Майбутні вибори: не хочеш гібридної війни - готуйся до гібридного світу
У 2018-19 році будуть на повну потужність задіяні політичні і соціально-економічні важелі, а також спроби знизити тиск на Росію з боку ЄС і США (аж до відходу російських сил з Донбасу, в обмін на зняття санкцій). Якщо нічого не вийде - в хід піде армія, яка до 2020 року буде повністю розгорнута вздовж російсько-українського кордону. Але це крайній захід, Росія небезпідставно розраховує на прихід лояльного до РФ українського уряду, оскільки в Україні діє досить потужна 5 колона, а нинішній уряд України, через постійні внутрішні чвари, не здатен до об'єднання зусиль.
За словами заступника секретаря РНБО України Олександра Литвиненка, російські сили нарощуються як на східному кордоні України, так і в Криму. Уже створені дві нові загальновійськові армії (8-а і 20-а) і три нові дивізії на Кавказі (150-а, 3-я і 144-а). У Криму Росія створила A2 / AD зону - зону, закриту з моря і з повітря.
«Ці заходи покликані посилити вплив РФ у Чорноморському регіоні», - заявив Литвиненко під час проведення VIIІ Національного експертного форуму «Україна: в прагненні до рівноваги», який пройшов в Києві в кінці листопада 2017 року.
До того ж, не слід забувати, що Росія успішно провела навчання в Білорусі. Це ще одна ознака можливої агресії, оскільки вчення - це відпрацювання масштабного перекидання сил в сусідню країну, лояльну до Росії. Навчання продемонстрували, наскільки швидко російський контингент може зайти в Білорусь і розгорнути там боєготовну армію.
Незважаючи на запевнення президента Лукашенка про незалежність Білорусі і обіцянок вічної дружби з Україною, не слід обманюватися: все вище командування армії Білорусі проходило підготовку в РФ і його чимала частина, скоріше, буде лояльна до російського уряду, аніж до свого.
У той же час в Україні, також зберігається досить високий рівень лояльності до РФ у пересічних громадян. Це пов'язано, в першу чергу, з активною російською пропагандою, яка як і раніше ллється з телеекранів, а також зусиллями російської агентури відбувається «зараження» населення країни, особливо східних регіонів, вірусом «русского мира».
Навіть не дивлячись на отримане в 2014 році «щеплення від довірливості» до політики і дій РФ, у вигляді десятків тисяч постраждалих громадян і втрачених територій, частина українських політичних партій, олігархічних структур і великого бізнесу прагне підтримувати контакти з Росією. Більше того, багато політичних сил безпосередньо фінансуються Росією або мають залежність (компромат на українських політиків, родинні зв'язки і т.д.).
Багато в чому ця лояльність пов'язана з довоєнними інтересами різних промислових компаній, які тісно переплелися з урядовими та олігархічними структурами, де одна сила доповнює другу і слухняно підкоряється третій, і все це на тлі тотальної корумпованості ключових інституцій держави. Та й в промисловому комплексі налагоджені виробничо-технічні зв'язки не так просто було розірвати: з'явилися проблеми з ринком збуту, ну і шкода, звичайно, вкладених часу і зусиль, а особливо - доходів. До сьогоднішнього дня тут і там в медіаполі спалахують скандали з приводу співпраці з РФ. Причому, це відбувається навіть в оборонному секторі (на 4 році війни).

Згідно одностайній думці багатьох аналітиків, в 2019 році на парламентських і президентських виборах в Україні (якщо не вдасться влаштувати дострокові) Росія хотіла б бачити проросійський парламент з більшістю екс-регіоналів, а лідера «Батьківщини» Юлію Тимошенко - на посаді президента. Якщо з проросійськими інтересами регіоналів мало у кого виникають питання, то з приводу Тимошенко, слід дещо пояснити. По-перше, вона давно і щільно сидить на гачку у Росії. Саме Тимошенко в розпал газового скандалу була змушена летіти в Москву, звітувати перед кураторами (інакше їй загрожує арешт, Росія подала її в розшук через Інтерпол, а потім, коли Тимошенко виконала поставлене завдання, загроза тимчасово минула). По-друге, в Україні її партія представляє реальну силу, а сама Тимошенко має всі шанси поборотися за президентство. По-третє, саме Юлія Володимирівна презентує себе в ролі миротворця, тоді як Петро Порошенко щільно асоціюється у народу з війною (Росія може припинити бойові дії на Донбасі, заявляючи тим самим, що Порошенко більше не потрібен українцям, мовляв, прийшов час світу, міняйте агресивного Пороха на того, хто хоче домовлятися, заодно і санкції знімуть).
