Інтерв'ю Президента України Володимира Зеленського The Guardian

8 березня Офіс президента опублікував розгорнуте інтерв'ю, яке Володимир Зеленський дав одній з найвідоміших британських газет - The Guardian. ASPI повністю публікує текст інтерв'ю.

- Як Вам в цьому офісі?
- Всі ці роки людям в цих кабінетах було досить комфортно. Я відчуваю страшний дискомфорт, але законодавчо у нас в країні так все прописано, що ремонт я тут зробити не можу, тому що за законом - це історичний пам'ятник і я нічого тут не можу змінити. Дуже хочу переїхати звідси, але ми сьогодні не можемо витрачати державні гроші на це. У нас складна ситуація - і війна, і економічні проблеми. Тому я не можу витрачати державні гроші, щоб переїхати в іншу будівлю. Я багато часу цьому приділив. Ви з цього почали, і для мене це - болюче питання. А переїхати просто в будь-яке приміщення мені не дозволяє охорона. Я і так «порізав» кортеж. У нас там було по 12-20 машин, зараз ми їздимо на трьох ...

- Скромно.
- Дуже скромно, та й то люди обурюються, хоча ми нічого не перекриваємо.

- А вони чекали велосипед.
- Вони чекали велосипед, але мені не дозволяють. Чому? Тому що охорона відповідає за мою безпеку, і ця відповідальність врегульована законодавством. Тобто вони несуть кримінальну відповідальність, якщо зі мною, не дай бог, що трапиться. Тому поки без велосипедів. Ну, це поки. Думаю, ми все-таки наведемо порядок, щоб всі ми могли їздити на велосипеді.

- Після Brexit ми вирішили робити такий Europe Week - про майбутнє Європи, майбутнє Євросоюзу, і ми дуже хотіли, щоб це було не тільки про Євросоюз, а й про Європу в цілому. І ми останні 10 років багато працювали в Україні і дуже раді, що Ви знайшли для нас час.
- Спасибі взаємно.

- Перш за все, напевно, таке просте питання: це взагалі реалістично - говорити про вступ України в Євросоюз в якому доступному для огляду майбутньому?
- А за адресою чи це питання? Україна зі свого боку показала це (бажання) і на законодавчому рівні, і по-людськи. Україна завжди відстоювала європейські цінності і вибір - це напрямок вступу в Європейський Союз. Ми підписали угоду з ЄС, підписали Безвіз. Хоча там є і плюси, і мінуси. З одного боку, безвіз - круто, ми - вільні українці. Ми такі ж, з європейською ментальністю - їздимо, куди хочемо. І це в якихось моментах, в питаннях транспорту стало дешевше, на ринок зайшли лоукост, ми відкриваємося. Я за все, що ліберально - шкода, у мене тільки дві руки, я підняв би чотири. Я за повну ліберальність у всьому. Але, з іншого боку, ми бачимо сплеск трудової міграції. Назвати це мінусом з точки зору Безвіза, напевно, теж буде несправедливо, це все-таки наша проблема, державна. Тому що ми не створили конкурентні умови, які не забезпечуємо заробітком, не даємо такі робочі місця, таку захищеність. І люди вибирають альтернативу.
В принципі, у кожної держави є плюси, тому що кожна людина, яка мігрує, - він же не хоче їхати. Тут його батьківщина, тут поховані його рідні, тут його сім'я. Дуже часто трудова міграція - не назавжди. Тобто вони їдуть, попрацюють і повертаються. Є дискомфорт з економічної точки зору: вони знімають квартири, живуть по кілька чоловік, адже так буде дешевше. Економлять, щоб заробити якісь гроші і привезти додому.
Наші люди виживають, як можуть. Кожна людина бажає жити краще. Держава повинна давати можливість. Раз люди їдуть, значить, ми поки не дали. Тому я завжди говорив, що найбільша цінність для мене - це людина. Вкладати гроші потрібно в людей.

- Що стосується вступу. Я пам'ятаю, що в 2013 році, коли підписували цю Угоду, в Росії постійно говорили: вас в Європі не чекають, ми вас любимо, а вони не хочуть вас. Є в цьому якась правда?
- Я вважаю, що це не так. Принаймні багато європейських лідерів це підтверджують - словами, допомогою, підтримкою тощо. Але справа не в моєму особистому думці, а на думці людей. А люди в слова не дуже вірять. Точніше, вони вірять словам якийсь час. А потім починають дивитися на вчинки. Тому, звичайно ж, мені хочеться, щоб ця парадигма стала дійсністю. Тому що якщо Україну не будуть, умовно, 20 років брати до Європейського Союзу, не вважатимуть рівноправним членом, якщо це буде затяжною, тривалий період, люди самі по собі будуть відвертатися, тому що вони розчаруються ...

