Після виставки "Петро I. Народження Імперії" у Путіна з новою силою прокинулися імперські амбіції
Після виставки Путін зустрівся із російською молоддю. І тут у російському президенті прокинулася ще одна фобія: страх старості, смерті та, головне, забуття…
Адже Володимиру Володимировичу завжди хотілося вирватися з ленінградської нетрі, з бідного хлопчика стати багатим та успішним юнаком. І не просто успішним, а всемогутнім. Бути рівним Рюриковичам та Романовим разом узятим. Створити свою імперію та бути царем всієї Русі. Решта або васали, або раби…
Страх старості – яка вже давно настала, зводить з розуму російського президента. Розуміння того, що людина смертна, наводить на нього страх. Усвідомлення те, що життя скоро закінчиться, штовхає Путіна на прийняття рішень, які катастрофічні для Росії, для росіян і народів, куди тиран посилає своє військо.
Але щоб військо послати воювати, помирати, калічиться… треба його мотивувати, треба «вбити в голови» росіян нісенітницю про велич країни, про необхідність відібрати силовим шляхом чужі території, «виправдати» вбивство мирних жителів та обстрілів цивільних об'єктів…
І Путін знову знайшов такі слова.
Він не знайшов нічого кращого, ніж зіграти на неписьменності та невігластві росіян. А також на страху перед системою, тих хто усвідомлює все міра марення та амбітних наслідків російського президента.
Багато хто прослухав публічний виступ Путіна, де він провів ряд історичних паралелей та аналогій з царем Петром I.
Хто не слухав...
Перше. Путін порівняв себе з Петром I (підсвідомо уявив себе царем). Клініка очевидна.
Друге. Порівняв нинішню епоху з епохою Петра I. Путін стверджує, що за 350 років нічого не змінилося. Тут він, звичайно, має рацію. Росія у своєму розвитку, точніше сказати, у своїй дикості, невігластві та відсталості від цивілізованого світу залишилася на початку 18-го століття.
Третє. Сказав, що його завдання - повернення територій. Яких, навіщо, кому ще, крім самого Путіна, це потрібно. Не зрозуміло. Водночас, російський диктатор не згадав у цьому контексті війну проти України.
«Те, що нам доводиться захищати себе, виборювати це, це очевидна річ. Ось зараз ми були на виставці, присвяченій 350-й річниці Петра I. Майже нічого не змінилося. Дивно! Якось приходиш до цього розуміння. Петро I Північну війну 21 рік вів... Здавалося б, там, воював зі Швецією, щось забирав... Нічого не забирав! Він повертав! Так і є!" – заявив Путін.
Розвиваючи свою думку, Путін зазначив, що на частку сучасної Росії також «випало повертати та зміцнювати», вказавши на те, що для російської державності це базові цінності, що є основою існування Росії.
«Ми, безумовно, досягнемо успіху у вирішенні завдань, які перед нами стоять», — сказав Путін, провівши аналогію з епохою Петра.
І говорячи «перед нами», «ми досягнемо успіху» Путін має на увазі всіх тих росіян, які мають покласти свої життя на вівтар його дитячих страхів, які переросли у старечі геополітичні амбіції, переросли в машину смерті під назвою Росія.
І ще. Для тих, хто не слухав. Путін закинув найголовніший посил: «денацифікацію» замінив терміном «повернення земель».
Путін у Пекіні почув “Лебедине озеро”: натяк, який не можна ігнорувати. Символічна музика пролунала під час прийому російського лідера в Китаї, викликавши асоціації з останніми днями радянської влади та нагадуванням про крихкість його режиму.
Прессекретар президента РФ заявив, що будь-які дискусії про територіальну приналежність Калінінграда є «неприйнятними» та спрямованими на дестабілізацію регіону.
Заява пролунала як черговий сигнал тиску на Молдову та регіон, де Москва намагається утримати свій вплив, використовуючи тему «захисту співвітчизників».
У своєму виступі він натякнув на можливість використання арсеналу РФ, що викликало різку реакцію міжнародної спільноти та нову хвилю тривоги щодо глобальної безпеки.
Соціологи фіксують найнижчі показники підтримки за весь другий термін, пояснюючи падіння не діями опозиції, а внутрішніми кризами та суперечливими рішеннями Білого дому.
Командувач сил НАТО в Європі Алексус Грінкевич заявив, що коригування американської військової присутності не впливають на обороноздатність континенту. Він наголосив: Європа має достатньо ресурсів і сил, аби стримати будь-яку загрозу, а союзники залишаються єдиними у своїй рішучості.
Дональд Трамп знову пригрозив Ірану масштабним ударом, заявивши, що терпіння Вашингтона вичерпане.
Путін і Сі Цзіньпін у спільній заяві згадали Україну, закликавши до «усунення першопричин кризи» та переговорів. Кремль і Пекін підкреслили необхідність політико-дипломатичного врегулювання війни, намагаючись показати себе як сторони, що прагнуть миру.
Литовський міністр закордонних справ Кястутіс Будріс зробив гучну заяву: НАТО, за потреби, має бути готовим атакувати російський анклав у Калінінграді, аби зупинити загрозу з боку Москви. Його слова стали сигналом про новий рівень рішучості Балтії у протистоянні з Кремлем.
Путін у Пекіні почув “Лебедине озеро”: натяк, який не можна ігнорувати. Символічна музика пролунала під час прийому російського лідера в Китаї, викликавши асоціації з останніми днями радянської влади та нагадуванням про крихкість його режиму.
Прессекретар президента РФ заявив, що будь-які дискусії про територіальну приналежність Калінінграда є «неприйнятними» та спрямованими на дестабілізацію регіону.
Заява пролунала як черговий сигнал тиску на Молдову та регіон, де Москва намагається утримати свій вплив, використовуючи тему «захисту співвітчизників».