Путін ніколи не зупиниться у намаганні поглинути Україну, – політтехнолог Голобуцький

Коли остаточно розвалиться Російська імперія, як українська влада може використати відцентрові процеси в РФ? Про це в інтерв’ю ASPI news розповів заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький.

 
ASPI news: Росія має якусь стратегію щодо держав – колишніх членів СРСР? Чи може взагалі існувати імперія в XXI сторіччі?

Вона може існувати, може виживати, може ледь жевріти. Проблема в тому, що 30 років – це занадто багато. Проте з історичної точки зору – це мить. Російська імперія почала гинути ще після Першої світової війни. СРСР надав імперії новий імпульс, потім сам розвалився. Наразі ми спостерігаємо поступовий розпад Російської Федерації. Він може тривати ще 10-20 років. Сподіваюся, що процеси в світі, які останнім часом блискавично пожвавилися, завершать справу швидше. Й питання особистого виживання політичної еліти Росії та її президента Володимира Путіна стало для них більш важливим, ніж ефемерна імперська ідея, котру вони підтримали, щоб отримати владу.

ASPI news: Чи існує Володимир Путін? Це взагалі одна особа?

Я розумію, про що ви. Так, є авторитарний керівник – виходець зі спеціальних служб. Він сильно переймається власною безпекою. Логічно, що він має двійників. Це поширене явище в історії авторитарних режимів. Було доведено існування двійників, наприклад, колишнього керівника Лівії Муаммара Каддафі та іракського диктатора Саддама Хусейна. Тому я не бачу причин, чому б не мати двійників й Путіну. Про нього нічого не відомо. З ким він живе? Скільки у нього дітей? Чи справжні у нього доньки? Тому у нього немає жодних проблем з двійниками. Він для росіян є телекартинкою. Громадяни РФ обрали не конкретну людину, а телевізійне зображення, котре їм продали наприкінці 1990-х років. А те, що дехто помічає, наприклад, різну форму вух на різних світлинах Путіна, то, як політтехнолог, можу вам сказати, що 90% людей не володіють критичним мисленням, для них це занадто важко.

ASPI news: За часів російської агресії в Україні керує вже другий президент, який начебто обіцяв домовитися з Путіним. Чому у Зеленського нічого, принаймні наразі, не виходить?

Наразі з цього конфлікту важко вийти військовим шляхом. Я вивчаю події в Нагірному Карабасі й розумію, що Україна не зможе повторити досвід Азербайджану. На Кавказі є конкретний конфлікт, пов'язаний з геноцидом, з релігійною різницею, з етнічним походженням. У нас такої мотивації немає. До того ж для копіювання дій Баку необхідно у Києві мати авторитарну владу, нафтові надприбутки та підтримку якогось близького народу. Всього цього у нас теж нема. Тому, ми змушені чекати на те саме, на що чекала Росія, щоб анексувати український Крим – максимальне послаблення сусідньої держави. Вона вже зараз розпадається, проте дуже часто ми дивимося на проблеми РФ через призму російської пропаганди. Проєкт імперії повинен постійно розвиватися шляхом експансії на сусідні території. Якщо це не відбувається, а росіяни вже сьомий рік як загрузли на Донбасі, то проєкт починає згортатися. Люди починають ставити питання сенсу свого жалюгідного існування. Наприклад, 90% мешканців гадки навіть не мають, що таке Москва, що там взагалі відбувається? Вони взагалі не відчувають себе громадянами однієї з москвичами країни. Я вже мовчу про національні суб’єкти Федерації.

Тому ми чекаємо, паралельно імітуючи миротворчий процес. Сподіваюся, що у будь-якої української влади вистачить розуму не повертати в наявному стані ОРДЛО назад в Україну. Хіба на жорстких умовах санації цього регіону збоку офіційного Києва. Бо в усіх інших випадках це буде означати кінець нашої держави. За ці сім років порівняно з населенням ОРДЛО ми стали різними людьми. Тому найближчим часом я не бачу перспектив на цьому напрямку.

ASPI news: За президентства Петра Порошенка було створено міжнародну коаліцію на підтримку України у протистоянні російській агресії. Чи став Володимир Зеленський "Володимиром Олександровичем" у відносинах з Путіним?

Зеленський, як і будь-яка людина без спеціальної підготовки, котра вперше потрапила на державну службу та стикнулася з величезними проблемами країни, думала, що з Кремлем можна про щось домовитися. В даному разі він став такою ж жертвою проросійської пропаганди в Україні, як і багато інших громадян. Я думаю, що Зеленський цієї ілюзії вже позбувся, і просто чекає на розвиток подій, які б були більш сприятливими для України. Наразі наше політичне керівництво очікує повноцінного приходу до влади нового президента США Джо Байдена, розраховуючи на більш потужний тиск американців на Росію. Москва без тиску нічого робити не буде. Тому проблема не у переговорах, а у небажанні Кремля змінювати свою позицію.

Якби український політичний клас домовився про єдину позицію у питаннях українського суверенітету, жорстких відносин з Росією, то Москва б через деякий час змирилася та перестала витрачати шалені кошти на проєкт "руского міра" в Україні. Проте цього не відбувається. Тому, поки цього не трапилося Кремль буде продовжувати тиск.

Хоча для політичних кіл РФ окупація Криму та частини Донбасу у 2014 році також стало великою несподіванкою. Ймовірно, це було особисте рішення Путіна. Російська еліта не була готова до таких викликів, тому що вона інкорпорована в Захід ще більше, ніж наша верхівка.