Українська Антарктида: таємнича історія, дивні традиції та несподівані відкриття

В один момент українські полярники залишилися без власної станції в Антарктиді, бо спільне майно СРСР на континенті без жодних дискусій перебрала на себе Росія. Про британський слід в незалежній антарктичній історії нашої держави, долю озонової діри, користь полярного самогону та багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю ASPI news розповів директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий.

В кінці липня 1995 року посол України в Великій Британії Сергій Комісаренко та британський міністр закордонних справ Девід Девіс обмінялися дипломатичними нотами про передачу Україні антарктичної станції "Фарадей", яка згодом була перейменована в "Академік Вернадський" (або як її коротко називають наші полярники "Вернадський"). Відтоді й почався відлік антарктичної історії незалежної України.

Люди, літаки та всюдиходи

Євген Дикий очолив ДУ "Національний антарктичний науковий центр" Міністерства освіти та науки України в липні 2019 року. Професійний еколог, кандидат біологічних наук. Розробник Концепції та Державної програми біологічної безпеки України. У 2014 році пішов на фронт у складі добровольчого батальйону "Айдар", командував ротою, нагороджений відзнакою міністра оборони "Воїнська доблесть" та медаллю "Захисник Вітчизни". Після демобілізації повернувся до наукової роботи навесні 2015 року.

ASPI news: Напередодні передачі станції "Фарадей" британська делегація зустрічалася з науковцями Києва та Харкова. Чи існувала на той час в Україні сильна полярна наукова школа? Чим наші науковці аж так вразили британських колег?

- Шостого лютого 1996 року відбулося вже фізичне переобрання Україною станції "Фарадей". Проте цій події передувала кропітка робота. Окрім того, що діяли наші дипломати, потрібно було переконати британців, що вони віддають свою станцію в хороші руки. Бо охочих отримати майно було чимало. Наскільки я знаю, найсильнішим конкурентом була Південна Корея (корейці, на відміну від українців, пропонували за станцію гроші – Авт.). Для порівняння, наразі у корейців дві станції в Антарктиді, одна в Арктиці, є свій криголам. Річний бюджет їхнього інституту полярних досліджень складає 100 мільйонів доларів.

Україна ж на початку 1990-х була ще бідніша, ніж зараз, принаймні в плані вільних коштів. А перебити тоді пропозицію корейців вдалося двома аргументами. Перший – люди. Для всіх інших країн, включно з Південною Кореєю, які хотіли тоді отримати "Фарадей", це був перший захід в Антарктиду. Британцям довелося б практично з нуля проводити навчання персоналу станції. В Україні ж ситуація відрізнялася кардинально – у нас були підготовлені досвідчені кадри. До того ж країна мала власний науковий флот.

Існувала велика кількість науковців та інженерно-технічних фахівців, які працювали ще з часів СРСР. З 1956 року, коли висадилася перша радянська комплексна антарктична експедиція, не було пропущено жодного сезону. І до 1992 року приблизно 30% складу експедицій становили українці. Сумарно йдеться про пару тисяч людей за всі ці роки, зокрема, не менше двохсот науковців з серйозним досвідом досліджень.

Деякі аспекти антарктичного буття повністю закривала Україна. Так, харківський завод імені Малишева виробляв всюдихід "Харків'янка", який функціонував при температурах до -80 градусів Цельсія. Повністю автономна машина, де люди могли перебувати строком до місяця та долати тисячі кілометрів центральної Антарктиди. Жодне інше підприємство на теренах радянської імперії не було спроможне виробити щось подібне.

В небі Антарктиди до 1986 року господарювали літаки київського АНТК імені Антонова. Лише згодом з'явився ще й російський ІЛ. При цьому на такі складні льотні умови відправляли саме заводські екіпажі. Тобто знизу Антарктиду долали харків’яни, а з неба – кияни. І все це називалося – радянська антарктична експедиція.

Тому логічно було сподіватися, що після здобуття незалежності Україна зможе отримати частину антарктичної спадщини. При тому, що наші бажання були надто скромними. Претендували на дві або хоча б на одну з дванадцяти радянських станцій. Проте Москва відповіла абсолютно в своєму стилі, і все радянське антарктичне майно чарівним чином перетворилося на російське. Коли у нас вже була колишня британська станція, Росія ще рік блокувала Україні вступ до Договору про Антарктику з формулюванням, що українці мають до РФ майнові питання. Навіть довелося надсилати Москві офіційну дипломатичну ноту з відмовою від претензій на радянські станції.

