Майбутні вибори: не хочеш гібридної війни - готуйся до гібридного світу

У 2018-19 році будуть на повну потужність задіяні політичні і соціально-економічні важелі, а також спроби знизити тиск на Росію з боку ЄС і США (аж до відходу російських сил з Донбасу, в обмін на зняття санкцій). Якщо нічого не вийде - в хід піде армія, яка до 2020 року буде повністю розгорнута вздовж російсько-українського кордону. Але це крайній захід, Росія небезпідставно розраховує на прихід лояльного до РФ українського уряду, оскільки в Україні діє досить потужна 5 колона, а нинішній уряд України, через постійні внутрішні чвари, не здатен до об'єднання зусиль.

За словами заступника секретаря РНБО України Олександра Литвиненка, російські сили нарощуються як на східному кордоні України, так і в Криму. Уже створені дві нові загальновійськові армії (8-а і 20-а) і три нові дивізії на Кавказі (150-а, 3-я і 144-а). У Криму Росія створила A2 / AD зону - зону, закриту з моря і з повітря.

«Ці заходи покликані посилити вплив РФ у Чорноморському регіоні», - заявив Литвиненко під час проведення VIIІ Національного експертного форуму «Україна: в прагненні до рівноваги», який пройшов в Києві в кінці листопада 2017 року.

До того ж, не слід забувати, що Росія успішно провела навчання в Білорусі. Це ще одна ознака можливої ​​агресії, оскільки вчення - це відпрацювання масштабного перекидання сил в сусідню країну, лояльну до Росії. Навчання продемонстрували, наскільки швидко російський контингент може зайти в Білорусь і розгорнути там боєготовну армію.

Незважаючи на запевнення президента Лукашенка про незалежність Білорусі і обіцянок вічної дружби з Україною, не слід обманюватися: все вище командування армії Білорусі проходило підготовку в РФ і його чимала частина, скоріше, буде лояльна до російського уряду, аніж до свого.

У той же час в Україні, також зберігається досить високий рівень лояльності до РФ у пересічних громадян. Це пов'язано, в першу чергу, з активною російською пропагандою, яка як і раніше ллється з телеекранів, а також зусиллями російської агентури відбувається «зараження» населення країни, особливо східних регіонів, вірусом «русского мира».

Навіть не дивлячись на отримане в 2014 році «щеплення від довірливості» до політики і дій РФ, у вигляді десятків тисяч постраждалих громадян і втрачених територій, частина українських політичних партій, олігархічних структур і великого бізнесу прагне підтримувати контакти з Росією. Більше  того, багато політичних сил безпосередньо фінансуються Росією або мають залежність (компромат на українських політиків, родинні зв'язки і т.д.).

Багато в чому ця лояльність пов'язана з довоєнними інтересами різних промислових компаній, які тісно переплелися з урядовими та олігархічними структурами, де одна сила доповнює другу і слухняно підкоряється третій, і все це на тлі тотальної корумпованості ключових інституцій держави. Та й в промисловому комплексі налагоджені виробничо-технічні зв'язки не так просто було розірвати: з'явилися проблеми з ринком збуту, ну і шкода, звичайно, вкладених часу і зусиль, а особливо - доходів. До сьогоднішнього дня тут і там в медіаполі спалахують скандали з приводу співпраці з РФ. Причому, це відбувається навіть в оборонному секторі (на 4 році війни).

Згідно одностайній думці багатьох аналітиків, в 2019 році на парламентських і президентських виборах в Україні (якщо не вдасться влаштувати дострокові) Росія хотіла б бачити проросійський парламент з більшістю екс-регіоналів, а лідера «Батьківщини» Юлію Тимошенко - на посаді президента. Якщо з проросійськими інтересами регіоналів мало у кого виникають питання, то з приводу Тимошенко, слід дещо пояснити. По-перше, вона давно і щільно сидить на гачку у Росії. Саме Тимошенко в розпал газового скандалу була змушена летіти в Москву, звітувати перед кураторами (інакше їй загрожує арешт, Росія подала її в розшук через Інтерпол, а потім, коли Тимошенко виконала поставлене завдання, загроза тимчасово минула). По-друге, в Україні її партія представляє реальну силу, а сама Тимошенко має всі шанси поборотися за президентство. По-третє, саме Юлія Володимирівна презентує себе в ролі миротворця, тоді як Петро Порошенко щільно асоціюється у народу з війною (Росія може припинити бойові дії на Донбасі, заявляючи тим самим, що Порошенко більше не потрібен українцям, мовляв, прийшов час світу, міняйте агресивного Пороха на того, хто хоче домовлятися, заодно і санкції знімуть).

До 2019 року проросійські сили будуть максимально намагатися влаштувати дострокові вибори в Україні. Для цього будуть задіяні всі наявні сили і ресурси, починаючи з «корисних ідіотів», які влаштовують різні мітинги, марші, провокації і прагнуть повалити головнокомандувача в воюючій країні; і закінчуючи професійними агентами, які влаштовують теракти, командують інформаційною війною і цілеспрямовано відстоюють інтереси Росії, розхитуючи Україну зсередини.

Саме тому, українцям слід готуватися до війни. І готуватися слід не тільки до відбиття ворожих сил на східних рубежах країни, а й до інформаційних атак, які кожен день ведуться проти України.

Перефразовуючи спіч канцлера Німеччини Бісмарка, висловлений ним ще в кінці 19 століття - Росія може стати імперією, лише володіючи Україною. Тому вона буде прагнути захопити контроль будь-яким способом, а нам слід готуватися не тільки до гібридної війні, але і до гібридного світу, коли від політичних рішень звичайних громадян буде залежати доля держави.