Перебіжчики: як депутати змінюють свої погляди та партії

Ідейність та відданість партійним принципам. Такі риси зазвичай народні обранці приписують собі, особливо, під час передвиборчих перегонів. Однак, як тільки підрахунок голосів закінчується, ідейність замінюється політичною доцільністю, а принципи вимірюються сумою, внесеною до партійної скарбнички.

АСПІ згадало, як відбувалась еволюція поглядів та переконань деяких народних обранців восьмого скликання Верховної Ради  України.

В парламентській фракції "Блоку Петра Порошенка" чимало депутатів, які починали свою кар'єру в рядах "Партії регіонів". Воно й не дивно, адже БПП – владна фракція, а колишнім регіоналам важко втрачати свій вплив на прийняття рішень у державі. Проте деякі програмні постулати президентської сили змушують її членів опинятись в незручних для себе ситуаціях.

Наприклад, заступник голови фракції БПП в парламенті Олексій Гончаренко є вихідцем з одеського осередку "Партії регіонів". У 2009 році він активно агітував за двомовність в Україні.

"Сьогодні у нас намагаються забрати те, що неможливо забрати. Рідну мову, рідну культуру. Ми нікому не дамо це зробити. Ми говорили, говоримо і будемо говорити російською мовою. Ми думали, думаємо і будемо думати російською мовою. Наші діти теж будуть говорити російською мовою", - говорив Гончаренко на одному з мітингів в Одесі.

Проте після того, як у 2014 році Гончаренко став народним депутатом, змінилось не лише його риторика, а й мова, якою він спілкується. Тепер народний обранець, принаймні публічно, спілкується українською. Висловів щодо утисків російськомовного населення в Україні від нього теж наразі не лунає. Тепер він сам закликає не піднімати мовне питання, щоб не розпалювати ворожнечу.

"Не потрібно взагалі цю тему чіпати. У нас є громадянський мир і спокій в Україні, і немає ніяких конфліктів на мовному ґрунті. І не потрібно їх створювати абсолютно штучно", - говорив Гончаренко рік тому в кулуарах парламенту.

А 4 жовтня 2018 року, під час голосування за законопроект щодо утвердження української мови як єдиної державної, Гончаренко "утримався", попри те, що у депутатів є можливість проголосувати "проти", що і зробили його колишні однопартійці з "Опозиційного блоку".

Наталя Королевська – одна з тих депутаток, яка проголосувала "проти" мовного закону. Але тут з позицією парламентарки все гаразд, адже вона і в 2013 і в 2006 році стверджувала, що "немає різниці, якою мовою спілкуватись, головне розуміти одне одного". Цікавішим виглядає партійний шлях політикині.

Королевська починала свою кар'єру в Блоці Юлії Тимошенко, від якого вперше і була обрана до парламенту. В залежності від того перебувала Юлія Володимирівна на посаді прем'єр-міністра чи була в опозиції, Королевська то критикувала, то схвалювала дії уряду. Коли у 2011 році над Тимошенко розпочався судовий процес, Королевська часто з'являлась перед камерами та захищала лідерку "Батьківщини". Проте на парламентські вибори 2012 року Наталя Юріївна пішла з власним політичним проектом "Україна – вперед!", яка набрала близько 1,5% голосів виборців і не потрапила до Верховної Ради.

"Ситуацію у країні можна змінити в тому випадку, якщо демократичні сили отримають перемогу на виборах, відправивши у відставку партію влади. А для перемоги потрібно відкинути особисті амбіції, емоції і об'єднати зусилля. Ми готові знімати своїх кандидатів для того, щоб перемогти на виборах і відправити Партію регіонів у відставку", – говорила Королевська на одному з центральних українських телеканалів у жовтні 2012 року.

Попри це та постійні звинувачення уряду Азарова в узурпації влади, вже у грудні 2012 року Наталя Королевська стала міністром соціальної політики в уряді того ж Миколи Азарова. Коли журналісти вказали на непослідовність політикині, вона просто відмовилась давати якісь розгорнуті коментарі.

"Я працюю в уряді України. В першу чергу, ми розберемося зі справами, а на політичні питання будемо відповідати на прес-конференції", - відповіла Королевська.

Зараз вона разом з іншими екс-регіоналами, на кшталт Михайла Добкіна чи Олександра Вілкула, перебуває в "Опозиційному блоці" та голосує в унісон з тими, кого ще кілька років тому нещадно критикувала.

До речі, за словами депутатки від "Батьківщини" Олександри Кужель, Юлія Тимошенко важко пережила "зраду" Королевської і навіть вперше тоді заплакала. Однак публічно ані Королевська, ані Тимошенко ніколи не звинувачували одне одного.

А ось інший відомий екс-бютівець Олег Ляшко не лише змінив партійні уподобання, а й кардинально змінив риторику щодо Юлії Володимирівни.