Насправді, велике щастя, що нам тоді нічого не віддали, бо потім багато років Україна не робила великих капітальних вкладень в "Вернадського". За такої ситуації радянська база вже давно перетворилась би на порох. Британського ж запасу міцності вистачило для того, щоб станція дожила спокійно аж до нашого часу і от лише зараз, вперше за чверть століття, що вона належить Україні, робимо нарешті її капітальну модернізацію.

Таким чином, станом на 1995 рік у нас збереглося багато спеціалістів-полярників, які раптом опинилися без власної станції. Поспілкувавшись з ними, британці зітхнули з полегшенням, бо виявилось, що не треба нікого нічому навчати, а просто передати українцям ключі від станції і рівень спостережень та різних вимірювань буде таким самим, як і при них. А для британців це було важливим, оскільки за угодою наступні десять років ми мали надавати їм копії даних вимірювань усіх приладів на станції, щоб не переривалася довга смуга спостережень, бо деякі з них Лондон започаткував ще з 1940-х років.

Другий фактор, завдяки якому ми тоді отримали "Фарадей", наявність науково-дослідного флоту. Оцей фактор, на жаль, з того часу вже сплив. На 1991 рік Україна мала в своєму розпорядженні 36 науково-дослідних кораблів, з них 12 льодового класу. Насправді 36 суден – це шалено багато. Мало хто з європейських країн може собі дозволити утримувати такий науковий флот. Це дорога забавка і аж стільки кораблів нам звичайно було не потрібно. Такий флот – це рівень США, Японії та Великобританії. А більшість європейських країн мають науковий флот від одного до чотирьох суден, але вони невпинно працюють та підтримуються у належному стані.

Нам потрібно було оптимізувати науковий флот, залишивши три-чотири найновіших кораблі, які б отримували належне фінансування та працювали б на потреби всіх міністерств та наукових установ. А надлишок суден треба було прозоро продати. Замість цього кожне відомство боролося, щоб фінансували саме його флот. Доходило до повного абсурду. Міносвіти, якому належить "Вернадський", почало обурюватися, мовляв, чого ми витрачаємо гроші на кораблі, які належать Мінекології. Так, ніби не в одній країні живемо.

Наразі жодне судно не знаходиться на ходу. Для ремонту придатний один корабель, і той годиться для досліджень Чорного моря, а не для Антарктиди. Полярного корабля не лишилося жодного. Останній 2011 року пішов на брухт. Дуже сумна історія. Проте я сподіваюся, що в неї буде й світла сторінка. Так, минулого року зробили першу спробу придбати корабель льодового класу. Але ці плани накрилися бюджетною дірою, що виникла в грудні 2019 року, коли недорахувались 40 мільярдів гривень. Зрозуміло, що в такий момент стало не до криголамів. Але зараз вже сформована заявка Міносвіти на 2021 рік на придбання вживаного корабля, який знаходиться в роботі 5-6 років, вартістю приблизно до 120 мільйонів доларів. Судно має знаходитися в такому стані, щоб ще 20 років точно працювало. І такі варіанти є.

Востаннє своїм кораблем ходили антарктичним літом 2001/2002 років. Наступні 18 років витрачаємося на фрахт іноземних суден. Зауважу, на ринку антарктичної логістики попит сильно перевищує пропозицію. Бувають сезони, що аж два кораблі надають послуги комерційного фрахту. І ось за ці судна б'ються з десяток антарктичних експедицій, які не мають власних плавзасобів. Тому середня оплата корабля починається від 25 тисяч доларів (найдешевший) до 30-35 тисяч доларів (більш-менш нормальне судно) на добу. Інколи вдається суттєво зекономити, скооперувавшись з якоюсь іншою експедицією. Звичайно, власне судно теж потребує коштів, але, вибачте, всі ці розходи залишаються в межах країни.