- Розвертатися на схід?
- Ні, вони всередині розгорнуться. Дивіться, це - Росія, сусід. У багатьох - родинні зв'язки. Я вважаю, що тих, у кого родичі в Росії, хто живе в прикордонних областях і має дружні, професійні зв'язки, - за них потрібно боротися. Їх дуже легко може «качати» будь-яка інформаційна війна. Тому їм потрібно дати впевненість в тому, що Європейський Союз очікує Україну. Навіть не так - Європейський Союз хоче бачити Україну - найбільшу за територією країну в Європі.

- За словами європейських лідерів - вони дають зрозуміти, що чекають?
- Вони кажуть прямо, що вони чекають. Але, я ж кажу, питання часу. Час йде, біжить. Я ніколи не приховував свого дуже простого, неполітичного меседжу, який я давав європейцям на саміті ЄС в Києві. Я говорив, що найбільш справедливо - це коли є список. Чи не вимога «зроби - візьмемо», а список для всіх країн, які хочуть бути членом Європейського Союзу.

Верховенство права, демонополізація, людське життя в основі, рівність, свобода - всі ці принципи повинні бути виписані для будь-якої країни, щоб вона могла бути членом Європейського Союзу, якщо вона хоче.

Якщо ви почали розмову про Brexit, то я вважаю, що Європейський Союз - це як компанія зібралася за столом добре провести вечір, і якщо хтось не хоче сидіти за столом, він обов'язково зіпсує свято. Або йому зіпсують. Це не означає, що він поганий. У нього інший погляд. А є люди, які стоять під дверима і дзвонять вам в двері, стукають, а ви їм через вічко говорите: «Так-так, ми вас чекаємо, приходьте наступного разу». Свято закінчилося, а вони все стукають.

- А британці розбивають вікно.
- Ні ні. Британці - це якраз той випадок, коли вони сиділи за столом і побачили для себе інший напрямок. Це їх вибір. Тому як людина ліберальний, я вважаю, що Європейський Союз буде дуже сильним, коли в ньому будуть всі країни, які хочуть бути в ньому. Тому вхід туди повинен бути принциповим і простим. І вихід звідти - теж. Але ніхто не повинен відчувати дискомфорт. Тоді цей Союз буде найміцнішим у світі. Тоді за цим столом не буде зайвих. Тоді за цим столом знайдуть стілець навіть для маленької країни ... Ти можеш бути великою країною, а можеш бути дуже маленькою, яка в потрібний момент своїми мізками, своєю енергією обов'язково допомагає зміцнити будь-який союз. Тобто все залежить від якості людей. Ось таким має бути ставлення.

- Напевно, дві головні політичні фігури в Європі - це Макрона і Меркель. Вам вдалося знайти спільну мову з ними, дружні, людські відносини?
- У нас дуже непогані відносини, це правда. Вони зосереджені на пріоритетному завданні для України - це світ, припинення війни, повернення територій, повернення наших людей, точніше - повернення людей, я маю на увазі полонених, потім - повернення територій. Ми об'єднані цією метою. Це, до речі, той приклад союзу, об'єднані однією метою. Тому що без мети люди не об'єднуються - має бути вигідно всім.
Я вважаю, що припинення війни в Україні вигідно всім. Україна - перш за все. У нас гинуть люди, але ніхто не знає, що може бути потім, якщо Україна не витримає. Ніхто не знає, що буде, яка буде міграція, що буде далі. Де будуть розпади, де ще в Європі буде сепаратизм. Україна - це приклад усім.

- Поки що, ми чуємо, що Макрон каже, що Росія повинна бути почута.
- Він, як Президент Французької Республіки, турбується про свою країну і свій народ. І про конкретні економічні сплесках і проблемах, які у них є. І він їх вирішує. Те, що я бачу в його риториці, - він хоче деякі або багато з проблем закрити шляхом теплих відносин з Російською Федерацією. Це дипломатичні розмови. Насправді не можна вирішувати тільки якийсь один питання. Ми щиро вдячні, що Президент Франції підтримує нас за допомогою санкцій, але тут не вийде грати на два фронти, тому що ці речі взаємопов'язані.

