Вчені пояснили, як виникли свята та чому ми даруємо подарунки

 Наука не стоїть на місці. Штучний інтелект розвивається. Наприклад, в США вже близько 20 % подарунків купується завдяки моделі штучного інтелекту, який через соціальні мережі та інші відкриті джерела інформації аналізує вподобання тієї чи іншої людини і пропонує перелік можливих подарунків, які найімовірніше припадуть їй до смаку. Адже програма відстежує, чим цікавиться людина, на сторінки яких інтернет-сервісів вона заходила останнім часом, що замовляла, де залишала свої коментарі та взагалі – до чого ця людина була не байдужа.

Ми швидко звикаємо до появи тих чи інших новітніх розробок та технологій, абсолютно не розуміючи, звідки ті дива беруться.

Наприклад, для того щоб впевнитися у коректній роботі програми-аналізатора людської поведінки, яка використовує для роботи певні алгоритми, програмісти звертаються, в першу чергу, до результатів роботи вчених: біологів, нейрофізіологів, соціологів, психологів та інших фахівців, які можуть пояснити принципи роботи нашого мозку, патерни людської поведінки, розповісти про наше сумління та чому ми в певних ситуаціях воліємо діяти всупереч холодному розрахунку.

Свята та подарунки

Тож, звідки у нас з’явилася ця манера – щось святкувати, дарувати подарунки?

Відповісти на ці питання вирішили провідні українські вчені, фахівці з нейрофізіології, біології, психології та інших дотичних наук, які об’єднали свої зусилля під егідою компанії Beehiveоr та влаштували напередодні новорічних свят івент, присвячений темі: "Крізь призму нейронаук: незвичний погляд на новорічні свята".

Як мозок дає нам знати, що ми щасливі? Чому «прошиті» еволюцією критерії дозволяють нам ділити не тільки речі, але й людей на красивих, привабливих та…інших?

Варто зауважити, що українські вчені мають достатньо досвіду та розуміють сучасні тенденції, щоб перетворити суху академічну дисципліну на доступний інструмент, який може зацікавити не тільки фахівців але й пересічних громадян.

Один з засновників компанії Beehiveоr (гра слів: beehiveоr - об’єкт дослідження нейронауки та beehive – бджолиний вулик, рій), доцент КНУ ім. Тараса Шевченка Віктор Комаренко пояснив мету цього заходу і мотиви, які спонукали вчених вийти за стіни університету і донести свої дослідження до широкого загалу:

«Аналізуючи новітні технології та світовий прогрес в IT-секторі, інженерні розробки і новинки у біомедичній сфері та порівнюючи їх з тими знаннями, які є у нас, ми зрозуміли, що наш досвід і знання досить вагомі для сучасності, ми можемо робити в Україні прикладні дуже прогресивні продукти і надавати послуги, пов’язані з нейрофізіологією. Але зробити це у межах державних інституцій (академічних закладів) досить проблематично. Саме тому ми створили компанію Beehiveоr. 

Ми робимо різні продукти, цікаві і великим корпораціям, і пересічним громадянам, які цікавляться науковими досягненнями. Наприклад, зараз наближаються найдивовижніші свята року: День святого Миколая, Новий рік, Різдво! Вони з дитинства наповнюють нас передчуттям казковості, чуда. Вони роблять нас щасливими! Всі навколо, від малого до великого, стають якимись світлішими, добрішими, красивішими. Дарують одне-одному подарунки, сувеніри, іграшки. І від того ці зимові дні набувають ще більших приємних переживань.

Як мозок дає нам знати, що ми щасливі? Чому «прошиті» еволюцією критерії дозволяють нам ділити не тільки речі але й людей на красивих, привабливих та…інших? Робити дарунки це просто культурна традиція чи за цим приховано дещо більше? І взагалі, для чого і чому з’явились всі ці традиції, святкові звичаї, обряди? Ось це ми і пояснюємо, опираючись на наукові дослідження», – пояснив для АСПІ принципи роботи компанії Beehiveоr та мету створення серії публічних лекцій Віктор Комаренко.

Наш мозок служить нам, в першу чергу, для обробки інформації, яку ми отримуємо від зовнішнього світу.

Як стверджує один зі спікерів заходу, влаштованого Beehiveоr напередодні новорічних свят, доктор біологічних наук Ігор Зима, наш мозок служить нам, в першу чергу, для обробки інформації, яку ми отримуємо із зовнішнього світу. Але за реакцію, за емоційний відгук на цю інформацію відповідає лімбічна система головного мозку, або (як ми не зовсім коректно кажемо у побуті) «підкорка».

Йдете ви до крамниці, переглядаєте кіно чи читаєте книжку, весь цей час наш мозок сприймає інформацію, а лімбічна система формує емоції, які викликають у нас ті чи інші предмети та події.