До 2019 року проросійські сили будуть максимально намагатися влаштувати дострокові вибори в Україні. Для цього будуть задіяні всі наявні сили і ресурси, починаючи з «корисних ідіотів», які влаштовують різні мітинги, марші, провокації і прагнуть повалити головнокомандувача в воюючій країні; і закінчуючи професійними агентами, які влаштовують теракти, командують інформаційною війною і цілеспрямовано відстоюють інтереси Росії, розхитуючи Україну зсередини.
Саме тому, українцям слід готуватися до війни. І готуватися слід не тільки до відбиття ворожих сил на східних рубежах країни, а й до інформаційних атак, які кожен день ведуться проти України.
Перефразовуючи спіч канцлера Німеччини Бісмарка, висловлений ним ще в кінці 19 століття - Росія може стати імперією, лише володіючи Україною. Тому вона буде прагнути захопити контроль будь-яким способом, а нам слід готуватися не тільки до гібридної війні, але і до гібридного світу, коли від політичних рішень звичайних громадян буде залежати доля держави.
Голова уряду Нідерландів заявив, що атаки на українську енергетику — це сигнал для всього Заходу. Москва здатна застосувати ті самі методи проти країн НАТО, тому союзники мають зміцнювати захист критичної інфраструктури.
Під час зустрічі міністрів закордонних справ G7 виникла гостра суперечка: США наполягають на підтримці їхньої операції проти Ірану, тоді як європейські країни заявляють, що їхня головна війна — це Україна, і саме там потрібно концентрувати зусилля.
Сили оборони України системно атакують російські нафтобази, позбавляючи Москву прибутків від експорту “чорного золота”. Аналітики наголошують: удари по енергетичній інфраструктурі стають стратегічним інструментом у війні, адже вони підривають здатність Кремля фінансувати агресію.
Президент Фінляндії Александр Стубб висловив сподівання, що Дональд Трамп не відмовиться від своєї обіцянки зупинити російську агресію проти України. Він наголосив, що нині увага США прикута до конфлікту з Іраном, але Європа очікує від Вашингтона рішучих кроків щодо миру в Україні.
Британський прем’єр Кір Стармер спростував кремлівські наративи про “успіхи” на фронті, заявивши, що Росія не здобуває перемоги. Він підкреслив, що Україна тримає оборону, а Європа повинна й надалі зміцнювати підтримку Києва та посилювати санкційний тиск на Москву.
Президент України Володимир Зеленський відзначив роботу Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, повідомивши, що за чотири роки вдалося повернути 8669 військових та цивільних.
Керівник Офісу Президента Кирило Буданов переконаний, що світ уже живе в умовах Третьої світової війни. Він заявив, що саме російське вторгнення в Україну стало її початком, а нинішні події на Близькому Сході лише підтверджують глобальний масштаб протистояння.
Російський диктатор Володимир Путін закликав великий бізнес підтримати продовження агресії проти України власними грошима. На закритій зустрічі він запропонував олігархам зробити добровільні внески, і деякі вже погодилися виділити сотні мільярдів рублів.
Президент України підкреслив, що головна проблема переговорів полягає не у формальних зустрічах, а в конкретних умовах, які Росія намагається диктувати. Він закликав США посилити тиск на Кремль, адже без цього Москва не продемонструє реальної готовності до завершення війни.
Президент України переконаний, що утримання позицій на фронті автоматично означатиме поразку для Кремля. Він підкреслив, що Москва витрачає колосальні ресурси й людей, а її пропаганда тримається на ілюзії просування вперед. Якщо ж українська армія вистоїть, це стане стратегічним переломом.
Голова уряду Нідерландів заявив, що атаки на українську енергетику — це сигнал для всього Заходу. Москва здатна застосувати ті самі методи проти країн НАТО, тому союзники мають зміцнювати захист критичної інфраструктури.
Під час зустрічі міністрів закордонних справ G7 виникла гостра суперечка: США наполягають на підтримці їхньої операції проти Ірану, тоді як європейські країни заявляють, що їхня головна війна — це Україна, і саме там потрібно концентрувати зусилля.
Сили оборони України системно атакують російські нафтобази, позбавляючи Москву прибутків від експорту “чорного золота”. Аналітики наголошують: удари по енергетичній інфраструктурі стають стратегічним інструментом у війні, адже вони підривають здатність Кремля фінансувати агресію.
Президент Фінляндії Александр Стубб висловив сподівання, що Дональд Трамп не відмовиться від своєї обіцянки зупинити російську агресію проти України. Він наголосив, що нині увага США прикута до конфлікту з Іраном, але Європа очікує від Вашингтона рішучих кроків щодо миру в Україні.