- А Меркель це краще розуміє?
- Судячи з риторики фрау Меркель, за її вчинками, мені здається, - так. Загалом, це справа кожного лідера. Тут складно залізти комусь у голову або порадити щось. Я просто завжди вважав, що якщо люди об'єднані метою, об'єднані проблемою, то всім потрібно рухатися певними етапами. Нам всім, однозначно, потрібен діалог з Росією, тому що жодна війна ще не закінчилася добре. Є у нас і такі політики, які багато кричать, говорять: «Завтра в бій йдемо. Зайдемо на Донбас. Зайдемо до Криму. Повернемо нашу землю ». Ми дуже хочемо повернути, але сотні тисяч людей можуть загинути. Може, мільйони. Може бути повномасштабна війна. Тому це - шлях вікінгів. Ми вже давно живемо в зовсім іншому, сучасному світі

- А як тоді повернути території?
- Діалог. Потрібно робити все, щоб ми могли повернути їх без жертв або мінімізуючи жертви. Для кого це все в підсумку? Надра, землі? Для кого ми все це робимо? Для людей. Сенс, щоб загинули мільйони людей, але ми повернули території. Який? Повернемо, будемо цьому дуже радіти, а потім будемо мільйони чоловік ховати. Що первинне?

Є така дитяча загадка: що було раніше - курка чи яйце? Одні у нас кричать - яйце, а інші кричать - курка. А насправді питання не в цьому. Ми не повинні вибирати, яким чином нанести удар, яким чином атакувати. Це не правильно. Якщо на нас нападуть, якщо буде продовжуватися ескалація, звичайно, ми будемо відповідати. Жорстко відповідати. У нас сильна армія, ми дуже підросли за останні роки. Я вважаю, що у нас одна з найсильніших армій в Європі. І це, до речі, все підтверджують: європейські, американські військові експерти. Повернення ... Але потрібно спробувати без війни.

- Ми мали на увазі, що з іншого боку за стіл переговорів посадити Володимира Путіна. Наскільки можна домовлятися саме з такою людиною?
- Це дуже складно. Дуже. Як би там не було, ми повернули 111 людей з вересня. Я не кажу, що ми зробили прорив. Але. Три роки не було Нормандського формату. Ситуація була заморожена абсолютно. Через три роки ми домоглися зустрічі - зараз повернули 111 людей. Ми сіли за стіл переговорів. Знаєте, кажуть: «йде як по маслу»? Але тут «масла» взагалі немає. Все йде жорстко, важко, з серйозними шорсткості. Але воно рухається вперед. Коли ти бачиш, що руху вперед немає, тоді потрібно вибирати іншу стратегію.

- Але те, що ми бачили, - конфлікт триває, минулого тижня були сплески насильства. Так, обмін полоненими - це важливо. Я знаю, що для Вас це особливо важливо. Що стосується інших питань, наприклад, можливих виборів і т.д., чи вважаєте Ви, що шляхом переговорів можна переконати Путіна, що це потрібно робити?
- По-перше, ми слідуємо Мінським домовленостями. Але, коли багато років це практично не працювало, то моє ставлення було дуже просте - і я це підкреслював в діалозі, тому що до цього не були готові лідери Німеччини і Франції, - я говорив, що треба бути трошки flexible. Окей, йдемо по «Мінську» - це договір, який об'єднує нас за цим столом. Але давайте трохи flexible, небагато. Ну не працює це. Давайте шукати шляхи вирішення.
Звичайно, їм складно було на початку нашої зустрічі, вони говорили «ні, є« Мінськ », і давайте йому слідувати і далі».

Нам треба прийти до цієї філософії. Вона нікого не утискає. Вона просто говорить про те, що якщо двері замкнені, спробуй знайти інші двері, а не розбивай ці. Просто спробуй. Вода ж точить камінь, вода завжди знаходить тріщину. Я відчуваю себе, Україну - водою. Ми шукаємо ці «тріщинки», щоб просто вирватися з цього. Саме тому, коли ми говоримо про вибори, моя задача - щоб країна відчувала себе єдиною державою і одним народом. Тому я пропонував зробити все, щоб місцеві вибори були одночасно по всій Україні. Але це не означає, що я поспішаю або ще що. Я хочу, щоб всі йшли на вибори, розуміючи, що ми - одна країна. А чи не ось в цьому регіоні у нас вибори в жовтні, в цьому - в грудні, якщо вийде. Це моє бачення.