Найважливіші структури лімбічної системи: гіпоталамус, міндалина, орбіто-фронтальна кора і гіпокамп. Досліджуючи її роботу і взаємодію з іншими відділами мозку, вчені дійшли висновку, що саме лімбічна система – це сховище того незбагненного «Я», яке є у кожного з нас. Саме там формуються наші мотиви. Саме там формується готовність до їх реалізації. Саме там наші реакції отримують емоційне забарвлення на будь-яку отриману інформацію.

І не завжди ця інформація (після обробки нашим мозком) відповідає реальності. Особливо, коли вона з самого початку потрапила до нас у неповному або зміненому стані. До речі, так на світ з’являються міфи, свідчення очевидців про НЛО та інші дива. Адже можна побачити якусь ілюзію, а наш мозок за допомогою лімбічної системи прийме її саме у тому вигляді, як нам здалося. І лімбічна система закріпить за цією подією якісь емоції (в залежності від того налякало нас це, здивувало, порадувало чи все у комплексі).

Наш мозок може інтерпретувати побачене чи почуте таким чином, що у союзі з ірраціональними відчуттями, а особливо зі страхами, виникне ритуал захисту – принесення дарів на відкуп чи, навіть, вірування.

А за всіма віруваннями, міфами та обрядами стоїть одна реальність – соціальна. Адже суть будь-яких ритуалів полягає у тому, щоб оживляти колективні відчуття, підсилювати соціальну згуртованість. І ці схеми поведінки працюють не лише у людей.

Ми достатньо впевнено можемо заявляти, що емоційний компонент життя тварин, їхні емоційні реакції дуже близькі до наших

З твердженням про схожість людських та тваринних норм поведінки погоджується інший вчений, кандидат біологічних наук, асистент кафедри фізіології КНУ ім. Тараса Шевченка, співзасновник компанії Beehiveоr Сергій Данилов, який приводить дослідження не тільки норм поведінки людей але й інших створінь.

«Наприклад, павуки-пізауріди (павуки-блукачі) дарують самицям подарунки, загорнуті у павутину. Шлюбний подарунок від павука – необхідний елемент залицяння, без нього у самця дуже мало шансів привернути увагу дами серця. Набагато складніші відносини та ставлення до подарунків існують у наших близьких родичів – шимпанзе. Як відомо, шимпанзе, як і люди, всеїдні. Але м’ясо вони добувають дуже зрідка і, переважно, ця нагода випадає самцям. Буває, що вони самі з’їдають м’ясо але досить часто самці, які залицяються до самиць, дарують свою здобич, щоб завоювати прихильність тієї чи іншої самиці. Також у шимпанзе існує традиція догляду (грумінгу) за одноплемінцями. Це підвищує соціальні зв’язки у зграї», – розповідає Сергій Данилов.

Вчені дослідили, що у світі тварин зустрічаються мотиви, які майже ідентичні до людських. Вони пов’язані з підкріпленням соціальних відносин між членами однієї групи. У тварин, так само як і у людей, існує своєрідний альтруїзм.

Ще років 30 тому, розповідати про такі речі було просто неможливо. Адже вченого звинуватили б у антинаукових поглядах і антропоморфізмі

Наприклад, рукокрилі кажани, які стали причиною виникнення жахливих міфів про чудовиськ – насправді дуже альтруїстичні істоти (відносно до своїх одноплеменців).

Мова йде про вампірів (Desmodus). Справа у тому, що лише приблизно 25% зграї, яка виходить на полювання, може знайти достатньо їжі. З іншими треба ділитися здобиччю. У кажанів мала маса тіла і дуже високий метаболізм. Якщо вони хоча б раз на добу не отримають їжі – можуть загинути. Тому вампіри, яким вдалося знайти їжу, запасаються нею, а потім залюбки діляться зі своїми одноплемінцями. І це не обов’язково мають бути їхні родичі. Дуже часто розподіл їжі залежить від дружніх стосунків між двома, трьома кажанами у зграї.

«Ще років 30 тому, розповідати про такі речі було просто неможливо. Адже такого вченого звинуватили б у антинаукових поглядах і антропоморфізмі (приписуванні власних почуттів тваринам). Зараз ми вже розуміємо, що емоційний компонент поведінки тварин дуже схожий з людським зразком поведінки. Лімбічна система та експресія генів (біосинтез білків) хребцевих тварин також дуже наближені до людської ситсеми. Ми достатньо впевнено можемо стверджувати, що емоційний компонент життя тварин, їхні емоційні реакції дуже близькі до наших. Тому ми не соромимося зараз казати, що тварини вміють любити, дружити та робити подарунки. А ми, у свою чергу, можемо досліджувати ці процеси і реакції та порівнювати їх з людськими», – пояснив Сергій Данилов.

