Чи існує протистояння між Гройсманом та Порошенком?

Вступаючи на пост прем'єр-міністра України у квітні 2016 року Володимир Гройсман пообіцяв показати "як правильно керувати країною". Тоді здавалось, що меседж був адресований попереднику Яценюку. Сьогодні цілком ймовірно припустити, що це був перший публічний випад в бік Петра Порошенка.

До часу, коли суперечності між прем'єром та президентом стали помітними суспільству, минуло менш ніж рік. У березні 2017 року голову державної фіскальної служби Романа Насірова затримало Національне антикорупційне бюро України за звинуваченням у завданні державі збитків в розмірі 2 млрд гривень. Оскільки Насіров очолив ДФС за протекцією тодішнього очільника Адміністрації Президента Бориса Ложкіна, команда Порошенка хотіла зберегти контроль над цим відомством та призначити виконуючим обов'язки Голови ДФС заступника Насірова Сергія Білана. Але Гройсман доклав усіх зусиль, щоб посаду отримав Мирослав Продан. Коли Володимир Гройсман був міським Головою Вінниці, Продан працював у податкових органах міста і області.

Справа в тому, що Державна фіскальна служба – один з головних державних органів, який наповнює державну скарбницю. Контроль над ДФС фактично означає контроль над фінансовими потоками. А контроль над фінансовими потоками дає необмежені можливості під час виборів. Тому призначення Продана розцінили на Банковій, як початок самостійної гри Гройсмана.

Політолог Микола Спиридонов вважає, що локальні суперечності за посади між прем'єром та президентом можуть бути, але в глобальних питаннях вони союзники.

"Протистояння Порошенка та Гройсмана – це політична технологія. Якщо прем'єр та президент союзники, то на президента лягає тягар відповідальності за економічні невдачі. Для того, щоб уникнути цього тягаря, починається, нібито, дистанціювання між президентом та прем'єром, внаслідок чого у суспільства складається враження, що президент за економіку не відповідає. Якби Петро Олексійович дійсно мав серйозні суперечності з Гройсманом, то у президента зараз достатньо важелів впливу, щоб прибрати прем'єра з посади", - зазначив Спиридонов.

Тоді яким чином пояснити зближення прем'єра з представниками команди Яценюка? У листопаді 2017 року в Києві відбувся з'їзд "Народного фронту", який відвідав Гройсман, попри те, що неодноразово наголошував, що є позапартійним прем'єр-міністром. А наприкінці минулої парламентської сесії, 5 липня 2018 року, після невдалого голосування за новий склад Центральної виборчої комісії, Верховна Рада вперше ухвалила законопроект без підтримки БПП. Як стверджували в АП, до цього голосування своїх зусиль доклав і Гройсман, нібито, розсилаючи з секретаріату Кабміну повідомлення народним обранцям, з проханням прийти до сесійної зали та показати "дієздатний парламент".

Микола Спиридонов вважає, що "Народний фронт", як політична сила, Гройсману не потрібен, адже він вибудовує про всяк випадок власний політичний проект, а ось дружні зв'язки з впливовими народнофронтівцями прем'єр хоче зберегти.

"На даний момент в "Народному фронті" цікава лише одна людина – це Арсен Аваков. Комунікація з Аваковим дуже важлива з точки зору його силовиків. А в цілому бренд "Народного фронту" вбитий. Тому з точки зору передвиборчих питань "Народний фронт" – це не найкращий вибір. Швидше Гройсман може домовлятись з Аваковим, щоб у разі загострення ситуації заручитись його підтримкою", - зазначив Спиридонов.

З іншого боку Гройсман вдало перехопив позитивний ефект від державних соціальних програм. Вулиці рясніють рекламою про підвищення пенсій, доступні ліки та побудову нових шкіл і садочків. Натомість негатив від знецінення гривні та підвищення цін на житлово-комунальні тарифи перенаправляється на когось іншого, в тому числі на президента.

На початку 2018 року  президентська команда домоглась призначення новим Головою Національного банку України Яківа Смолія, замість Валерії Гонтарєвої, яка асоціювалась в суспільстві з трикратною девальвацією гривні. Для цього довелось віддати "Народному фронту" посаду обмудсмена, яким стала Людмила Денисова. Таким чином Банкова зменшила негатив у бік президента, за поданням якого призначається Голова НБУ. Але глобально картина не змінилась.