- Мета Путіна на цих переговорах - якісь національно-стратегічні інтереси Росії чи просто руйнування України? Він взагалі надійний партнер?
- Я не відчуваю його партнером. Мабуть, Україна з Росією зможуть бути партнерами, і я дійсно хотів би побачити це не через 100 років. Я хотів би це побачити. Тому що я впевнений, що більшість росіян не хоче, щоб була війна. Розумію, що через інформаційну хвилю, яка йде в Російській Федерації, відсоток людей, налаштованих антиукраїнському, зростає. Але є покоління, яке народилося вже у 90-х роках, коли Україна і всі республіки Радянського Союзу стали незалежними країнами. Ці люди взагалі не розуміють, що таке Радянський Союз. Ось незалежна країна, не має значення яка - Білорусь, Казахстан, Україна, Росія. Я впевнений, що вони не розуміють, як це - напасти на іншу країну. Вони не розуміють, чому хтось каже, що Україна - це частина Росії, Крим їм подарували тоді-то. Це взагалі не цікавить цих людей. Вони не зрозуміють політику будь-якого лідера, який зазіхає на незалежність і територіальну цілісність іншої країни. Вони сучасні. Вони хочуть жити, працювати, подорожувати.
Бачить Кремль вихід з цієї ситуації? Я постараюся достукатися до них, дуже постараюся. І я дійсно це роблю. Коли це відбудеться? Я хочу, щоб завтра, але я не можу жити в ілюзорному світі. Ми живемо там, де ми живемо.

- Що Ви відчули, коли зустрілися з Путіним в грудні в Парижі? Що він Вам сказав, яке враження на Вас справив?
- Ну, він весь час апелював до «Мінську», а мої пропозиції були пов'язані з тим, щоб трохи «Мінськ» міняти. Він говорив: «Але в« Мінську »написано, так і так». Я думаю, він повинен до цього прийти. Європа, перш за все Німеччина і Франція, як учасники Нормандії, і інші країни повинні боротися, щоб Росія все-таки прийняла цей меседж.
Якщо люди говорять: «А що тоді? Буде заморожений конфлікт ». Я не розумію, що таке заморожений конфлікт.

- Тобто це був досить технічний розмова про «Мінськ», без емоцій ??
- Були у нас і емоційні моменти, тому що дуже складно говорити про те, що у нас там «радикально налаштовані люди» ... Я кажу: скрізь є радикально налаштовані люди. Ці люди у всіх країнах. Відсоток цих людей в Україні не вище, ніж у всьому світі. І вже точно не вище, ніж в Росії. Ці люди існують, але вони не є ядром країни. Вони не впливають на політику країни.
Сьогодні дуже складно говорити, що ми не хочемо тут, обмежуємо людей російськомовних. Йому складно говорити це про мене, тому що я з ним розмовляю російською. І взагалі я з російськомовної родини. Я кажу: «Я не розумію, про що Ви говорите. Хто кого утискає?»

- Почув?
- Він почав щось чути, у мене є таке відчуття. І я не хотів би, щоб воно було оманливим.
Але і вони знають мій підхід. Ми точно не будемо займатися цим вічно. Я не віддам п'ять років, даних мені народом України, на те, щоб займатися «Мінськом». Просто не віддам. Я розумію статистику. Я дивлюся, скільки людей загинуло. А ще п'ять років - я не хочу цього. Тому ми поставили перед собою завдання, і я вважаю, що на всі домовленості держава може витратити рік, а потім повинна бути реалізація. Довше не можна. Якщо немає - потрібно міняти формат, стратегію і повертатися до розмови, коли прийде час. Робити паузу.

- І є якийсь план?
- Звичайно, він є. Їх два-три, цих планів, що робити далі в разі, якщо ми не будемо просуватися вперед, але ...

- Але це вже заморожений конфлікт тоді виходить, якщо пауза ...
- Не зовсім так, я вважаю. Я до сих пір вважаю, що заморожений конфлікт - це зараз. Там стріляють, ну, пострідюють. На жаль, гинуть, але так скрізь (де є конфлікти). У Грузії, Абхазії теж стріляють. Буває. Просто більше часу пройшло, менше межа, менше територія, інший рельєф. Тобто інші умови. Люди все одно втомлюються воювати. З роками, звичайно, кількість жертв буде зменшуватися. Але наше завдання - це закінчити. Тому я так і бачу, що рік на всі домовленості, а далі - реалізація.

- Рік від «Нормандії». Ви говорили, так?
- Я взагалі вважав себе рік від перших наших розмов з Путіним. Але ключовою була, звичайно, розмова в «Нормандії». Я вважаю, що розтягувати цей процес не можна ні в якому разі.

- А ще - щодо Путіна, просто цікава Ваша думка: він цинічно говорить або все-таки вірить в те, що по всій Україні радикали? Або для нього це просто слова?

- Я думаю, він людина з головою. Тому коли він говорить про радикалах - це або нав'язана йому кимось інформація, в яку він вже сам повірив, або це його стратегія переговорів. От і все.

- Я був у Вашому штабі в ніч, коли Ви виграли. Ви сказали тоді, що Ваша перемога - приклад для всього пострадянського простору. Взагалі Ваше існування - це провокація для Путіна? Він повинен боятися, що такий президент може з'явитися і в Росії?
-Запитайте у нього. Вони відмовилися показувати серіал «Слуга народу». Причому так смішно: показали перші кілька серій, потім зняли з ефіру.

