Історія одного "ихтамнета"

Російсько-українська війна дає безліч прикладів гібридного інструментарію країни агресора. Навскидку можна сказати, що у переліку наших "сумних" популярностей ми фігуруємо не тільки як полігон кібератак, країна, яка спочатку майже все втратила внаслідок кадрових і військових помилок, але вижила і стрімко посилюється, набуває досвіду. Але також і як країна ілюстрацій – як тут "розташовувалися", "росли", робили кар'єру кадрові російські військові, які імітують місцеве населення, проросійських "ополченців".

Нижченаведена історія, якою з Укрінформом поділилися джерела, дає навіть трохи більше. Це історія про те, як "ихтамнеты" пробираються і в Європу. Конкретно – як російські військові співпрацювали з моніторинговою місією ОБСЄ.

У нас немає претензій до останньої. Місія інспекторів або "моніторів" (так їх називають у середовищі дипломатів і вчених-міжнародників) – розмовляти з усіма і добиватися, щоб на підвідомчій території поменше стріляли. Але все ж хочемо наголосити, що ця взаємодія теж має по-своєму гібридний характер.

Утім, давайте по-порядку.

З ТАНКІСТІВ – У ВОДОПРОВІДНИКИ, А ПОТІМ В ОКУПАНТИ, АБО – ЯК ГРУ ЗБИРАЛА КАДРИ ДЛЯ ДОНБАСУ

Руслан Халілович Вахітов – випускник Челябінського вищого танкового училища, Загальновійськової академії ЗС РФ, військовослужбовець ЗС РФ. За переданими нам даними, він у 2008 році звільнився з армії, якийсь час жив у Воронежі і працював у товаристві з обмеженою відповідальністю "Амулет". Заради інтересу погуглили – що таке компанія "Амулет" (забили у пошуковик два слова – амулет і Воронеж). Знайшли компанію. Її профіль – торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням, а також рибою і морепродуктами.

Погодьтеся, якось нуднувато для офіцера, який ріс на побєдобєсії, на ідеології переможця, завойовника, великого місіонера. Ні, Руслан Вахітов не обтяжувався своїм статусом. Пенсія військового, плюс капали грошики від торгівлі унітазами, кабелями і рибою. Дружині – шуба, дітям – покемони, двічі на рік Туреччина, парад по телевізору на 9 травня, профіль в Одноклассниках і ВК (фото додається) свідчили про те, що спокійне бюргерське життя було Руслану Вахітову до вподоби. Навіть мрія про велику радянську Росію стала згасати.

Але ось одного разу ввечері Руслану Халіловичу зателефонували...

Припускаю, що було саме так. Не виключено, звичайно, що зателефонували вранці або опівдні. Але сам факт – для війни на Донбасі ГРУ заходилося збирати під свої знамена відставних військових – досить красномовний. Рочків клієнтам було добре за сорок. Вони не особливо жваво бігають, не стрибають, мов не знають. Але не набралося, ймовірно, молодих офіцерів, готових двухсотими повертатися в Росію у великих машинах для перевезення морозива під чужим ім'ям і з діагнозом "інфаркт". Решта негідників у разі смерті хотіли померти героями, а не найманцями без роду-племені. Росія потребувала ось таких Халіловичів.

Руслани Халіловичі були готові на все, навіть на зміну імені. Думаю, що куратор з ГРУ був дуже задоволений, що радянський (позбавлений яких-небудь етнічних ознак) етнос в особі таких Вахітових продовжує своє існування навіть через 30 років після розпаду Радянського Союзу.

Вахітов – прізвище татарське. Цікаво. Українські кримські татари бідують і вмирають за свій народ, а російські татари готові помирати на чужій землі за Радянський союз під російським ім'ям. Такі от метамарфози відбуваються, коли татари стають радянським етносом.
 

Так Вахітов покірно, навіть охоче і з вогником, став Якубовим. Оскільки зі своїм ім'ям їхати на Донбас було не можна, Руслан Халілович погодився на Якубова. Дружина, напевно, побушувала, але заспокоїлася, дізналася, що в грошах не втратить (навіть навпаки – такий трофей, як Донбас і повна безконтрольність), а все інше якось буде.

ВАХІТОВ-ЯКУБОВ – ІНСПЕКТОРУ ОБСЄ: ЖОДНОГО КЛАПТИКА ЗЕМЛІ (УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ) НЕ ВІДДАМО

Жарти про довоєнну історію полковника ГРУ закінчилися, далі – серйозно.

Враховуючи, що він - кадр старої закалки, Якубову-Вахітову доручили серйозну справу. А саме – установка і розвиток контактів з представниками ОБСЄ. І при цьому його зобов'язували дискредитувати Україну, не залишаючи російських відбитків пальців. Або, офіційною мовою, не допустити позиціонування світовим співтовариством Росії як сторони конфлікту на сході України і створити усі необхідні умови для налагодження прямого контакту між київською владою і сепаратистами. І в першій частині йому це вдалося. Вахітов-Якубов став "зіркою" телебачення на підконтрольних територіях.

16 лютого 2016 року підконтрольні окупантам ЗМІ поширили відео зустрічі вже екс-заступника Голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Олександра Хуга з т. зв. "начальником штабу 1-го армійського корпусу ЗС ДНР" полковником Якубовим Русланом (позивний "ЯКУБ") в районі селища Зайцеве.

"Ми не допустимо, жодного клаптика землі не віддамо. Усе це земля наша, тому залишати землі ми не збираємося", – рапортував Вахітов Олександру Хугу.

