"Брати все у свої руки та рухатися вперед": історія військового, який заснував власну справу

У 2014 році Павло Балабуха пішов добровольцем на фронт. Розповідає, що спочатку був у складі 26-ої артилерійської бригади. Згодом служив у 44-ій бригаді. У вересні 2015-го був демобілізований.

"Після повернення додому мене дуже тягнуло назад. Там все по-справжньому. Звичайно, всяке траплялось, але я знав, що треба було робити й робив. Я знав, що не можу підвести своїх побратимів. Водночас і вони мене не підводили", – констатує Павло.

До АТО він багато років працював зварювальником. Спеціалізувався на великих авто і віддав цій професії понад 10 років. Тому після приїзду додому повернувся на попередню роботу. Проте все було не так просто: Павло почувався там, як "не у своїй тарілці" і близько місяця чоловік намагався адаптуватися.

"Було дуже складно прийняти рішення, але залишатися на тій роботі не зміг. Ще будучи на війні думав, що коли повернуся – працюватиму сам на себе. Таке бажання в мене виникало й раніше, але саме війна підштовхнула мене до усвідомлення того, що я готовий.

Все почалося з кокосового горіха. Діти з'їли кокос, шкірку викинули, а я взяв та склеїв її. Отак все і почалось. Потім почав працювати з деревом і металом. Але після повернення з війни метал став для мене "холодним". От дерево – "тепле". Тому зараз переважна більшість моїх робіт з цього матеріалу", - розповідає Павло Балабуха.

​

Повернутися до життя після війни та повірити у себе військовому допомогли дружина та діти. Саме вони переконали чоловіка у тому, що його вироби можуть приносити комусь радість та що це необхідно розвивати. Разом вони придумали й власний бренд.

"Як каже дружина, це моя реабілітація", - коментує ветеран.

Павло Балабуха захистив бізнес-план, отримав від держави кошти для початку власної справи. На них придбав станок для обробки дерева, електроінструменти та закупив матеріали для роботи. А власний гараж переобладнав під майстерню.



Серед його виробів немає схожих, кожен по-своєму індивідуальний.

"Мені нецікаво робити однакові речі, це не моє. Я із задоволенням створюю авторські вироби, намагаючись втілити всі задуми того, для кого призначається цей виріб.
Роблю дитячі іграшки й елементи декору. При цьому використовую тільки тверді породи дерев – дуб, бук. Буває щось з фанери ріжу. І продовжую робити вироби з кокосового горіха", - розповідає про свою діяльність Павло Балабуха.

80% його іграшок виготовлені та намальовані власноруч без застосування механічних інструментів. Тому іграшки ексклюзивні.

"Багато роблю таких заготовок, з допомогою яких батьки мали б змогу проводити час разом з дітьми. Наприклад, всією сім'єю можна зібрати ті ж самі пазли, склеїти та ще й розмалювати разом", - розповідає ветеран.

Зараз Павло обладнав велику майстерню, щоб дарувати дітям радість та реабілітувати інших воїнів АТО.

"Я мрію, що в майстерні працюватимуть інші учасники бойових дій, мої побратими. Буде створено потужний колектив, який об'єднавшись, буде виготовляти якісні українські товари. Кожен з учасників стане частиною великого цілого, а також окремим генератором ідей.
Водночас хлопцям-побратимам раджу не сидіти та не чекати, що хтось щось зробить за нього. Треба брати все у свої руки й впевнено рухатись до своєї мети", - розповідає Павло Балабуха.

Ось так один українець, який побував у тому ж, в чому побували тисячі тих, хто вже повернувся з фронту чи повернеться згодом, хоче допомагати українським військовим реабілітуватися. Без пафосу, передвиборчих обіцянок, куплених ефірів чи реклами. Бо такі люди як у 2014-ому, так і нині просто роблять те, що дійсно важливо.
 

Алла Жигадло