The Atlantic пояснило, чому Путін не перемагає в Україні

Він нагадав, чому не варто переоцінювати дії російської влади та робити Путіна могутнішим, ніж він є насправді.

Недооцінювати російського диктатора Володимира Путіна небезпечно, однак і не варто приписувати йому додаткової сили та підсилювати його непереможний образ. Про це написав оглядач The Atlantic Андрій Ривкін у колонці, в якій пояснив, чому Путін не перемагає в Україні та чому вдається до провокацій проти країн НАТО.

Він нагадав, що після численний інцидентів з безпілотниками у європейському повітряному просторі країни НАТО тимчасово закрили цивільні аеропорти, підняли винищувачі та застосували статтю 4 НАТО, закликавши до офіційних консультацій між союзниками. "Така модель вторгнень є найбільш явною спробою Володимира Путіна показати НАТО як порожню організацію, нездатну захистити власну територію, не кажучи вже про Україну. Але більш примітним, ніж сама провокація, є те, наскільки впевнено західні спостерігачі визнали її перемогою російського президента", - написав він.

Він вважає, що до успіхів політики Путіна відносять такі події останніх років, як Brexit, обрання Дональда Трампа президентом США, участь Марін Ле Пен у президентських виборах у Франції, війну між Ізраїлем і Хамасом тощо. Нагадує, що навіть обрання Володимира Зеленського президентом України у 2019 намагалися віднести до цього списку, хоча зараз саме Зеленський є "публічним обличчям опору російському імперіалізму". "Путін, безжалісний сімдесятирічний чоловік, який прагне повернути Росії імперську славу, є надто хорошим лиходієм, щоб західні політики та коментатори ЗМІ могли його ігнорувати. Представляючи його всезнаючим і непереможним, вони створюють чітку картину серед хаосу світових подій. Для критиків Трампа підкреслення сили Путіна стало ще одним способом принизити президента США. Але це емоційно зручне створення міфів переходить у новини та політичний аналіз", - додав він.

Ривкін, який довгий час жив і працював у Росії, пише, що пропагандистські російські ЗМІ дотримуються негласного правила: "незалежно від кризи, Путін не може програти". На його думку, зараз багато західних коментаторів також несвідомо дотримуються цього правила. "Але переоцінка сили Путіна означає робити за нього його роботу. Це означає посилювати кожну його погрозу, плутаючи позу з реальністю і приймаючи політичні рішення не на основі фактів, а на основі того, у що Путін хоче, щоб ми вірили. І хоча він мав деякі успіхи — наприклад, анексія Криму — найбільша перемога Путіна полягає в тому, що він переконав світ, що він перемагає, навіть коли це не так", - пише оглядач.

Він додав, що напередодні зустрічі Путіна та Трампа на Алясці багато ЗМІ назвали цей саміт перемогою Путіна. Bloomberg тоді писав, що Путін після цієї зустрічі вирішив посилити атаки дронів і ракет на Україну, вважаючи, що Трамп не зацікавлений у втручанні в конфлікт. Водночас автор вважає, що перехід до атак цивільного населення відображає "зростаюче розчарування Путіна своєю нездатністю досягти будь-яких військових цілей". "Сьогодні російські збройні сили застрягли. Немає танків, що рухаються на Київ, немає блискавичних наступальних операцій із захоплення регіонів, немає великих міст, що перебувають в облозі. Росія не має повітряної переваги, а навіть і переваги в цілому, в Україні. Путін болісно чітко визначив свої цілі. Але Росія не тільки не захопила всю Україну, а й навіть не повністю підкорила регіони, які вона прописала у своїй конституції", - пише він.

Він додає, що у російської пропаганди є ще одне правило. Воно полягає в тому, що "якщо Путін не перемагає, він просто зникає з поля зору". Автор пояснює, що саме тому диктатор майже ніколи не відвідує окуповані українські території: "Це нагадало б усім, на якому етапі насправді перебуває його війна проти західної гегемонії: вона застрягла біля Покровська. Це місто з довоєнним населенням 70 тисяч людей, яке Росія не змогла захопити за два роки бойових дій".

Він робить висновок, що недооцінювати Путіна небезпечно, але не треба приписувати йому додаткові сили і робити могутнішим, ніж він є насправді. Тверезий погляд на Путіна, за його словами, дозволив би побачили "диктатора, який поставив усе на провальне вторгнення", а також країну, що "втрачає сферу впливу" і економіку, яка "стрімко охолоджується".