Тому в оточенні гаранта почали шукати вихід, адже напередодні президентських виборів потрібно продемонструвати суспільству "перемоги". Порошенко вирішив зіграти на гуманітарних питаннях.

За словами політолога Петра Олещука, обраний Порошенком шлях легший за економічне спрямування Гройсмана.

"На соціально-економічних питаннях вибудувати свій імідж набагато важче, тому що проблем багато, а більшість з них дісталось у спадок ще від попереднього уряду. Наприклад, розмір зовнішнього боргу перед іноземними кредиторами. Тому зрозуміло, що легше вибудовувати свій імідж на якихось соціально-культурних питаннях, на ідеї протистояння Росії, що мобілізує електорат", - зазначив Олещук.

Щоправда до сьогодні позитивного ефекту така стратегія не принесла. Українське суспільство змінилось і мовним питанням його заговорити не вдається. Сильна армія – здебільшого, теж здобуток громадянського суспільства та неймовірно потужного волонтерського руху. Особливих успіхів, які б залежали від військового керівництва та президента, як головнокомандувача, немає. Формальне перейменування АТО в ООС не змогло послабити риторику опонентів щодо економічної зацікавленості Порошенка в продовженні війни на Донбасі. Нещодавні вибухи на військових складах в Ічні ще раз довели, що чиновники не вивчили уроків з попередніх помилок. А главі держави навіть довелось вибачитись перед українцями за невиконану передвиборчу обіцянку закінчити АТО за лічені дні. За великим рахунком, в арсеналі Петра Олексійовича єдиною потужною зброєю залишилось надання Українській православній церкві автокефалії.

Коли реальні перемоги відсутні, виходом для Порошенка може стати фінансовий ресурс. Але тут теж свої амбіції проявив прем'єр. В Кабміні почалась боротьба за Міністерство фінансів. Екс-очільник цього відомства Олександр Данилюк, який до Мінфіну був заступником Голови Адміністрації Президента, вступив у пряме протистояння з Гройсманом, яке закінчилось відставкою Данилюка. Виконуючим обов'язки Міністра фінансів стала Оксана Маркарова. Це дозволило прем'єру прибрати з уряду людину Порошенка та зберегти прийнятні відносини з міжнародними фінансовими партнерами України.

Водночас Гройсман спільно з Міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим оголосили боротьбу з корупцією на митниці, фінансові потоки на якій контролювала Служба безпеки України. Голова СБУ призначається безпосередньо президентом України, а отже входить до кола інтересів оточення Порошенка.

У відповідь Генпрокуратура почала збирати матеріали до кримінального провадження щодо придбання Мирославом Проданом нерухомості в Туреччині. Прем'єру довелось оперативно реагувати на цей виклик: Продан подав у відставку, чим убезпечив Гройсмана від можливих іміджевих втрат, а на його місце призначили Олександра Власова, який теж вважається близькою до оточення прем'єра людиною.

Останнім дзвіночком Банкової до керівника уряду, відлуння якого почуло суспільство, стала підозра, оголошена Міністру інфраструктури Володимиру Омеляну. Гройсман часто експлуатує тему побудови нових та сучасних українських доріг. Омеляна звинуватили у незаконному збагаченні та декларуванні недостовірної інформації. Таким чином увагу громадськості з удосконалення інфраструктури перенаправили на особистість міністра, який відповідальний за побудову цієї інфраструктури.

Однак політологи сходяться на думці, що Гройсман на разі не виказує президентських амбіцій, а отже не є прямою загрозою Порошенку.

"Явного протистояння немає. Гройсман зайняв виважену позицію. Він оголосив, що у нього амбіції пов'язані з парламентськими виборами, а відтак він не є прямим конкурентом президенту. Гройсман дистанціюється від тих тем, які зараз експлуатує президент Порошенко. Але це не означає відсутність якихось конфліктів, які не є публічними", - зазначив Петро Олещук.

Порошенку не стільки потрібен прем'єр, як посада, скільки Гройсман, як політик, який підтримає його на майбутніх президентських виборах. Проте Володимир Гройсман швидше за все обере спостережну позицію, за якої відкрито не підтримуватиме жодного з кандидатів у президенти. За таких обставин сам прем'єр може не знадобитись главі держави. Переформатування уряду навряд чи можна очікувати. Проте цілком ймовірно, що незабаром ми станемо свідками відкритого іміджевого протистояння президентської та прем'єрської команд за українського виборця.

Сергій Савінцев