Мертвий Дніпро: чому українці плавають у гнилій воді

Котрий рік із настанням тепла Дніпро перетворюється на зелений каламутний кисіль із неприємним ароматом. Екологи стверджують, що в такій воді небезпечно навіть купатися. Ба більше, сама рідина - після застарілої неефективної фільтрації - потрапляє потім до наших осель. Додайте до цього масштабні промислові викиди, нелегальні врізки із фекальними нечистотами, насичені "хімією" стоки зі СТО і автомийок, а також всю стічну дощову воду, яка без ніякої очистки знову потрапляє до Дніпра. Якщо найближчим часом в Україні не буде врегульована водна політика на законодавчому рівні, ми ризикуємо остаточно знищити головну водну артерію країни.

Україну важко назвати посушливою країною - ми маємо близько 63 тисяч річок і 40 тисяч озер, проте на сучасній карті Європи значимось як "маловодна" країна. Адже більшість водоймів за європейськими стандартами - безнадійно забруднені, тож не придатні для користування. Дається взнаки і застаріла комунальна інфраструктура: іржаві водопровідні труби, відсутність фільтрів для дощових стоків, очисні системи, які розраховані на очистку води 2 класу забруднення, тоді як вода у водосховищах має 4 клас тощо.

Та найстрашніше, що в Україні відсутня законодавча водна політика, яка б системно вирішувала ці питання. Так на очищення водойм України у 2018 році уряд виділив лише 200 тисяч гривень, а цього не достатньо навіть для очищення однієї річки. Крім того, Кабінет міністрів ще у 2015 році скасував 13 тисяч радянських ГОСТів - в тому числі і ГОСТ на питну воду. Також набув чинності "Закон про стандартизацію", який, фактично, зняв із виробників зобов’язання застосовувати нацстандарти. Теоретично це означало, що виробники мають право використовувати ті стандарти (європейські, міжнародні), які вважають за потрібне. На практиці ж вийшло так, що будь-хто - зокрема санепідемслужба, Київводоканал тощо, - встановлюють власні правила гри.

Сумну історію Дніпра слід почати з того, що це - вже давно фактично не річка, а запрудний каскад водосховищ. Низка дамб і ГЕС, які пошматували русло, завдали великої шкоди природному балансу водойми. По суті вода в Дніпрі перестала бути протічною, тож шкідливі бактерії та мікроогранізми мають роздолля для розмноження.

Найпомітніші з них - ціанофіти. Саме ті синьо-зелені водорості, які щоліта розфарбовують Дніпро плямистими візерунками. Це звичайний фітопланктон, і сам по собі він навіть корисний - адже в процесі фотосинтезу виробляє кисень, яким ми дихаємо. Проте надлишок цих водоростей спричиняє кисневу нестачу в самій воді, через що та буквально починає гнити, а як наслідок - гине велика кількість риби. Крім того, в процесі розпаду ціанофіти виділяють сірководень, який, змішуючись із водою, утворює сірчану кислоту. Тож відпочиваючі, які опинились біля скупчення відмерлих водоростей, можуть отримати опіки.

Причиною такої плодючості стали фосфати - хімічні сполуки, які у великій кількості присутні в сучасних миючих засобах. Для мікроорганізмів вони є добривами, для людей - збудниками онкохвороб. Екологи вже не перший рік намагаються владнати цю проблему законодавчо. Ще в 2012 році уряд України прийняв технічний регламент ЄС щодо виробництва побутової хімії без використання фосфатів, проте вже влітку 2013 року впровадження скасували. У березні 2018 року в парламенті зареєстрували два законопроекти щодо поступової відмови від виробництва та  ввезення на територію країни миючих засобів, які містять фосфатні речовини. Проте обидва проекти, знову таки, повернули на доопрацювання. Наразі 90% пральних та миючих засобів, якими користуються українці, виготовлено на основі фосфатів.

Система очистки води, яки нині діє, також не витримує критики. Так в Україні використовують від двух до трьох ступенів очищення води, тоді як в країнах Європи - від 8 до 12 ступенів. Наші застарілі очисні споруди не читають формулу фосфатів тож ті безперешкодно потрапляють як у Дніпро, так і в крани наших квартир. До того ж, у нас досі продовжують хлорування води, а в спекотні місяці - навіть гіперхлорування, яке визнано небезпечним для організму людини.