Росія - дуже велика країна, і без економічних ривків, з урахуванням європейської санкцій політики або ізоляції, дуже складно зберегти високий рівень життя населення. Тому будь-які ось такі речі, які є в інших країнах, можуть зацікавити їх населення. Вони побачать: а ось так приходять інші люди. Дуже ліберальні. Так, у нас страйки. У нас люди спокійно виходять на вулицю. Вони незадоволені всім. Чи не там люк поставив - будемо страйкувати. Але це не означає, що всі вони радикальні. Вони просто дуже-дуже-дуже вільні. Але, на жаль, у нас в країні гостра політична боротьба, чимало страйків проплачуються. Тобто, якщо подивитися на реальність у нас на вулицях, я вважаю, що в принципі все спокійно. Люди мають право говорити. І в цьому - суть демократії.

Є складності. Іноді неприємно від того, що говорять, неприємно від того, що тобі кричать, але це демократія. Ти повинен вибрати, як ти живеш: ти йдеш демократичним шляхом, і там є плюси і мінуси, або тоталітарним, але там теж є плюси і мінуси. Але, судячи з того, що відбувається в світі, - всі тоталітарні режими закінчують однаково.

А в Росії тоталітарний режим?
- Я вважаю, що вони живуть в конструкції Радянського Союзу. Наші дідусі, бабусі жили в Радянському Союзі, там були певні плюси, але що стосується свободи слова, свободи мислення, ліберальних цінностей, закритості Радянського Союзу від зовнішнього світу - це безумовні мінуси. Тому я вважаю, що модель Російської Федерації саме така. Але це їх право, право народу. Народ обирає керівника країни, народ вибирає модель. І якщо народу не подобається, він вибирає інше. А якщо люди не можуть вибрати іншого, то відбувається те, що у нас було - Майдан. У всьому світі абсолютно однакові кроки.

- Тільки там Майдан буде більш кривавий, ніж тут.
- Я нікому в принципі не хочу, щоб люди гинули. Але ми повинні точно розуміти, що це - пружина. Якщо ви закручуєте, закручуєте, закручуєте, вона точно лусне. Питання - коли.

- Тієї силою, яка Вас привела до влади в Україні, було невдоволення, Росії потрібен свій Зеленський. Таке може статися там - таке ж почуття політичного невдоволення і т.д.?
- Звичайно, у них обов'язково з'явиться новий президент. Звичайно, це відбудеться. Який це буде президент, я не знаю. Мене більше цікавить, що в нашій країні відбувається. Нам важливі відносини з Росією і з іншими сусідами. Тобто зі Сполученими Штатами Америки у нас дуже хороші відносини, але США далеко. Так завжди: коли ти живеш в будинку, ти перш за все, думаєш, як у тебе з цим сусідом, як з ним жити, як говорити. У вас там товарообіг, у вас там відносини економічні. Багато всього, ми поруч, а поруч завжди має бути спокій і взаємна повага.

- Хотіли запитати трохи про Вас. Питання-кліше: чим відрізняється Президент Зеленський від Президента Голобородько в реальному житті?
- У кіно було легше. Там було пару годин, а тут - п'ять років.

- Чим реальне президентство відрізняється від фіктивного?
- Дуже все схоже. Дуже схоже, дійсно. Проблем більше, вони катастрофічні. Проблеми ж не виникають сьогодні, і їх треба вирішувати. Проблеми виникли багато років тому. Коли ми здобули незалежність, ми ще тоді повинні були вибрати собі модель, як жити. Це дуже важливо - модель: з ким дружимо, на яких умовах, куди йдемо - до Європи ... Потрібно було точно визначитися, і це найбільша проблема. Тому багато економічних процесів - вони стагнировали, тобто вони сьогодні кожен день прориваються, вибачте, як прищ у 18-річного. Ти не знаєш, де, коли саме, як він з'явиться. Ти просто бігаєш, як на кораблі: всюди діри, і ти руками і ногами закриваєш це. Це те, в чому ми зараз живемо. Ми закриваємо діри.