3D-тур станцією "Академік Вернадський"

ASPI news: Зараз ще чинна Державна цільова науково-технічна програма проведення досліджень в Антарктиці на 2011-2020 роки. Що вдалося виконати, а що ні, та чому? Коли буде ухвалено нову програму, чим вона буде відрізнятися від попередньої, зважаючи, що світ стрімко змінюється?

- Наукову частину програми виконано повністю. Що стосується модернізації антарктичної бази, то вдалося закупити все обладнання, але встановити його завадив карантин. Через коронавірус нам ледь вдалося замінити експедицію на станції. Навіть йшлося про то, щоб ще на рік залишити 24-ту українську експедицію. До речі деякі країни, наприклад, Китай та Індія одразу ж пішли таким шляхом. Українці теж погоджувалися залишитися, але й фізично, і психологічно жити на базі другий рік поспіль дуже складно. І те, що вдалося в період карантину провести перезміну експедиції – це вже великий успіх. Проте, це коштувало додаткових грошей. В результаті вимушені були суттєво скоротити план коштом будівельно-монтажних робіт. Отже, купа нашого майна, яке, на щастя, встигли закупити до кризи, поки що зберігається на складах однієї з логістичних компаній в Чилі.

Наразі у нас діє та фінансується остання з усіх державних програм. Більшість їх було зарубано ще в 2014 році. Після тривалих перемовин між МОН та Мінфіном вийшли на компромісний варіант – чинна програма подовжується на наступні три роки.

ASPI news: Який рівень фінансування досліджень в Антарктиці? На вашу думку, він достатній під поставлені задачі?

- Я чи не єдиний директор української науково-дослідної установи, який не буде зараз скаржитися. Так, якщо порівняти з європейськими колегами, то Французький інститут полярних досліджень має бюджет в 280 мільйонів євро на рік. Про американську програму на 600 мільйонів доларів краще взагалі не згадувати. На такі витрати ми не сподіваємося. Навіть у світлому майбутньому, яке, сподіваюсь, настане, ми орієнтуємося, приміром, на польських та турецьких колег, у яких річні бюджети антарктичних програм складають 10 мільйонів доларів.

З 2014-го ми отримували близько 60 мільйонів гривень на рік. У 2018-му суму було збільшено до 104 мільйонів гривень, тому що вперше передбачили гроші на капітальні витрати. Пора вже було щось вкладати у станцію, а не лише безмежно експлуатувати добру надійну базу, але ж побудовану британцями 40-50 років тому. Всі споруди станції 1970-х років, дизеля – 1980-х, опріснювач води – 1986 року. У 2019-му цифра фінансування знову зменшилася до 60 мільйонів гривень. Але на 2020 рік закладені основні кошти на модернізацію, тому наразі маємо рекордний бюджет за всю історію української антарктичної програми – 143 мільйони гривень.

Наше щастя, що цей бюджет затверджувався до коронавірусної кризи. Після початку карантину нам ніхто не накинув жодної копійки, але натомість наша програма й не потрапила під секвестр. Виходимо з того, що при подовженні держпрограми буде збережено приблизно чинний обсяг фінансування. Хочу процитувати ексочільницю Мінфіну Оксану Маркарову, яка на одному з заходів сказала: "Я завжди знайду гроші для двох установ – Антарктичного центру та Інституту національної пам'яті, бо я бачу на що вони їх витрачають".

Полярна ніч та психологічна сумісність

ASPI news: Хто входить до складу експедиційної команди? Як до неї потрапити? Чи існують обмеження для претендентів на участь в експедиції? Все ж таки люди працюють рік в не найсприятливіших природних умовах, та й ще всередині маленької сталої групи. Ймовірно, це не так просто. Хоча побутові умови, здається, там непогані. Є навіть бар з більярдом, бібліотека тощо.

- Українська антарктична експедиція щороку складається з двох частин: зимувальний загін та сезонний загін. Зимувальників стандартно дванадцятеро, вони проводять на станції 13 місяців. В цю команду входить п’ять осіб з команди життєзабезпечення – кухар, лікар, дизеліст-електрик, системний механік та адміністратор зв’язку. За останні 25 років остання професія, до речі, еволюціонувала від радиста до сисадміна. Решта – науковці, в першу чергу, геофізики, котрі мають забезпечувати безперервність та однакову якість всіх вимірювань. Досліджуються: магнітне поле, іоносфера Землі, кліматичні показники, тектоніка, сейсміка тощо.