Ми не бачили неофіційних звітів пана Хуга своєму начальству. Але, підозрюємо, у них не фігурувало зауваження про те, що на Донбасі з ним стоїть і розмовляє російський військовий і прямим текстом говорить йому, що з України росіяни йти не збираються. Це була не єдина зустріч.

ЯК ВАХІТОВ ОБКРУЧУЄ ОБСЄ І ДОПОВІДАЄ УСЕ ГЕНШТАБУ РОСІЇ

Від моменту лютневої зустрічі 2016 року у донецькому селі полковника "Якубова" та інспектора Хуга перший підріс до "генерал-майора" і у квітні 2017 року очолив т. зв. "представительство ДНР в Совместном центре контроля и координации в переговорном процессе".

"Совместный центр контроля и координации" – це взагалі нав'язана Україні для співпраці структурка для працевлаштування російських офіцерів. Але зазначимо, що Вахітов там грає роль ополченця. Далі – більше: російські куратори починають піднімати пану "Якубову" його статус.

Вже у вересні 2017 року "Якубов" прилітає до Мінська і робить спробу взяти участь у роботі робочої групи з питань безпеки Тристоронньої контактної групи. Але українська сторона, добре знаючи нашого "героя", відмовилася з ним спілкуватися. Цікаво, що Руслан Халілович не сильно засмутився тим, що не потрапив за стіл переговорів як прихильник ОРДЛО. А одразу ж відправився до Москви (заливати горе, пояснювати?). В Укрінформі збереглися дані його рейсу.

Трохи пізніше, у грудні 2017 року, представники Збройних сил РФ припинили свою участь у "Совместном центре контроля и координации в переговорном процессе" (саме в цю структурку пристроїли нашого героя, далі – СЦКК). А його керівник – генерал-лейтенант Костарєв рекомендував Моніторинговій місії ОБСЄ "продолжить взаимодействие непосредственно с представителями отдельных районов Донецкой и Луганской областей", у тому числі з керівником "представительства ОРДО в СЦКК и переговорном процессе" генерал-майором Якубовим Русланом Халіловичем.

Просто кажучи: російського військового "Якубова" видали місії ОБСЄ як місцевого представника ОРДЛО...

Природно, про усі свої розмови, офіційні та неофіційні зустрічі з працівниками ОБСЄ, про успіхи в своїй кампанії з дезінформування міжнародних спостерігачів, Руслан Вахітов регулярно доповідає в російський Генштаб. Одна з таких доповідей про результати зустрічі Вахітова з Хугом у червні 2018 року опинилася у нашому розпорядженні.

ПО СУТІ ПРО ГІБРИДНУ ВЗАЄМОДІЮ ГРУ-ШНИКІВ З ОБСЄ

На початку цієї статті ми згадали, що Україна цікава ще й ілюстрацією того, як гібридно взаємодіють росіяни з міжнародними організаціями. Вони роблять вигляд, що вони місцеві "ополченці", а інспектори (вірять або не вірять), але уважно слухають.

Росіяни роблять вигляд, що "захищають", насправді – підривають зсередини. Роблять вигляд, що бояться напруги і загострення, а насправді – створюють його, розігруючи іноді криваву виставу на очах у міжнародних спостерігачів.

Нагадаємо тільки один гучний інцидент, пов'язаний з ОБСЄ. Олександр Хуг дав інтерв'ю, в якому заявив, що місія ОБСЄ "не побачила прямого втручання", його швидко підхопили як українські, так і російські ЗМІ. Пішла хвиля обурень і доказів зворотного, Хуг за кілька днів забрав свої слова назад.

Якщо досліджувати звіт, який наш "герой" відправляє до Москви, то навіть знаючи багато чого про путінську Росію, не перестаєш дивуватися. Якубов (фактично ворог і агресор) "информирует", що Україна на лінії зіткнення буде "создавать напряжение во время Чемпионата мира по футболу", запевняє, що захищатиме Донбас, відповідаючи на "агрессию украинской стороны", пише, що "Украина применяет устрашающую тактику для запугивания миссии".

Що особливо впадає в очі у звіті Вахітова, – це ситуація щодо підприємства "Вода Донбасу". Ми знаємо, що це – найбільше підприємство, частина якого знаходиться на неконтрольованій території. Україна вкладає величезні кошти, щоб не припинити водопостачання регіону. Так от, місія відмовилася там проводити своє інспектування, при цьому росіяни винними намагаються представити обидві сторони: і українську, і ОРДЛО-вську. Безумство – думати, що Україна буде стріляти по підприємствах, в які вкладає десятки мільйонів доларів. Але тональність звіту саме така: "стороны нарушают".

Ось така історія.

На момент написання матеріалу Руслан Якубов як і раніше значиться на сайті представництва "Донецкой народной республики в совместном центре контроля и координации в переговорном процессе". Враховуючи загрозу водопостачання регіону, критичний стан мостових переправ, масове звільнення працівників з підприємств, він добре робить свою роботу зі знищення Донбасу. Знищуючи стратегічно важливі об'єкти, по телебаченню він дискредитує українську армію.

Втім, всупереч усім прогнозам і незважаючи на щільну взаємодію з ОБСЄ, – правді властиво перемагати. Місія ОБСЄ вже двічі цьогоріч виявила і відрапортувала про новітні російські системи радіоелектронної боротьби на окупованій частині Донбасу.

Можливо, історія, яку ми розказали, теж внесе свою лепту в те, щоб європейські інституції і європейські політики у пошуках виходу з "конфлікту на Донбасі" (як це звучить у поширеному європейському трактуванні), розуміли, ким і як створений і нагнітається цей "конфлікт". І, знаючи історію офіцера Вахітова-Халілова, знали чітку відповідь на меседж "ихтамнет".

Лана Самохвалова, Київ