- Майже як потопаючий корабель?
- Але ми не тонемо. Ми не потопаючий корабель, але ми закриваємо діри. Тому коли мені кажуть: «Яка стратегія?», Я кажу: «Хлопці, зачекайте, буде стратегія. Ми закінчимо війну, і ми діри повинні залатати ».
А воно так не працює. Ти приходиш на шахти, заводи. Я ногами ходжу, мені було цікаво подивитися, починаючи з того, як люди харчуються, які зарплати отримують, в чому вони працюють ... Я взагалі про державні підприємства говорю. Багато комерційних підприємств європейського, найвищого рівня - вони вже перебудувалися, модернізувалися і так далі. Але Україна - велика держава, в якій економіка була заточена на радянську економічну модель, тому багато відносин було зав'язано тільки на країни колишнього Радянського Союзу, включаючи Росію. Тому коли у нас почалася війна, блокада економічних відносин з Росією, деякі підприємства справді потрапили в ситуацію стагнації. За незалежність ми не зробили незалежним виробництво, економіку, промисловість. Нічого цього не було зроблено. І сьогодні ми пожинаємо плоди того, що було. Звичайно, потроху перелаштовуємося. Ось вам приклад - земельна реформа. Ми почали земельну реформу, яку 30 років ніхто не чіпав. Вона повинна була відбутися 30 років тому - і все. Ліберальний ринок землі - це те, що повинно було бути. Ми і так серйозні експортери з сільськогосподарського виробництва, промисловості, а так були б уже на вищому рівні. І тут би і українські фірми, і західні. Це тільки зараз з'являється.

- Ваш стиль управління. Ви на самому початку сказали, що хочете залишитися людиною, і, живучи в цих реаліях - це складно або ви відчуваєте, що треба боротися з цим?
- Звичайно ж, складно. Але звикаєш, правда.

- Ну, це ж, напевно, приємно. Кнопку там - каву принеси.
- Взагалі ні. Я спокійний. Дуже часто відчіняю двері й кажу: дайте мені каву, будь ласка.

- А Ваша сім'я як?
- Це складно. Їм дуже складно. Їм не подобається моя робота.

- Але розуміють? Чи не дуже?
- Хто як. Дружина розуміє, допомагає. А дружина була неготова, вона не публічна людина і не любить публічність в принципі. При тому що вона прекрасно виступає на публіці, взагалі їй подобається коло її спілкування. Це її прекрасний світ людей, з якими вона пов'язана роботою, проектами, це сім'я. А тут дуже багато уваги. Я звик в минулому професії в величезної уваги, і я спокійно до цього ставлюся. Доньці не подобається охорона. Вона у віці, коли людина максимально вільна.

- Скільки їй років?
- 16.

- Так, це жах.
- Це вік, коли людина найбільш вільна, як правило. Я в її віці взагалі був нігілістом. Все заперечував, все, все не так.

- Вона навчилася якось ховатися, збігати?
- Це неможливо, вона (охорона. - Ред.) Всіх знаходить. Тому дочки просто по-людськи дискомфортно. А ось син дуже щасливий. Це правда. Син щасливий. Він каже: мій батько - Президент

- А скільки йому років?
- Йому сім виповнилося. Він дуже-дуже смішний. Вчора було дуже смішно. Я прийшов додому, він сидів з мамою. Вони жартують, жартують. Гумор, він взагалі рятує. І я проходив і запитав: «А чому мене ніхто не зустрічає?» Чую по телевізору свій голос, було моє звернення. І вони мені кажуть: «Не заважай, ми Президента слухаємо».

Так, багато уваги, мало свободи. Є речі, які просто чомусь стали незручними. Їм незручно, тому що ми могли дозволити собі будь-який ресторан, поїхати в будь-яку країну, на будь-якому автомобілі тощо. Зараз це незручно. Я Президент. В Україні, м'яко кажучи, не всім добре. І, з одного боку, тобі треба трохи відпочити. А з іншого - ти розумієш, що не можеш якось відпочивати, тому що кому зараз погано. Якісь дуже складні моральні моменти з'явилися, які мене трансформували.

- А якщо зараз кілька питань задати на найбільш неприємну тему?
- Будь ласка, задавайте. До речі, вони не нелюбимі, а я дійсно в деяких темах просто не розумію, як допомогти журналістам. Не розумію до кінця. Є речі державні. Коли пройде п'ять років, я із задоволенням з Вами поспілкуюся і розповім про багато речей, які я просто не можу собі зараз дозволити. Є державна тайна.

- Була хоч якась користь від цього шуму з імпічменту (Президента США Дональда Трампа. - Ред.) Для України або для Вас особисто? Або це все негатив?

- Я дійсно вважаю, що те, що про Україну багато говорять, - це добре. І завдяки цій історії про Україну дуже багато говорили. Але питання, звичайно, в якому ракурсі. Вся ця історія починається з замороженої військової допомоги. Президент США вже чітко сказав, що коли він говорив про корупцію, він говорив про попередню владу. Мені було важливо не тому, що попередня влада корумпована або десь у них були гріхи. Чи не тому.

