Військове сестринство

Неоголошена війна об'єднала тисячі українок, які навчилися тримати зброю в руках і рятувати життя на передовій з перших днів війни. З початком найгарячішої фази для жінок були закриті навіть такі посади як фотограф чи перекладач, не говорячи про бойові посади. Шлях на передову для них був нелегкий. Проте, маючи вдосталь мотивації, жінки попри всі перепони були, є і нині перебувають у зоні бойових дій. І навіть ті, хто вже повернувся на мирну територію, продовжують боротьбу за правду та краще майбутнє для своїх дітей.

Велика частина жінок потрапила на фронт ще у 2014 році. На той період в Україні ще не було законодавства про рівні права чоловіків і жінок в армії. Законопроект 6109 (Закон щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у ЗСУ) було ухвалено парламентом лише 6 вересня 2018 року.

Попри це жінки в українській армії служили на рівні з чоловіками. Вони могли не йти на війну, але пішли. Їх відмовляли від цієї думки, але мотивація була сильніша за аргумент "ти ж дівчинка".

Нині існує безліч ветеранських рухів та громадських організацій, які створені учасниками бойових дій. Загалом це структури, які очолюють чоловіки.

У липні 2018 року відбувся перший зліт жіночого ветеранського руху, до якого долучились діючі військові, ветеранки, добровольці, волонтерки й медики.

Неформальний лідер — Андріана Сусак. До речі, нещодавно дівчина отримала орден "За мужність" III ступеня — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та самовіддане служіння українському народові.
Рух має горизонтальну структуру. Тому керівництво представлене координаторами наявних напрямків, яких нині 8. Серед них: інформаційно-консультаційний, фінансовий, комунікаційний, соціальний бізнес, соціально-психологічна допомога, освіта для команди, освітньо-виховний напрямок.

За словами ветеранки Катерини Приймак, яка була парамедиком добровольчого медичного батальйону Госпітальєри, з допомогою цього руху буде створено фундамент для побудови громадянського суспільства в Україні на досвіді ветеранок.
Головна мета руху — створити сестринство, де кожна зможе отримати підтримку серед своїх.

"Ми маємо ініціативну групу, до якої входить 30 осіб. До нас вже долучилось близько 100 ветеранок. І це лише початок. Ми приймаємо до структури не лише ветеранок, а й діючих військових, волонтерок і всіх небайдужих. Плануємо, окрім іншого, бути інституцією для контролю влади. Хочемо кращого майбутнього для наших дітей і передати їм Україну у кращому стані, ніж отримали ми. Зробити сестринство, де кожна з нас отримає підтримку серед своїх", - коментує ветеранка.

Як розповідає Катерина Приймак, ідейним натхненником Руху є Марія Берлінська. Саме вона є однією з авторок законопроекту про визнання жінок на війні.

"В першу чергу, рух створений для того, аби ми могли реабілітуватися після фронту, повернутися до мирного життя, ефективно могли продовжувати працювати та жити.
Також ми займаємось питанням визнання добровольців.
У нас дуже багато учасників бойових дій, які бачили фронт лише з фото, а ті, хто насправді цього заслуговує — не мають ні посвідчень, ні заслужених нагород чи будь-яких пільг", - розповідає Катерина Приймак.

Також рух продовжує розвивати ініціативу "Невидимого батальйону", що стосується ветеранських стипендій. Цього року ветерани мають змогу вступати у Києво-Могилянську академію, Український Католицький Університет, Київську школу економіки.

"Першочергова наша мета на нинішньому етапі — навчити та навчитися робити свої проекти громадські, різного характеру, аби кожен із наших напрямків міг успішно розвиватися. Ми тільки працюємо над створенням. До червня мають бути проведені ще двоє установчих зборів - злети ветеранок у Дніпрі та Краматорську, під час яких ми хочемо залучити якомога більше посестер до спільного руху", - зауважує Катерина Приймак.

Перша Ветеранська дипломатична місія "Амбасадор" дала можливість різним країнам-представникам альянсу почути голос українського "фронту". 

