Інформаційна війна: як російська пропаганда перемагає у вашій свідомості

Війна є, але її немає. Кількість постраждалих від агресії Росії в Україні порахувати неможливо. Якщо вбитих у цьому конфлікту десятки чи навіть сотні тисяч, то скільки було зруйновано життів, сімей та доль.

Якщо військову агресію можна зрозуміти за деякими очевидними атрибутами – зброя, кров, вибухи і рани, то які атрибути у інформаційної війни?

Щоб краще зрозуміти, що таке інформаційна війна, які її елементи, і головне – як захиститись від її ураження, спробуємо розібратись на прикладах існуючих атак і виявити у них загрозливі аспекти.

Для прикладу, розглянемо декілька ситуацій, які були продуковані російськими ЗМІ, направленими проти України та світу.

---

У свідомості звичайного громадянина інформаційна війна проти України – це брехня від певних засобів масової інформації, зокрема Російських, щодо ситуації в Україні, або навколо України. Прийнято вважати, що якщо не дивитись і не слухати російські медіа, то ви будете захищені від неї.

Експерт з міжнародної політики Ілля Куса розповів АСПІ, що моделей інформаційної війни є декілька.Є так звані "Fake-news" - коли створюється фейкова новина і згодом поширюється як "вкид" в інформаційний простір. Є напівправда - коли можна замовчувати одну частину інформації, яка є правдивою, а іншу частину виділити і акцентувати на ній, тобто зміщення акцентів – це один із найбільш використовуваних інструментів інформаційно-пропагандистської війни. А є правда, яка подається під вигідним кутом при замовчуванні суттєвих обставин.

Як приклад інформаційної війни Росії проти України приведемо одну із найактуальніших тем в умовах сьогодення – тема помісної автокефальної православної церкви України, яка наробила чимало галасу в російському медіа-просторі.

Російські ЗМІ разом із рупорами УПЦ МП масово поширюють інформацію, що велика частина православного світу вже не визнала новостворену Православну церкву України. Джерелом таких даних став священик Геннадій Шкиль, який належить до Московського патріархату, а служить у Херсонській єпархії. На своїй сторінці у Facebook він виклав статистику, у якій вказав кількість усіх існуючих православних церков та кількість монастирів і вірян, які сповідуються у них, що уже не визнали ПЦУ. Надаючи статистичні дані, священик не повідомляє джерела, а також спотворює факти.

Наведені факти є неправильними і маніпулятивними. По-перше, священик перелічує церкви, які нічого не говорили про невизнання. Наприклад, Сербська православна церква виступила проти реабілітації патріарха Філарета та митрополита Макарія, на яких РПЦ накликало анафему, однак нічого про невизнання не говорила.

У списку присутня Православна церква Америки, яка невизнана Константинополем, а автокефалію їй надала РПЦ у 1970 році, яка не мала на це повноважень.

Важливо зауважити, що у Вселенській патріархії стверджують, що церква не визначається кількістю приходів, чим намагається аргументувати свою позицію Шкиль. Статистичних даних, щодо кількості приходів та вірян ніде немає.
Після надання томосу ПЦУ російські ЗМІ почали тиражувати інформацію щодо переходу храмів під юрисдикцію ПЦУ, як захоплення майна. Цю тему проштовхують вже давно.

Ще рік тому одна із православних святинь - Києво-Печерська Лавра - стала фігурувати у спекулятивних інформаційних актах РФ. Лавра належить до Московського патріархату і питання переходу власності до Української церкви, при створенні такої неабияк хвилювало Росію.

У 2017 році кілька засобів масової інформації РФ почали тиражувати новину, що радикальні націоналісти готуються здійснити захоплення Лаври, начебто через слова патріарха Філарета. Заголовки в стилі "неонацисти готуються захопити Лавру" масово поширились в російських ЗМІ. Про це в першу чергу заявив намісник Лаври Павло, потім митрополит Антоній. "Украина.ру", наприклад, писала, що Філарет вимагає, щоб йому віддали Києво-Печерську Лавру.