Я дуже хотів перевернути цю сторінку, тому що це несправедливо - говорити про Україну, що вона вся корумпована. Корупція є всюди. Ми боремося, але був «совок» багато років. Ми визнаємо це. Але я дуже хотів переламати ось цей момент. Мені здається, люди трохи почали бачити, що Україна інша, Україна змінюється.

- Хоча Помпео (Державний секретар США Майк Помпео. - Ред.) Приїжджав через два дні і говорив, що американцям плювати на Україну. Це теж, напевно, неприємно, коли він таке говорить.
- Дуже неприємно.

- На ваших зустрічах з ним був інший меседж?
- Абсолютно. Ми відверто говорили. Він сказав, що його не так зрозуміли. Я не свідок ситуації, що там було емоційно. У житті буває все. Знову ж таки, це все слова. А потрібні вчинки. І Сполучені Штати нас підтримують. Я хочу, щоб вони ще більше підтримували. І я вважаю, що Україна з високо піднятою головою пройшла цю історію. Ми дуже правильно вийшли, тому я впевнений, що ця ситуація повинна вплинути на зміцнення відносин з США.

- Після всієї цієї історії є таке відчуття, що самі Штати трохи бояться чіпати українську тему, тому що так багато шуму з імпічменту? У Вас таке відчуття?
- У мене немає такого відчуття. Ми говорили про те, що у нас повинна бути зустріч. У нас була одна зустріч з Президентом Трампом. Мав бути мій великий візит до Вашингтона. Мені сказали, що він готується. Мені дуже важко сприймати «він готується», тому що я людина чітких термінів. Наші дипломати з американськими дипломатами обговорюють це питання. Почекаємо. Але я хочу, щоб у нас була результативна зустріч.

- Може, тоді краще почекати до виборів, і тоді ви будете знати, хто буде президентом ще на чотири роки?
- Ні, мені здається, це не залежить від виборів. Я дуже вдячний США: у них дві партії нас підтримують. Вони підтримують Україну. Сьогодні відносини між Америкою і Україною настільки публічні, що якщо буде якась зміна в цих відносинах - це однозначно все побачать. І це важливо.
Все меседжі від США, починаючи від президента, партій, сенаторів, республіканців, демократів - всіх - проукраїнські. Вони дійсно говорять про допомогу, про збільшення військової підтримки. Тому я дуже задоволений, що стільки уваги до України

- У мене останнє запитання про Трампа. Ось Ви в цьому транскрипт, який ...
- Надрукували.

- Так, я впевнений, що Ви не були дуже раді, що вони його надрукували. Ви говорили, що ви багато чому навчилися у Трампа. Це дійсно так було, чи Ви зробили такий комплімент? Ви дійсно бачили в ньому якийсь образ, що не кар'єрний політик може виграти вибори?
- Я просто бачив його політичну кампанію. Це був приклад і посил ... Методи ж у всіх різні, тому що різна ментальність, різні країни і різні люди. Мені було легко, тому що я відкритий. Я не намагався грати іншу людину. Мені добре залишатися собою і говорити те, що я думаю. Але він дійсно для мене - приклад того, що можна неформатно перемагати формати. От і все. І ми дійсно дивилися на те, що робила команда Трампа. Я не знаю його команду. Але я вважаю, що ми крутіші. Тому що ми знайшли нові, абсолютно нові напрямки у виборчому ключі. З нами ніхто не міг впоратися. Наш план був щоденний. Не було так: завтра ми робимо це, післязавтра - це. Ми так не працювали. Наш план був зовсім інший: кожен день ми б'ємо в іншу сторону. Де нас не чекають.

- А Вам здається, що це була особлива українська ситуація - без політичного досвіду стати Президентом, або в інших країнах це теж стосується? Можливо, буде корисно.

- Я впевнений, що в багатьох країнах це може зіграти. Особливо в країнах, де є втома. Така, знаєте, як білка в колесі. Тобто людина біжить-біжить, а виходу немає. Він біжить, змінюються люди у владі, а він біжить. Тому в таких країнах, де політики багаторічні, з великими фінансовими ресурсами, де люди шукають будь-який ковток повітря, там такий формат повинен спрацювати. Але потрібно знайти таку людину.

- У Вашому шоу ви багато критикували політику. Ви відчуваєте більше, скажімо так, жалю?
- До політиків?

- Так-так, саме зараз.
- Ніякого жалю. Але я, намагаючись привести максимально нових людей, розумів, що без досвідчених людей неможливо управляти державою. Але ці досвідчені люди - вони, як правило, на середніх ланках. Такі чиновники, які знають, куди бігти, що робити, кому нести папірець. Але у мене було відчуття, що все починається з Президента. Дійсно, Президент сам не може змінити країну, але він може дати приклад. Уряд - воно гарне, відмінне, погане, сильне, слабке. Депутати - вони різні, їх дуже багато, але вони все, навіть якщо у них є погані якості, дивляться на Президента. Вони дивляться: а він бере хабар? Ні. І вже навіть і людина, яка брала - йому складніше. Може, бере вже менше. Мені здається, це дуже важливо для таких країн, як Україна та інші, - ти все не зробиш, але зміниться тренд. Я вважаю, що ми змінили загальний тренд.