Проект Амбасадор ветерани створили самотужки.

"Вже відбулись візити наших ветеранів у Шанхай, Литву, США, Німеччину, Чехію, Канаду, Португалію, Велику Британію, штаб-квартиру НАТО в Брюсселі, штаб-квартиру ООН у Нью-Йорку та інші.
Зараз планується поїздка в Колумбійський університет та Університет Сан-Дієго”, - прокоментувала на своїй сторінці в Faсebook учасниця АТО, очільниця проекту "Невидимий батальйон" Марія Берлінська.

З допомогою цієї дипломатичної місії 28 лютого 2019 року шість українських захисниць відвідали офіційну зустріч у штаб-квартирі НАТО (Брюссель).

Невдовзі, 15 березня, ветеранка Катерина Приймак мала змогу завітати й до США, де до третьої декади березня проходить засідання Ради Безпеки ООН, яке було присвячено 5 роковинам анексії Криму Росією.

"У цей самий період відбувалась 63-я сесія Комісії зі становища жінок в ООН. Мене було включено до складу офіційної делегації від України. Це перший випадок, коли ветеранка є частиною урядових делегацій", — коментує Катерина Приймак.

У склад делегації Катерина була включена від громадського сектору як ветеранка та представниця Інституту гендерних програм, з допомогою яких дівчата створюють жіночий ветеранський рух. Головою делегації була заступниця Міністра соціальної політики Наталія Федорович.

Як розповідає Катерина Приймак, вона мала можливість відвідати обидва заходи, проте засідання Ради Безпеки — лише як глядач.

"Те, що я туди потрапила і могла підтримати наших — це вже непогано.
Міжнародний майданчик ООН -це добра нагода своєю присутністю нагадати всьому світові, що в Україні йде війна з Росією. Ветеранки в цій інформаційній війні — потужна зброя. Люди, спілкуючись із нами, за 5 хвилин розуміють, що ми не варвари, як нас змальовують російські ЗМІ".

"Такі ж самі  люди - переважно з гарною освітою, подорожами та цікавими проектами за спиною. Однак російська окупація була настільки підступно-жорстокою, що ми були просто вимушені піти на війну  добровольцями.  
Моє включення в делегацію це велика заслуга та робота нашого громадського сектору, української громади в США, зокрема Люби Шипович, Оксани Сивак, Ірини Мазур, Марії Берлінської.

Мета поїздки полягала у тому, аби розповісти світовій спільноті про українські реалії, Жіночий ветеранський рух, пошук натхнення та знайомство із вдалим досвідом створення ветеранських спільнот у світі. І звичайно нагадати світові про те, що в Україні триває війна з Росією, росіяни щодня вбивають наших людей", - зауважує Катерина Приймак.

Ветеранка розповідає, що на відміну від попередньої поїздки українок до штаб-квартири НАТО, яка була дуже успішна, поїздка в ООН, на жаль, не мала такого успіху. Плани вдалось реалізувати частково. Дівчина розповідає, що приїхала до США у справах жіночого ветеранського руху, аби знайти іноземних партнерів, познайомитись з ветеранками інших країн та перейняти їхній досвід з будови ветеранської спільноти. А ще це була хороша можливість розповісти й про жіночий ветеранський рух.

"Водночас я зіштовхнулась із досить неприємною реальністю, а якщо бути конкретним, то з роботою безпосереднього представництва України в ООН.
Особисто я бачу необхідність ветеранської та громадської дипломатії. Тому що нинішня українська дипломатія — неефективна.
Мені дуже не подобається позиція нашої офіційної місії: не злити, не дратувати Росію.

Вони не сприяють моїй роботі тут, не "використовують" мене, як важливий ресурс у боротьбі з російською пропагандою, а більше заважають моїй діяльності.
Комісія зі становища жінок триватиме до 22 березня. Наша офіційна українська делегація працювала до 15 березня і вже покинула США. Я ж поки залишаюсь тут, готова працювати далі".