Робота сезонного загону веселіша і легша. Вони заїжджають на час антарктичного літа – формально з грудня по лютий, але реально в наших умовах – з січня по березень, а інколи навіть по квітень. Задача загону не сидіти на станції, а максимально далеко, як дозволяє наш малий флот (моторні човни), об'їздити і континентальний берег, і інші острови, збираючи зразки, які будуть потім оброблятися в лабораторіях українських університетів та наукових інститутів. Науковцями сезонного загону, в першу чергу, є біологи, екологи та геологи.

Склад зимувального загону приймається на роботу за контрактом. Щороку на сайтах Антарктичного центру та МОН оголошуємо конкурс. Спочатку розглядаємо анкети шукачів. На цьому етапі відсіюємо приблизно половину претендентів. Частина людей не мають потрібних ні досвіду, ні вмінь, їм просто дуже хочеться в Антарктиду. По-людські я їх абсолютно розумію.

Далі відбувається співбесіда по професії за участі тих людей, які вже працювали на станції, бо вони точно знають, що саме там потрібно робити. Потім проводимо медичну комісію на базі госпіталю МВС. Вимоги не як до космонавтів. Це не центральна Антарктида і не Південний полюс, де влітку -30, а взимку -80 градусів Цельсія. За антарктичними мірками, на станції курортні умови (де влітку температура стрибає навколо нуля +5/-5, а взимку спускається до -30 градусів Цельсія). Єдина вимога – відсутність хронічних захворювань, які можуть загостритися в Антарктиді. Ті дев'ять місяців на рік, коли станція скута кригою, один доктор в умовах станційного медпункту має розв'язати будь-яку проблему, інколи навіть прооперувати.

Нарешті, психологічний відбір. Раніше його не проводили. Зараз намагаємося ввести його в норматив, бо психологічні навантаження там сильніші, ніж фізичні. Умови закритої мікрогрупи, ізольованої від усього світу, витримують не всі. Насправді, було декілька випадків, коли людей, які вдало проходили професійний відбір, не пропускали психологи. На жаль, психологія все ще не є точною наукою, тому існує величезне поле для ризиків, проте ми намагаємося їх максимально зменшити.

Фінальний етап – люди відправляються на тренування на базі харківського Радіоастрономічного інституту НАНУ. Там встановлено низку приладів, які працюють і на антарктичній станції. Тому якщо для частини колективу експедиції відбувається злагодження, то для геофізиків – це ще й реальна практика.

В середньому минулого року конкурс складав 12 людей на місце. Але є нюанси. З науковцями проблем немає. Наприклад, на місце біолога було понад 20 претендентів, а дизеліста не так просто було знайти. Чому? Ми не можемо платити дизелісту зарплату, порівняну з сумами, які він отримує у торговому флоті. Тут, крім бажання заробити, у людини мають бути присутні полярна романтика та патріотизм.

Базова ставка по тарифній сітці складає 4,7- 5,5 тисяч гривень на місяць. Проте основну частину складає т.зв. польове забезпечення (аналог добових) – 720 гривень на добу. Без податків на руки людина отримує приблизно 22 тисячі гривень на місяць. Ніби, навіть для Києва це нормально. Але ж не забуваємо, в яких умовах доводиться жити та працювати – за 15 тисяч кілометрів від дому, закритими кригою в полярну ніч. Для порівняння, оклад українського полярника вдвічі менший за грошове забезпечення білоруського колеги.

Проте є сподівання, що зміни на краще відбудуться дуже скоро. Вже підготована постанова уряду, яка суттєво збільшує оплату праці полярників. Цей документ вже ухвалив Мінфін, бо 12 людей на всю країну Держбюджет не розорять. Зараз постанова знаходиться на погодженні в Мінюсті та десь в межах місяця постанову розглянуть на засіданні Кабміну. І тоді, звичайно, зітхнемо з полегшенням. Золотих гір не буде все одно, але, принаймні з'явиться більш-менш конкурентна зарплата та й білорусів за цим показником доженемо.

ASPI news: Скільки людей одночасно можуть перебувати на українській станції? Наприклад, китайська база досить людна. Там живуть родинами, навіть школа для дітей є.