Подарунок – це форма регулярних інвестицій у соціальні відносини

Досліджуючи поведінку соціальних тварин, у тому числі людей, вчені дійшли висновку, що у поведінці вище означених груп переважає реципрокний (взаємний) альтруїзм, заснований на принципі: ти мені – я тобі. Коли добра справа робиться у розрахунку на взаємність (не обов’язково зараз), коли ти робиш добру справу, сподіваючись, що тобі за це віддячать при нагоді.

Реципрокний альтруїзм – це система математичних підсвідомих розрахунків, яка дає нам відповіді на питання: кому допомагати, з ким ділитися, кого обдаровувати і коли це робити. Ми не дарма наводили приклади з вампірами та шимпанзе, адже саме такі взаємини допомагають нам зрозуміти наші власні – людські мотиви.

Вчені, які вивчали різні стратегії людської суспільної поведінки, дійшли висновку, що найефективніша соціальна стратегія – допомагай всім і завжди. Але існує одне «Але». Якщо тебе ошукали – покарай того, хто з тобою так вчинив. І таку саму стратегію ми бачимо у тваринному світі.

Найвдаліша стратегія поведінки у суспільстві – будь добрим завжди до оточуючих але якщо тебе спробували надурити – покарай негідника.

Наприклад, чому вампіри воліють ділитися їжею з друзями і навіть отримують від цього задоволення? Тому що вони усвідомили, якщо ти не поділився їжею, коли у тебе її було вдосталь, то і з тобою ніхто не поділиться, коли тебе спіткає невдача на полюванні. Це класичний приклад відносин для більшості соціальних істот. Він наводить приклад найвдалішої матриці поведінки у суспільстві: будь добрим завжди до оточуючих але якщо тебе спробували надурити – покарай негідника.

Цю стратегію біологи помітили у тваринному світи і до тих самих результатів прийшли вчені, які обчислювали найефективніші матриці соціальної поведінки людей за допомогою комп’ютерів. Варто зауважити, що розуміння соціальних програм та відповідальність за ті чи інші вчинки і у людей, і у тварин з’являються лише у певному віці.

Наприклад, вченими був проведений дослід для дітей 4, 5 і 6 років, і, паралельно, той самий експеримент проводився для шимпанзе (молодих і дорослих).

Була створена лялькова модель, яка нібито володіла якоюсь іграшкою (для діток) чи чимось смачненьким (для шимпанзе). У цей час, з’являлася інша лялькова модель і відбирала у першої ляльки іграшку (у людському варіанті експерименту) чи їжу (у варіанті з шимпанзе).

Далі, на сцені з’являвся такий собі кат. На першому етапі досліду він починав лупцювати палицею постраждалу ляльку, у якої відібрали іграшку/їжу. Раптом, цю сцену затуляли завісою. Щоб побачити продовження події, діти повинні були б кинути до коробки жетони, які їм дали раніше, а шимпанзе повинні були відкрити дуже важкі двері з тугою пружиною, щоб потрапити до сусідньої кімнати, звідки можна було продовжити спостерігати за екзекуцією. Вчені спостерігали за реакцією дітей та мавп і фіксували результати.

6 років – це приблизний вік, коли у дітей соціальність стає справжньою

На другому етапі експерименту, кат вже лупцював другу, антисоціальну ляльку, яка відібрала іграшку/їжу. Цю сценку теж затуляли завісою.

У результаті з’ясувалося, що дітки 4 і 5 років не дуже розрізняли, що відбувається на сцені і кидали жетони, приблизно, однаково і у першому варіанті (коли били жертву нападу) і у другому варіанті (коли карали антисоціальну ляльку). Проте, коли почали порівнювати результати 6 річних діток, результати разюче відрізнялися від 4-5 річних.

Майже всі дітки 6 років, віддали свої жетони, щоб упевнитися на власні очі, що злодій покараний (лялька, яка відібрала іграшку). Аналогічні результати були і в шимпанзе (лише дорослі примати цікавилися наслідками покарання для другої ляльки. Вони відсували важкі двері, щоб потрапити до кімнати, звідки було видно покарання крадія).

Цей експеримент дозволив вченим упевнитися, що, приблизно, у віці 6 років у дітей з’являється розуміння про соціальну справедливість (у шимпанзе – у дорослому віці).

6 років – це приблизний вік, коли у дітей соціальність стає справжньою. Вони починають домовлятися з іншими дітьми, створюють альянси, підтримують дружелюбну поведінку до оточуючих та починають вимагати справедливості і покарання для порушників.