Однак, це була лише інтерпретація слів Філарета на розсуд російської політичної коректності. Насправді в інтерв'ю "Голосу Америки" патріарх Філарет сказав, що "православні спільноти, які не бажають переходити в помісну українську церкву, залишаться в російській церкві.". Нічого про вимоги віддати Лавру під українську юрисдикцію не йшлося.

Така маніпуляція та інформаційний вплив синхронізується з офіційною позицією РПЦ та її очільника патріарха Кирила. Вона покликана запевнити, в першу чергу, українських вірян у тому, що надання Православній церкві України томосу та канонічної легітимності є актом розколу у православ'ї.

За словами експерта з міжнародної політики Антона Кучухідзе, методика роботи російських ЗМІ полягає у тому, що вони шукають поодинокі випадки побутових політично вмотивованих конфліктів, чи то на тему мови або релігії. І демонструють це так, ніби уся країна така.

Коли бувають окремі випадки нападу на журналістів в Україні, які стаються у кожній країні, Росія це підносить так, наче тут переслідують журналістів.

Всі події і факти для репортажів про Україну намагаються будувати таким чином, щоб у громадян Росії склалось враження, що демократія, прагнення в Європу, революційні настрої – це все має негативні наслідки на прикладі поодиноких випадків, які позиціонують як загальнонаціональні.

Показовим, у цьому аспекті, є історія переселенця у Сумській області, якому "розірвали рот за російську мову".

Образ жертви був максимально вигідний – пенсіонер, шахтар, має інвалідність, переїхав з Донбасу, говорив російською мовою, за що і постраждав. З таким контекстом у Сумах подав репортаж місцевий засіб масової інформації ТРК "АТВ". Сергій Клочко, який є директором інформаційного агентства, написав у соціальній мережі під репортажем про інцидент, що постраждалий став жертвою мовного питання.

Дану новину підхопили російські ЗМІ і крилатими заголовками поширювали інформацію про інцидент.

Як потім стало відомо, представники організації StopFake, зв'язались із постраждалим, який повністю заперечив причину, щодо мовних розбіжностей. Поліція та очевидці розповіли, що причиною конфлікту не було мовне питання, а був звичайний побутовий конфлікт підігрітий чималою порцією алкоголю.

Попри спростування інформації, російські ЗМІ, які писали про інцидент, так і не спростували свої попередні публікації. Даний інформпривід був використаний для спекуляції на тематиці "переслідування російськомовних", яку постійно експлуатують російські медіа.

Ситуація на Закарпатті з підпалом організації "Центр угорської культури" може бути прикладом для підручників з пропаганди.

У лютому 2018 року офіс організації угорської культури підпалювали двічі. Ініціатори даної акції змогли спровокувати необхідну реакцію в Угорщині, однак кінцевої мети, так і не досягли, якою б вона не була.

Реакція угорської сторони на фоні непростих взаємин була очевидною – одразу ж в Міністерство закордонних справ Угорщини викликали українського посла, який мав пояснити дану ситуацію. У різних громадських колах почали говорити про те, що на Західній Україні безперешкодно працюють націоналістичні радикальні групи, які переслідують національні меншини, зокрема угорські.

Даний інформаційний привід гучно підхопили російські засоби масової інформації, які почали у всіх можливих ракурсах говорити про "радикальних бандерівців-неонацистів".

Дана ситуація мала зіпсувати імідж України в умовах євроінтеграційних прагнень.

Через деякий час було викрито, що підпал інспірований в інтересах Росії і не "бандерівцями", а громадянами Польщі, які прибули на територію України, щоб виконати провокацію, за що отримали по 1000 злотих. Про це розповів польський ресурс tvp.info. Цікавим виявилось і те, що на суді зловмисники розкрили замовника.

Самі люди, які скоювали підпал, виявились представниками польських праворадикальних партій, і підтвердили, що діяли за виданими інструкціями з метою розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Замовником виявився німецький журналіст Мануель Оксенрайтер, який відомий своїми симпатіями до Росії і підтримкою створення “Л/ДНР”.

