Депутат Київради Михайлова розповіла історію про загиблого на війні побратима

Аліна Михайлова написала великий допис у Facebook.

Вона згадала: "Історія невідомого Торнадо.
Я рідко пишу, як раніше, з війни. 
Для мене тут давно вже нема довгих розповідальних історій, якими хотілось би ділитися з кимось. Це все частіше хочеться забути. Та прокинутися. Але це не сон. А прокинутися ти можеш на черговий виклик на 300го. 
Проте історія Торнадо для мене щемка тим, що це хлопець який повірив в нас, в себе, який провів як зміг свій перший бій і пішов на другий. 
З якоюсь безпосередністю, простотою та щирістю.
-Дід, дід, - кричить Торнадо в рацію, - Я В СТРОЮ, Я В СТРОЮ! - після чергового обстрілу ділянки яку він тримає зі своїми людьми. 
Торнадо - приданий до нашої роти Гонор боєць, який по факту командував своїм особовим складом також приданих бійців під час оборони позицій.
-Торнадо, - виважено в рацію каже Філя, - заспокойся, видихни, ви маєте дати бій і підари відійдуть. 
-У мене люди кажуть, що не можуть!!
-Торнадо, Торнадо, ви все можете! Зберіться, у вас є зброя, є гранати, нас прикриває арта, працює аеророзвідка. Ти маєш пояснити, що якщо зараз пацани підуть - далі ми зустрінемо підарів під Києвом. 
-Філя, Філя,  я щойно вбив двох росіян з автомата!!! 
-Молодець, Торнадо, ти молодець! - каже тоном батька Філя. 
В цей день по рації було чутно практично тільки Торнадо, з сотнею питань та коментарів. Він стійко тримав свої позиції, він тримав своїх людей на цих позиціях, приймав бій, вбивав підарів, сидів під отруйними речовинами, якими закидають тут нас росіяни. 
Мені якось навіть здалось що я трошки прикипіла душею до цього хлопця, якого я не знала і не бачила в житті. 
Їх пообіцяли поміняти і поміняли. 
Розпечена на сонці броня привезла мені поранених та зміну на заміну. Чорні від пилу, засмалені, втомлені, «насипом» один на одному, виходять, хто може ходити. 
Поранених сортуємо та відправляємо по екіпажах медевака. 
Філя збирає всіх, хто може надалі виконувати завдання, в зеленці, яка служить і захистом і затінком. Важкі листя в пилу ніби з’їдають в собі нашу втомлену піхоту. На вулиці +36. 
-Хто тут Торнадо?
-Це я. 
-Михайлова, - кричить мені Філя, - Михайлова, іди сюди. Це - Торнадо, ти ж хотіла його побачити. 
Під кущем акації переді мною сидів зовсім молодий, круглолиций хлопчина, розгублено змінюючи погляд то на мене то на Філю. 
Я посміхаюсь і протягую йому руку, - ти крутий, друже! 
Хлопці проводять нараду. І роз'їжджаються.
Наступного дня по рації з позицій я знову чую Торнадо.
Він вже з новою групою знову на чергуванні. І знову бадьоро розбавляє наш радіоефір. 
Ось знову чергове повідомлення про 300х та 200х.
Ми розпочинаємо евакуацію. 
-Клещ Клещ, хто 200? - питає Філя. 
-Торнадо. 
Таких Торнадо сьогодні в нашому некролозі тисячі. 
А це окрема історія простого хлопця, не кадрового, не професійного, ніколи до того не військового і точно не народженого дня війни. 
Історія, щоб розуміти та пам’ятати, що цю країну і кожного з нас захищають прості та відважні Торнадо, які про свою відважність і не знали. Яким просто сказали - тримати цю ділянку фронту. Щоб росіяни не дійшли до Києва. І вони її тримали. До останнього. 
Вічна слава всім полеглим Героям України".