У 2006 році він вперше потрапив до Верховної Ради за списками "Батьківщини", а вже у 2010 році Ляшка виключили з БЮТ за те, що він підтримав законопроект "Партії регіонів" щодо продовження каденції президента Януковича в обхід Конституції.

Попри це у 2013 році в ефірі одного з телеканалів Ляшко стверджував, що Тимошенко – гідний лідер для України.

"Я впевнений, що вона буде президентом. Коли, за яких умов, в якому році – це вже питання третє, але вона буде президентом. І я буду пишатись країною, в якій буде президент Тимошенко", - сказав Ляшко.

Однак після позачергових парламентських виборів 2014-го року, риторика Ляшка різко змінилась: він почав критикувати Тимошенко за усі ключові рішення, які вона ухвалювала на посаді прем'єр-міністра. Особливу увагу Олег Валерійович приділив газовим контрактам з Росією. Юлія Тимошенко підписала цю угоду на тлі російсько-української газової війни 2008-2009 років, тобто Ляшко в цей час був депутатом від БЮТу.

В червні 2017 року з трибуни парламенту лідер радикалів назвав контракти “кабальними” та сказав, що Тимошенко час зникнути з української політики.

Для цієї трансформації знадобились роки. Але в Олега Валерійовича зміна риторики займала подекуди менше доби. Так було в ніч з 24 на 25 грудня 2015 року, коли нардепи розглядали державний бюджет на 2016 рік. За півгодини до початку засідання, Ляшко в прямому ефірі політичного ток-шоу звинуватив депутатів, які голосуватимуть за проект бюджету, в продажності, а сам документ назвав "олігархічним позорним дерибаном країни".

Через декілька годин фракція Радикальної партії в повному складі проголосувала "за" бюджет-2016. Як з'ясувалось пізніше, до різкої зміни радикалів спонукала внесена правка до головного кошторису країни, якою 265 млн грн виділили на закупівлю пожежних машин у ТОВ "Промислова компанія "Пожмашина" - фірми, яку асоціюють з Олегом Авер’яновим - головою чернігівського осередку Радикальної партії.

Не відрізнявся Ляшко послідовністю навіть в тих випадках, коли домовленості було оформлено в письмовому вигляді, а під документом стояв особистий підпис лідера радикалів. Наприклад, підписана ним коаліційна угода "Європейська Україна" містила пункти щодо зміни стратегії в національній безпеці та створення Антикорупційного суду: в обох випадках радикали "утримались" під час голосувань.

Але були в історії українського парламенту випадки, коли змінити партійну приналежність через власні переконання змушували колеги по фракції.

Так сталось з першим номером в партійному списку на парламентських виборах 2014-го року від "Самопомочі" Ганною Гопко. 31 серпня 2015 року її виключили із складу фракції. Сталось це після того, як Гопко та ще чотири депутати від "Самопомочі" проголосували "за" внесення змін до Конституції в частині децентралізації влади.

До речі, децентралізація – було одним з головних гасел "Самопомочі" під час передвиборчої кампанії. Коли відповідне рішення почали розглядати в парламенті, фракція вирішила голосувати проти, оскільки вбачали в цих змінах визнання так званих "ЛНР" та "ДНР". Гопко, як голова комітету з закордонних справ, навпаки переконувала в тому, що це дозволить виграти для України час та зміцнить українську позицію на міжнародній арені. В підсумку, за те, що Гопко пішла всупереч рішенню однопартійців, "Самопоміч" попрощалась з нею.

Це був перший випадок у Верховній Раді, коли формального лідера партійного списку на виборах вигнали з лав фракції. Але не останній.

В грудні 2016 року "Батьківщина" виключила зі своєї фракції народну депутатку Надію Савченко, яка була №1 у списку партії на позачергових парламентських виборах. З Савченко все виявилось простіше: її вигнали за таємні зустрічі з ватажками так званих "ЛНР" та "ДНР" в Мінську. Своїх поглядів Савченко не змінювала, тому зараз перебуває в СІЗО під підозрою за статтею про насильницьке повалення конституційного ладу та захоплення державної влади.

Загалом, за даними руху "Чесно", депутати ВРУ восьмого скликання 75 разів змінювали фракції та групи. Народний обранець, який змінює партію, але залишається вірним своїм принципам - рідкість в українському парламенті. Частіше ми стикаємось з практикою, коли депутат разом з партією різко змінює свою риторику. Інколи, для зміни своїх поглядів і переконань достатньо кількох годин.

Процедура відкликання народного депутата за невиконання своєї передвиборчої програми відсутня: її впровадження обіцяли багато нардепів, серед яких Вадим Рабінович, Сергій Каплін, Владислав Бухарєв, Андрій Шинькович та Сергій Мельник. Однак, як тільки вони отримали депутатський мандат, одразу змінили свої погляди з цього питання.

Сергій Савінцев