Трохи пізніше, у більш дорослому віці, у дітей з’являється манера поведінки, яка носить назву – непряма реципрокність (коли добра справа не потребує прямої відповіді на неї).

«Суть непрямої реципрокності полягає у тому, що добра справа, послуга чи подарунок робляться не для того, щоб у майбутньому отримати аналогічну відповідь. Ні. Це робиться для того, щоб прямо зараз, на цьому місці можна було отримати підвищення соціального статусу», – пояснює Сергій Данилов.

Дарування речей – це ознака споживчої економіки, яка дуже характерна для сучасного світу

За його словами, одним з найяскравіших досліджень такої поведінки є робота відомого французького етнографа і соціолога Марселя Мосса, присвячена ритуалу принесення дарів серед племен американських індіанців на півночі Америки.

Називається цей святковий ритуал – потла́ч.

«Коли вожді племен знаходять привід для святкування якоїсь достойної події, вони влаштовують потлач. Суть потлачу – зробити якомога більше цінних подарунків своїм гостям. Якщо гостям дарувати вже не виходить – цінності треба знищити. Вони спалюють шкури тварин, масло (яке з таким трудом добули), каное, будинки», – розповідає Сергій Данилов.

Дарування речей та демонстративне знищення набутого багатства – ознака споживчої економіки, яка дуже характерна для сучасного світу. Чим більше я споживаю – тим вищий мій статус. До речі, потлач існує і по нині (хоча і у дещо зміненій формі).

Цей ритуал дуже показовий у тому плані, що вожді іноді знищують майна у тричі більше, ніж могло собі дозволити його плем’я (заради проведення ритуалу, вожді іноді позичали речі у сусідніх племен).

З економічної точки зору, потлач нагадує сучасну систему кредитування. Тож, коли вождь позичав у сусідів речі, необхідні для ритуалу, а потім демонстративно роздаровував їх чи знищував, натомість він отримував статус.

Проте, не зважаючи на статусні перегони, обдаровування також має іншу мету – завести чи підкріпити дружні стосунки.

Чоловіки і жінки по-різному реагують на подарунки

Всі свята витікають з рутини. У момент, коли потрібно якось розмітити життєві етапи, з’являються свята і неодмінні атрибути – подарунки. Людство винайшло цю методику для того, щоб відмітити важливі життєві віхи та поставити позначку: закінчення одного етапу і початку іншого.

Вчені провели досить багато різних досліджень, вивчаючи мозок і його реакцію на різні ситуації. Наприклад, їм вдалося з’ясувати, що хабар і подарунок активують різні ділянки мозку і, відповідно, ми по-різному підсвідомо на них реагуємо, навіть у тому випадку, коли хабар замаскований під подарунок і не потребує термінової реакції у відповідь.

Варто зауважити, що наш мозок не схильний сприймати гроші як подарунок (у прямому сенсі цього слова), хоча купуючи подарунок, ми перетворюємо гроші на якусь матеріальну цінність. Вся справа у тому, що гроші не сприймаються як щось сакральне, як частка того, хто тобі робить подарунок, на відміну від матеріального об’єкту. З цього правила є виключення, коли мова заходить про нумізматів або ті культури, де гроші – це частка сакрального ритуалу (як, наприклад, у Китаї).

Також вчені довели, що чоловіки і жінки по-різному реагують на подарунки. Можливо це відбувається через те, що багатьом чоловікам гірше вдається відчувати вдячність. Адже такі чоловіки сприймають подарунки, як «обтяження», що покладає на них додатковий тягар відповідальності.

Проте, жінки більш схильні пробачити невдалий подарунок на відміну від чоловіків. Це пояснюється тим, що жінки, зазвичай, витрачають набагато більше зусиль на створення відносин і тому вони не так схильні ризикувати досягненнями. Також вченим вдалося з’ясувати, що довгі стосунки погіршують здатність у пошуку подарунків.

Тут мова йде переважно про родинні відносини. Адже коли майбутнє подружжя тільки зустрічається, вони націлені на забезпечення одне одного. Проте, коли вони прожили вже багато років разом, їхні біологічні компаси повертають стрілки на забезпечення майбутнього – дітей, а забаганки і потреби чоловіка та дружини відходять на другий план, хоча і не втрачають сакральності чи символізму. Хтось може назвати таке пояснення біологічним детермінізмом, але ця версія найточніше пояснює суть.

Як би там не було, нам варто напружуватися, докладати зусиль, тішити наших друзів, рідних та близьких людей, адже це не тільки зміцнює стосунки між нами але йде на користь суспільству в цілому.

Головне, незалежно від якості подарунка, ніколи не забувайте за нього подякувати. Добрі слова змінюють цей світ на краще!

Автор: Хворостяний Віталій