Катерина Приймак зауважує, що представники РФ продовжують гнути свою лінію та пропагувати маячню. А українська місія не хоче їм нічого протиставити.

"Робота нашої місії мене взагалі не задовольняє. Голова місії Володимир Єльченко, переведений у Нью-Йорк після того, як він працював у Росії послом під час президентства Януковича. Наскільки у нього дружні стосунки із російським дипломатичним корпусом - відкрите питання. Якщо ви подивитесь офіційні біографії наших дипломатів - дуже часто це або колишні комсомольці, комуністи, або діти секретарів Компартії та кагебістів.

У Радянському Союзі на таку роботу можна було потрапити тільки працюючи в КГБ, а потім ці посади успадковували їхні діти та родичі. Виключень, прикладів успішної, проукраїнської дипломатії в реаліях сучасної України, на жаль, вкрай мало. Наразі намагатимуся "штурмувати" будівлю ООН, вимагати собі туди допуск. Якщо наші дипломати не можуть через свої посадові правила казати правду до кінця, називати речі своїми іменами, то я говорити правду не боюсь. Якщо я вже тут - це треба повністю використовувати", - коментує ветеранка. 

Українка наголошує, що включити її до списку спікерів було в компетенції дипломатів. "Проте Постійне представництво України при ООН  просто не продовжило мені перепустку".

На її думку, це відбувається у зв'язку з тим, що ветеранка для них — неконтрольований елемент, який далекий від їхніх дипломатичних правил.

"Скоріш за все дипломати бояться, що я почну доносити якісь безкомпромісні меседжі стосовно Росії та її окупації, що порушують їхню дипломатію, на кшталт "не зліть агресора".

Наприклад, 18 березня через те, що українська місія відмовила у видачі перепустки в ООН, я сиділа просто у квартирі. А в той час російські представники влаштували чергову прес-конференцію на тему "Крим наш", розповідали як їм там добре зараз живеться, як вони відновили справедливість. Ба більше, під час цієї маячні було сказано, що "Україна назавжди втратила Крим".

Я, як живий свідок війни на Донбасі, як парамедик мала достатньо аргументованих фактів, щоб продемонструвати всій світовій спільноті  - Росія вже шостий рік вбиває та калічить тисячі людей в центрі Європи. 

Росія має великий вплив в ООН. Має право вето, певну кількість прихильників, має величезне фінансування на роботу сотень своїх так званих  "дипломатів" - насправді це просто штатні пропагандисти з ФСБ. 

Безжальній машині російської пропаганди ми можемо протиставити лише правду.
Днями в будівлі ООН відбувся черговий російський фарс на тему "Крим наш", і як там на 3% виросло то, на 3,5% - сьо, на 4% п’яте, та на 4,5% десяте. І ось ці кольорові картинки буклетів можна було хоч трохи підзіпсувати жорсткою правдою, продемонструвавши моєю власною присутністю докази війни, яку на наших територіях веде РФ".

"Але, на жаль, мені особисто не вдалось потрапити в ООН, через те, що Постійне представництво України при ООН не продовжило мені перепустку на 63-тю сесію Комісії зі становища жінок в ООН. Станом на 20 березня залишилось ще два дні, дуже сподіваюсь, що ця прикрість буде виправлена, і я таки зможу продовжити в ООН боротьбу на інформаційному фронті. Основна зброя ветеранів в інфовійні - жорстока і безжальна, аж до хрусту правда", - підсумувала Катерина Приймак.

Дівчата, які знають про війну не з новин і пліч-о-пліч з чоловіками пройшли свій нелегкий шлях, почали розумітися в багатьох питаннях. І подекуди значно краще, ніж більшість генералів.
Говорити про мир для світу мають пріоритетне право ті, хто по-справжньому пройшов війну.

А ще українські ветеранки чудово розуміють, що таке відповідальність перед своєю країною та тими, кого вже немає поруч. Бо ж вони загинули не дарма.

Алла Жигадло