За словами Іллі Куси, у цьому варіанті прослідковується викидання інформації на зовнішню арену, її сегментація на меседжі і використання того меседжу, який потрібен у даній ситуації.

Як правило, маси не задумуються над цими нюансами, а враховуючи, що більшість населення не хоче і не має бажання або можливості думати чи критично сприймати інформацію, це такий розповсюджений маніпулятивний прийом.

"Ви просто берете ту частину інформації, яка вам вигідна і тиражуєте її у своїх ЗМІ, для того, щоб створити певну картинку. Це робота на внутрішню аудиторію.", - говорить експерт.

Подібний випадок стався у Львові на початку 2018 року, коли стався вибух польського "Меморіалу орлят".

Попри те, що від вибуху ніхто не постраждав, інформацію про подію поширили численні російські ЗМІ під коментарі про міжетнічне вороже ставлення України до поляків. Відроджуючи історичну риторику про баталії між Польщею та Україною, російська сторона намагалась всіляко привернути увагу Європи до "переслідування" Україною національних меншин.

Через місяць голова СБУ Василь Грицак звітував про затримання двох виконавців вибуху, які крім цього підпалили автобус із польськими туристами. За словами очільника Служби безпеки України, замовниками та спонсорами вибуху були люди з оточення екс-президента Віктора Януковича під керівництвом російських спецслужб.

Представник Департаменту політики безпеки МЗС Польщі Марек Щигель заявив, що Росія витрачає багато фінансів для того, щоб розсварити Польщу та Україну. За його словами, Москва використовує історичні розбіжності для антагонізації Києва та Варшави.

"Одна із стратегій Росії підриву єднання Західного світу є стимуляція та поглиблення розколу між окремими країнами", - заявив польський дипломат.

Антон Кучухідзе, вважає, що мета російської пропаганди полягає у тому, що громадяни Росії мають бачити негативні наслідки революції в Україні. Це відбувається шляхом висвітлення подій в Україні через призму негативних наслідків. У російських ЗМІ постійно демонструються тези, що революційні настрої, демократія, стремління в Європу – це все має негативні наслідки.

Третій фактор російських інформаційних атак, вважає експерт, полягає у тому, щоб тримати свій вплив на Україну і використовувати це як фактор у переговорах з Америкою за розділення сфер впливу.

Відповідно, у якості мішеней інформаційної пропаганди, Росія використовує і міжнародну арену. Принцип роботи такий самий – використовується сумнівний інформаційний привід, приводиться необхідна інтерпретація та подається гучний заголовок. Всі елементи розраховані на сприйняття в рамках логіки російської політики.

У січні 2019 року RussiaToday опублікували статтю, що в США підняли питання про вихід з ОНН під заголовком: "Це катастрофа".

Даний кейс, дійсно цікавий, адже в матеріалі немає прямої брехні, всього лиш специфічна подача фактології.

Дійсно, в конгресі США республіканець Майк Роджерс подав законопроект про вихід країни із ООН. Цікаво, що таку ж ініціативу конгресмен робив у 2017 році, однак її відхилили. Важливо зазначити, що законопроект має пройти декілька стадій затвердження до того, як його будуть розглядати у конгресі США.

А у матеріалі RT вказується ще кілька прикладів, які демонструють ворожість Америки щодо Організації Об'єднаних Націй і "курс на вихід". Жодне серйозне американське чи міжнародне видання не поширило це як новину, адже знають популістичний норов депутата, який неодноразово кидався гучними, але фальшивими обіцянками.

Отже, мета досягнута – глядач сприймає дану інформацію як приклад нестабільності на міжнародній арені, тим паче стратегічного опонента Росії.

---

Інформаційний вплив може бути зовсім поруч, навіть коли ми його не помічаємо. В епоху постмодернізму, коли інтернет доступний кожному, а швидкість передачі даних збільшується щодня, важливо бути не тільки споживачем інформації, а і нести відповідальність за ті висновки, які ми зробили. Необхідно завжди переперевіряти та сумніватися в істинності побаченого.