Раніше була купка з 10 політиків, і люди постійно думали: цей або цей. Не знаю, за кого. Але тут дали тисячу гривень, побіжимо за цього. Я на прикладі показав, що з'являтися інші люди, з іншим настроєм. Буде дуже багато помилок. Нас будуть трясти з усіх боків.

- А роль олігархів в Україні вже зрозуміли: просто просити грошей у них, вішати, стріляти?
- Ну, ми не можемо, згідно із законом, вішати і стріляти. Це шлях. Ми вибираємо: або тоталітарний або демократичний. Але якщо вибрали демократичний, то, звичайно, вішати не можна. Хоча іноді дуже хочеться. Чому? Тому що так швидше.

Ми вибираємо закон. Ми концептуально створюємо демократичну державу, і для всіх повинні бути однакові правила, один закон. Але роль, якщо ви вже використовували це слово, - то дуже хочеться, щоб ролі у них були не головні, а, як в кіно, епізодичні. Зі свого боку, вони розуміють, що я не злодій, і починають по-іншому себе вести.

- А новий будинок Ахметова, який він купив у Франції, бачили?
- Я бачив, звичайно.

- Вам здається, це доречно, коли на Донбасі війна?
- Звичайно, недоречно. Вони дуже багато тут заробили за ці роки. І тому держава повинна зробити все, щоб вони купували все не там, а тут. Щоб вони ці гроші витрачали на лікарні, швидкої допомоги, дороги. Хтось із європейців мені якось сказав: ми бачили, Ви, мовляв, олігархові дали завдання фонду, де власник олігарх, ми дали завдання придбати 200 «швидких».

Я кажу: інакше покупка буде не в нашій країні. Ми йдемо по закону. А мені потрібно, щоб зараз купувалися швидкої допомоги - немає в бюджеті цих грошей. Але вони розуміють, що якщо тут буде війна, якщо тут влада буде красти, то їх відносини з владою будуть такі ж, як і раніше. Вони будуть впливати на політичну еліту, а якщо буде війна, то все, що їм належить в цій країні, дорівнює нулю. Вартість їхніх активів дорівнює нулю. Тому вони повинні допомагати - не порушуючи закон. А ми повинні зробити все, щоб вони не виводили гроші зараз, і щоб їм було вигідно повернути в країну те, що виведено раніше.

- Тобто щоб це було вигідно, а не наказ: ви купите швидкої допомоги, або ... Ну, як Путін робив зі своїми олігархами. Вони не впливають на політику.

- Вони не повинні впливати на політику - це окрема історія. Знову ж таки, просто стукнути кулаком - так не працює. Працює або за законом, або ми з вами говорили як. Ми намагаємося жити за законом. Це дуже

- Про Коломойського, оскільки багато говорили, про те, що у Вас близькі стосунки, він багато отримав, коли ви стали Президентом ... Які у Вас зараз з ним стосунки? Він очікує чогось від Вас?
- Немає нічого.

- Тобто він не дзвонить, не питає ні про що?
- Ні. Всі знають моє ставлення: я нікого нікуди не влаштовую. На жодні державні підприємства. У мене є кілька людей, які зі мною працюють. Вони мої друзі, ми вчилися на юридичному факультеті або давно дружимо, я довіряю цим людям, але вони не мають відношення ні до яких підприємств і бюджетам. Мій товариш Андрій Єрмак - він став керівником Офісу, і я його знав 10 років до того. Моя помічниця Маша була моєю помічницею, коли я керував і каналом, і Студією «Квартал 95». У мене є п'ять чоловік, з якими я пройшов певний життєвий шлях.

- Історія з Богданом (екс-керівник Офісу Президента Андрій Богдан. - Ред.) Якось пов'язана з Коломойським?
- Я не хотів би коментувати цю історію, тому що ми з Андрієм пройшли досить довгий шлях. У мене не було з ним відносин в політиці. Ми пройшли всю виборчу кампанію, а потім - досить велика кількість місяців роботи разом. Це трохи про інше, це про людські стосунки.

Короткий коментар біля дверей.
- Ви відправили міністра або вона сама хотіла до них (в Нові Санжари)?
- Я їй сказав, що це була б гарна ідея. Вона сама вирішувала, але я запропонував.