- А чилійська станція влітку розрахована на 400 людей. У них там вся логістика забезпечується військовими. Звичайно, пани офіцери беруть з собою родини. На станції є і лікарня, і школа, і дитячий садок.

Конструктивно "Вернадський" розрахований на 24 людини. Потреби, щоб зимувало стільки людей, немає. Стандартно там знаходиться дванадцять людей, які розселені по двоє в кубриках. Влітку теоретично ми могли б додати ще дванадцять осіб, але у нас одна станція на всю країну. Треба задовольнити і біологів, і геологів, і екологів, і фізиків. Існує купа задач у різних наукових установ.

Тому влітку ми не лише повністю заселяємо кубрики, але йдемо ще на деякі незручності, до яких, втім, пострадянські люди витривалі. А саме – під житловий простір перетворюються частина горища та спортзал. Я під час минулого літнього сезону тиждень пожив у спортзалі. Ночував на кариматі у спальному мішку, і корона не впала. Рік так мешкати абсолютно неможливо, але всі науковці погоджуються на місяць-два до таких незручностей. В результаті рекордна кількість людей, які одночасно знаходилися на станції, сягає близько сорока. Це забагато. Зазвичай на "Вернадському" влітку працює три десятки полярників.

ASPI news: Як полярники отримують новини, підтримують зв'язок з Батьківщиною?

- Мобільного зв’язку немає, але більш-менш прийнятний супутниковий інтернет є з 2018 року. Поки що обмежений 30 гігабайтами на місяць. Цього вистачає для перегляду новин та забезпечує голосовий зв'язок з дому. При цьому навіть такий обмежений трафік обходиться дуже недешево – в 5 тисяч доларів на місяць. Такі там ціни. Справа в тому, що геостаціонарні супутники туди не добивають. Відповідно єдине джерело інтернету там таке саме, як і для кораблів у відкритому океані – супутники на високій орбіті. В останні роки Аргентина запустила декілька геостаціонарних супутників, які хоч краєчком, але вже покривають Антарктику. Наразі розглядаємо варіант переключитися з наступного року з супердорогого корабельного інтернету.

Глобальний грозометр та озонова діра

ASPI news: Які три найбільш значні відкриття були зроблені українськими вченими-полярниками за 25 років?

- Аналіз кліматичних даних показав, що в Антарктиді ми знаходимося в одній з точок, де найшвидше відбувається глобальне потепління. Те, що діється на крижаному континенті, може бути предиктором того, що згодом пошириться на інші території. За період спостережень там збільшилася середня річна температура. А це різниця між Україною та Скандинавією. Уявіть, наприклад, що за 25 років клімат Норвегії змінився б до українського. На станції саме така швидкість.

Цього року відкрито причинно-наслідковий зв'язок страшних пожеж в Австралії. А почалося все з аномального потепління в стратосфері (20-30 кілометрів над землею), де взагалі дуже холодно. Але раз на кілька десятиліть там відбувається різке потепління, що запускає цілий каскад процесів, які закінчуються посухами і пожежами в приземному шарі. Група професора Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка Геннадія Міліневського (а саме він був керівником першої української антарктичної експедиції, приймав у британців "Фарадей" та підіймав над станцією наш прапор) шляхом аналізу дуже тривалих даних по озоновому шару створила модель, здатну прогнозувати такі речі.

Насправді потепління в стратосфері до цього взагалі не були прогнозовані. Якби австралійців попередили про пожежі хоча б за півроку, то запобігти явищу було б неможливо, проте вони могли підготуватися до катаклізму і втрати були б на порядок менші. Тепер світ має таку попереджувальну систему. І це – внесок України.

Одне з відкриттів сталося навіть коли його не планували. Йдеться про "глобальний грозометр". Вчені харківського Радіоастрономічного інституту НАНУ вивчають процеси в іоносфері, там де магнітне захисне поле Землі стикається з сонячним вітром і формується т.зв. космічна погода. Вивченню цих процесів дуже заважають грози. Для вчених – це шуми, яких потрібно якось позбутися. Їм вдалося окремо виділити грози. Але в результаті вийшло, що тепер вони можуть міряти грози по всьому світові. Навіщо їх міряти? Ключовий аргумент заперечення наявності глобального потепління з боку таких людей, як, наприклад, президент США Дональд Трамп, полягає в наступному. Всі метеостанції знаходяться на суходолі, який займає лише ¼ частина планети. А може тим часом холоднішає в океані?