Вся вода, якою користується Київ та прилеглі міста, проходить фільтрацію на Бортницькій станції аерації. Основні споруди та обладнання станції вже давно зношені і не відповідають нинішнім нормам очищення. Влада знає про ці проблеми, і Київводоканал навіть оголосив тендер на реконструкцію станції вартістю 556,5 млн гривень. Проте фінансування проекту постійно урізається. Так, у квітні цього року столична влада скоротила витрати на реконструкцію БСА з 27,5 млн до 6,4 млн гривень, а у червні - ще на  3,2 млн гривень. Навіть у Рахунковій палаті заявили, що "Київводоканал" проводить реконструкцію БСА халатно, адже за 2 роки там так і не розробили необхідний проект реконструкції і тендерну документацію.

Інша можливість очистки річок - використання плавучих суден-асенізаторів. В Україні було функціонувало лише такі машини - "Оса-1" та "Оса-2". На даний час вони, буцімто, перебувають на капітальному ремонті. Проте, за словами Олександри Борисової, заступника гендиректора КП "Плесо", насправді ці судна вже давно ніхто не бачив. "Напевне, їх вже порізали на металобрухт", - запевняє Борисова.

Стічні води з території міста збираються в дощових колекторах, а потім через 80 випусків потрапляють у Дніпро та пов’язані озера. До того ж більшість каналізаційних колекторів не обладнані очисними спорудами. А подекуди стоки забиті сміттям, тому взагалі не функціонують. Так, під час аномальної зливи в Києві 25 липня брудна дощова вода затопила цілі вулиці - забиті колектори не подужали таку кількість опадів. 

Що цікаво,  жоден із річкових причалів Києва не підключений до міської каналізаційної мережі. Плавзасоби зовсім не мають можливості скидати свої відходи в офіційно встановлені місця. У теплу пору року, коли вздовж Дніпра сновигають прогулянкові катери і яхти, всі нечистоти із суден потрапляють прямісінько в річку.

Не краща ситуація зі стоками з СТО, автомийок, закладів громадського харчування, та інших об’єктів малого бізнесу. За законом, всі вони мають бути підключені до міської каналізації, а автомийки повинні ще й  обов'язково фільтрувати воду, перед тим як зливати її в колектори. Та нерідко дрібні підприємці намагаються зекономити, і обійти закон там, де він вимагає зайвого часу і витрат. Так, за дослідженнями голови ВГО "Асоціація рибалок України" Олександра Чистякова, наразі в Києві зареєстровано близько 2700 автомийок, а договори із Київводоканалом уклали тільки 200 з них. Виходить, що всі решта зливає брудну воду прямо в дощові стоки.

Та найбільше Дніпро потерпає від великих промислових підприємств. Всього у  2017 році у водойми скинули близько 2 млрд 80 млн кубометрів стічної води, із них більше третини - погано очищені або зовсім не очищені промислові відходи. Лідери серед забруднювачів - "Меткомбінат Азовсталь", ПАО "Дніпровський меткомбінат" та ОАО "Запоріжсталь". Промислові гіганти за минулий рік скинули 265 млн кубометрів відходів.

І знову постає питання до українського законодавства. Адже навіть зафіксовані факти порушення не завдають промисловим підприємствам суттєвої фінансової або іміджевої шкоди. Існуючі штрафи за забруднення води - від 1700 до 3400 грн - на тлі мільярдних прибутків виглядають смішно. Переглянути систему покарань за забруднення навколишнього середовища намагалися неодноразово, відповідні законопроекти подавалися і в 2016, і в 2017 році, проте не знайшли підтримки у Верховні Раді.

Також існує наказ Мінприроди №389, який буцімто має регулювати розмір відшкодування збитків, заподіяних внаслідок нераціонального використання водних ресурсів, та Указ Президента №157/2008, де розписано невідкладні заходи щодо розвитку Києва, зокрема і водна політика міста. Та, за словами екологів і активістів, ці постанови існують лише на папері.

Так перед багатою на водойми Україну повстала глобальна проблема дефіциту водних ресурсів. За даними ООН, вже більш ніж 40% світового населення страждає від нестачі питної води. Тож сьогодні перед кожним українцем, і в першу чергу - перед нашими можновладцями, стоїть завдання зберегти природне багатство країни, доки наша власна недбалість не призвела до катастрофи.