Приватні хоспіси та пансіонати для українців: як функціонують та скільки це коштує

На відміну від багатьох європейських країн, в українському суспільстві ідея віддавати літніх та важкохворих рідних у спеціальні пансіонати часто засуджується. Втім, всупереч стереотипам, інколи це може бути найбільш розумним рішенням.

Кореспонденти ASPI news відвідали кілька приватних пансіонатів під виглядом клієнтів, аби скласти неупереджене враження про те, в яких умовах проживають у них літні люди, та з чим можуть зіткнутися вони і їх рідні. Далі – узагальнена інформація щодо тих будинків престарілих, які знаходяться у Києві.

Зазначимо, що віддати рідну людину у приватний пансіонат в Україні доступно не кожному – в будинках, які ми відвідали, місячна вартість перебування у п'ятимісному номері становить 12 500 гривень, у двомісному – 18 500 гривень, у одномісному – 20 000 гривень. У цю суму входить проживання, огляд терапевта (двічі або тричі на місяць, в залежності від закладу), робота психолога (в середньому – двічі на тиждень), цілодобовий догляд за людиною, включаючи гігієнічні процедури, п'ятиразове харчування, прання та прасування одягу. Додатково оплачуються (при необхідності) памперси (близько 1 500 гривень в місяць), робота медичних спеціалістів вузького профілю (кардіолог, стоматолог, реаніматолог, уролог тощо), а також необхідні ліки. Вартість разового виклику медика вузького профілю орієнтовно коштуватиме від півтори тисячі гривень. 

В середньому у будинках престарілих на одну доглядальницю припадає близько шести осіб. Доглядальниці також проживають у пансіонаті цілодобово у окремих кімнатах. У деяких закладах окремо заселяють лежачих стареньких та тих, хто здатен пересуватися самостійно, але інколи на це не звертають уваги. Серед розваг для жильців передбачені настільні ігри, телевізор і книги. Втім, за словами завідувачки одного із закладів, старші люди дуже швидко стомлюються, тому переважно прогулюються або ж відпочивають у кімнатах.

У деяких закладах досить ретельно ставляться до медичного огляду жильців. За словами працівників, при заселенні в пансіонат протягом трьох-чотирьох днів у постояльців контролюють рівень цукру в крові, адже трапляється, що люди самі не знають про його підвищений рівень. Також вимірюється тиск, температура і пульс, та робиться експрес-тест на COVID-19. На кожну людину, яка поступила до закладу, заводять оглядовий лист – тут щодня записують артеріальний тиск, пульс, коли відбувалися гігієнічні процедури тощо. Якщо людина лежача – в якому положенні лежала протягом дня. 

Також заводиться лист лікарських призначень, куди вносяться відомості про препарати, які постояльцю потрібно вживати. У окремому зошиті записуються речі, які привезли рідні – вони підписуються маркером зі зворотного боку. 

Якщо говорити про харчування, то меню у різних закладах може дещо відрізнятися, але щоразу нас запевняли, що воно є дієтичним і продуманим саме для людей літнього віку. Харчування є п'ятиразовим, але деякі прийоми їжі, такі як полуденок, можуть включати лише одне свіже чи печене яблуко або ж чай із пряником. При бажанні можна привезти рідним і домашню їжу – її залишають підписаною у холодильнику. Також інколи дозволяється поставити у кімнаті власний холодильник невеликого розміру, адже близько 80% людей, що живуть у пансіонатах, хворіють на деменцію, і можуть брати їжу інших співмешканців.

Для того, щоб оформити людину на проживання до пансіонату, необхідно привезти низку документів – паспорт, ксерокопії паспортів особи, яку поселяєте, та близьких родичів, ксерокопію ідентифікаційного коду людини, яка житиме у будинку. Також потрібно привезти результати медичних обстежень – флюрографію, розгорнутий аналіз крові, тест на ВІЛ, вірусний гепатит, сифіліс та загальний аналіз сечі. Інколи такий огляд може бути проведений у самому пансіонаті.

Також нам розповіли, що треба взяти із собою речі особистої гігієни – зубну щітку, пасту, при необхідності –  ємність для зберігання зубних протезів, шампунь, манікюрні ножиці, рідке мило, щітку для волосся, станок для бриття тощо. Постільна білизна у пансіонатах змінюється орієнтовно раз у три дні, але при необхідності – частіше, кімнати оснащені кондиціонерами.

Якщо у приватному закладі ви можете розраховувати на достатньо комфортні умови проживання, то у державному ситуація дещо складніша. Ми поспілкувалися із чоловіком на ім'я Олексій, який раніше мав досвід поселення свого дідуся у державний хоспіс. Він окреслив нам основні проблеми, з якими йому довелося зіткнутися:

"На момент, коли я зіткнувся з цією ситуацією, у спеціалізованих хоспісах, де знаходились лише хворі, не вистачало місць. Пацієнти могли лежати навіть у коридорі. Влітку були проблеми з холодильниками – міг бути один на поверх, також були відсутніми необхідні ліки формату "швидкої допомоги". Деякі пацієнти скаржились на те, що іноді було важко дочекатися доглядальницю, особливо вночі. Хоча у закладах, які близькі до релігійних установ, часто є волонтери, які допомагають замість медперсоналу. Також була проблема з прогулянками – оскільки деякі хоспіси знаходяться на території лікарень, не завжди були пандуси, щоб з'їхати на вулицю без допомоги персоналу. Пацієнти скаржились на харчування – воно було аж занадто дієтичне, і не у всіх є родичі, які можуть принести гостинці. Може, таке меню з точки зору дієтології корисне, але занадто обмежене і постійно повторюється. Також хотілося б, щоб у закладі були бібліотеки і інші розваги. Меблі у хоспісі, де знаходився мій дідусь, дуже старі, як і матраци, білизна теж була не нова. А через те, що більшість людей, які там проживали, були лежачими, а кондиціонування було відсутнє, у приміщенні відчувався специфічний запах, особливо влітку".

Підсумовуючи, зазначимо, що рішення віддавати рідних у пансіонат або хоспіс чи ні, має бути ретельно продуманим та виваженим, адже коли мова йде про найближчих, треба зважувати всі "за" і "проти".