Чим тепліше поверхня океану, тим більше з нього випаровується води (формуються хмари), і тим частіше відбуваються грози. Таким чином харківські вчені отримали глобальний планетарний термометр, абсолютно незалежний від даних метеостанцій. До речі 10-річні дослідження показали, що поверхня океану теплішає навіть більшими темпами ніж суходіл.

Таким чином українці непогано підтримали британські традиції, бо наявність озонової діри було відкрито саме на станції "Фарадей". Саме відтоді почалося велике розслідування, яке привело до заборони фреонів. Зараз українська станція відстежує, чи спрацювали мільярдні заходи зі збереження озонового шару? Суто формально, ще недостатньо статистики, проте неформально можу сказати – дуже повільно, але озоновий шар заживає.

"Вернадівка" та туристичні трофеї

ASPI news: Кажуть, що українські полярники пригощали самогоном самого Стіва Джобса свого часу. Туристи часто потрапляють до станції? Наскільки серйозною статтею доходів для станції є туристи?

- Я можу помилятися, але чарочка самогону коштує три долари. При тих зарплатах, які є зараз у полярників, ми абсолютно свідомо закриваємо очі, коли вони щось трохи заробляють на туристах. Але хлопці продають лише власноруч вироблені сувеніри. Станція на цьому нічого не заробляє. Брати гроші за відвідування туристів ми не маємо права.

За минулий сезон на станції побувало близько 5 тисяч туристів. Взагалі антарктичний туризм розвивається дуже стрімко. До коронавірусної кризи цей сектор економіки збільшувався 15-20% на рік. Така швидкість зростання притаманна ще лише IT-сфері. Що буде далі, побачимо. Це достатньо дорогий туризм, що складається з двох сегментів. По-перше, екстремальний туризм на яхтах. Він дешевший (тур коштує 7-8 тисяч євро), але й не такий комфортний. По-друге, поїздки на круїзних лайнерах (від 15 тисяч доларів).

Наша станція зазвичай є найпівденнішою точкою на всіх туристичних маршрутах. Тому ажіотаж на "Вернадському" буває чималенький. В окремі дні доводиться деякі туристичні групи ставити в чергу, або й відмовляти.

ASPI news: Звідки пішла традиція колекціонувати бюстгальтери на станції?

- Це походить ще від британців. Бар "Фарадей" на "Вернадському", на відміну від станції, свою назву зберіг і нагадує абсолютно класичний британський паб. Хлопці привезли туди та зібрали на місці самогонний апарат, тому українська – єдина станція в Антарктиді, де можна скуштувати міцний напій "home made", як ми її називаємо "Вернадівка". Так от, якщо туристка заходить в бар, то в неї є вибір, або платити за випивку, або лишити в барі на пам'ять свій бюстгальтер і в такому разі їй до кінця дня будуть наливати безкоштовно. Наразі ведеться дискусія. Дехто з наших дівчаток вважає цю традицію сексистською. Так воно і є, проте з іншого боку – це такий історичний артефакт, що скасувати його не підіймається рука.

А от ще одна британська традиція не викликає жодних обговорень. Суботами на станції чоловіки виходять до обіду у костюмах з краватками, жінки – у сукнях. Ідея наступна – не здичавіти. Важливо за місяці ізоляції не перетворитися в зарослу потвору, полярного ведмедя. Пам'ятати, що полярники, в першу чергу, є леді та джентльменами.

ASPI news: Чи часто жінки стають учасницями полярних експедицій?

- Жінки брали участь в перших українських експедиціях. Потім чомусь вважалося, що жінкам туди не можна. Після 2018 року відсоток жінок, які пройшли по конкурсу на місця в українській антарктичній експедиції, приблизно такий, як і кількість жіночих анкет. У нас для прекрасної статі немає ні додаткових преференцій, ні якихось дискримінацій. Загалом, я сподіваюсь, що ми припинимо зрештою відповідати на такі запитання. За Конституцією України, всі громадяни рівні незалежно від віку та статі.