Експерти оцінили законопроєкт Зеленського про "інвестиційних няньок"

На розгляд парламентського комітету з питань економічного розвитку надійшов законопроєкт про державну підтримку інвестпроєктів зі значними інвестиціями (№3760). Чи зможе ініціатива Банкової залучити нових вкладників в українську економіку, розбиралося ASPI news.

Нагадаємо, ще під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі (січень-2020), Володимир Зеленський, виступаючи перед нечисленними глядачами, проголосив про підготовку та впровадження в Україні програми, спрямованої на стимулювання великих інвестицій в економіку країни. Тоді ж вперше було озвучено, що при залученні мінімум 30 мільйонів доларів, кожен великий вкладник отримає від держави т.зв. "інвестиційну няньку".

Справді, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну завжди був головним болем всіх українських урядів за часів незалежності. За інформацією з пояснювальної записки до законопроєкту, протягом останніх 15 років реалізовано лише 16 інвестиційних проєктів вартістю понад 500 мільйонів доларів, причому з них лише один проєкт було спрямовано на формування доданої вартості. А з 2011-го не було жодного великого інвестпроєкту в галузях з високою доданою вартістю.

У 2017 році надходження прямих іноземних інвестицій склали 2,5 мільярдів доларів, у 2018-му – 2,9 мільярдів доларів, у 2019-му – 2,5 мільярдів доларів. Зазначимо, що в надходження традиційна велика (до третини) частка офшорних капіталів, які впливають лише на кількість, але не якість вкладень. Для порівняння, обсяги іноземних інвестицій у сусідів – Польщі та Чехії – щороку вище в 3-4 рази за українські показники. Саме з метою виправлення такої ситуації, за думкою авторів документу, й необхідно ухвалити законопроєкт. Паралельно пропонується внесення змін до Податкового (законопроєкт №3761) та Митного кодексів (№3762).

Отже, на державну підтримку можуть розраховувати українські та іноземні інвестори, що вкладуть від 30 мільйонів євро та створять від 150 нових робочих місць з середньою зарплатою на 15% вищою ніж у відповідній сфері в регіоні. Термін реалізації проєктів становить п’ять років, а дія спеціального інвестиційного договору з Кабміном триватиме до 15 років.

"Більш важливим за кількісні критерії є зміст інвестпроєктів, – вважає міністр економіки України (1992), президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий. – Трохи дивний підхід. Існують галузі, які не потрібно розвивати в принципі, але вони зможуть потрапляти під дію закону та отримувати певні преференції. Тобто ставлення до пільг має бути більш вибірковим. В принципі, пільги це погано, але є галузі, котрі важливі для економіки, наприклад, IT-сектор. Тому потрібно конкретніше визначати напрямки преференцій, а не опікуватися всім, що відповідає якимсь кількісним показникам".

Експерт наголошує, що економіка пільг – це завжди викривлення та корупція. "Це суто чиновницький підхід, коли хтось зверху визначає кому і які преференції надавати, – підкреслює Лановий, – як це, наприклад, трапилося з сонячними електростанціями, коли запровадили якісь ненормальні пільги для "зеленої" енергії, що зрештою завдало шкоди українській енергетиці в цілому. У нас різні пільги для іноземних інвесторів діють з 1992 року. І що це дало економіці держави?"

Дійсно, законопроєкт передбачає, що державна підтримка не має перевищувати 30% від суми інвестицій у проєкт та може надаватися у різних формах:

• податкові пільги (звільнення від сплати податку на прибуток підприємств та мита при ввезенні на митну територію України нового устаткування та обладнання);
• надання права на користування земельною ділянкою для реалізації інвестиційного проєкту зі сплатою орендної плати за спеціальними умовами, забезпечення об'єктами суміжної інфраструктури (автомобільні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації тощо) шляхом будівництва/реконструкції такої інфраструктури за кошти держави.

Документ передбачає призначення інвестиційного менеджера (та сама "інвестнянька"), котрий уповноважений на супровід інвестора під час підготовки та реалізації проєкту. Зазначимо, що законопроєкт не передбачає додаткових витрат з Державного бюджету, тому питання, хто буде оплачувати послуги "інвестняньки", залишається відкритим. Сумнівно, щоб цей менеджер працював на умовах приватної ініціативи та на громадських засадах.

"Скоріш за все, це зовнішня ініціатива, – коментує Лановий. – Вони бажають приймати участь в усіх наших процедурах: відборі, дозволах, проходженні документів тощо. Іноземний інвестор – не благодійник, його цікавить лише прибуток. Тому вони будуть заважати іншим групам інвесторів брати участь в проєктах. Але ж окремі інвестпроєкти не вирішують проблем економіки. Побудують вони щось в Кривому Розі, і що? До економіки треба запроваджувати зовсім інші підходи".

Українська економічна спільнота досить скептично поставилася до законопроєкту. На думку експертів, для широкого залучення інвестицій в економіку країни потрібні зовсім інші ініціативи. А саме – справжні реформи судової та правоохоронної системи (запровадження верховенства права), зрозумілі та прогнозовані дії влади.

Проте, недавні події навколо Нацбанку не додають плюсів до карми чинного керівництва країни. Можливо майже одночасне внесення в парламент Зеленським подання на звільнення голови НБУ Якова Смолія та законопроєкту про держпідтримку великих інвестицій мало дещо згладити негатив від переслідування керівника центробанку в очах міжнародної бізнес-спільноти. Бо, нагадаємо, вперше про програму залучення великих інвестицій президент оголосив ще сім місяців тому.

"Навряд ця ініціатива спрацює в плюс для української промисловості. Потрібно розглядати суми інвестицій конкретно для окремих підприємств кожної з галузей. Одна справа побудувати, наприклад, готель та ресторан, інша – відновити функціонування затопленої шахти. Різні ризики потребують різних гарантій", – підсумовує міністр промисловості України (1995-1997) Валерій Мазур.