайте далі у матеріалі. 

26 лютого 2019