"Богдан або проситься назад до Зеленського, або подає сигнали Кремлю", – політолог пояснив інтерв’ю ексглави ОП Собчак

Андрій Богдан вкотре дав розлоге інтерв’ю. ASPI news розбиралося, що й кому вперто намагається донести ексглава ОП вже протягом трьох місяців.

Якщо припустити, що в українській політиці будь-які кроки майже завжди відбуваються не просто так, то три великих інтерв’ю ексглави Офісу президента Володимира Зеленського Андрія Богдана протягом останніх трьох місяців наштовхують на певні міркування. Так, після відставки 11 лютого 2020 року Богдан мовчав близько семи місяців. А потім зненацька обітницю мовчанки було скасовано. Спочатку 9 вересня було опубліковане величезне інтерв'ю Андрія Йосиповича Дмитру Гордону. Згодом, 14 вересня, він прийшов на допит у якості свідка до ДБР, де милувався собою перед великою групою журналістів на порозі цієї установи. За два місяці, 4 листопада, з'являється ще одне велике інтерв’ю "Українській правді". І нарешті, днями на YouTube-каналі відомої російської журналістки Ксенії Собчак вийшла 2,5-годинна бесіда з Богданом, яка була записана в турецькому Стамбулі.

Принципово, з певними, звичайно, нюансами, всі три інтерв'ю не надто між собою різняться. Якихось таємниць або сенсаційних заяв Богдан не робив. Коли йшлося про Зеленського, то називав президента з повагою: "Володимир Олександрович". Хіба звично тролив нардепа від "Слуги народу" Миколу Тищенка та нинішнього очільника ОП Андрія Єрмака. Хоча як людина, котра мала доступ до багатьох непублічних процесів української політики, напевно, знає набагато більше, ніж говорить.

"Треба спочатку дати відповідь на питання, хто такий Богдан сьогодні?, – зазначив заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький. – Вже минуло десять місяців, як його звільнили з посади. Так, у нього залишилися стосунки з кількома народними депутатами з монобільшості. Проте вплив на них вже в минулому. Наразі у нього немає власної партії, тому у політичному сенсі він не є якоюсь вагомою фігурою. Хоча й намагається подавати сигнали, що є реальним політичним гравцем. Певно, прикро, що як тільки він почав розуміти механізми освоєння бюджетних коштів, його відсунули від влади. Особливо, зважаючи на те, що нинішні керівники абсолютно не соромляться "заробляти" на ковідному фонді. Про що, зокрема, днями розповів ексміністр фінансів Ігор Уманський".

Політолог зауважив, що навіть чинного главу ОП Андрія Єрмака, котрий останній рік не пропадає з перших шпальт ЗМІ, згідно з соціологією, не знають 40% громадян. Що казати про Богдана, який не займає аналогічну посаду вже майже рік. "Тому він і намагається підняти свою впізнаваність цими інтерв’ю, хоча реально йому сказати немає чого. Навіть Собчак під час інтерв’ю майже відкритим текстом говорила, хто це такий. Якщо у тебе є доступ до якоїсь інформації, то скажи. А патякання ні про що може вказувати на замовний характер цієї публікації. Богдану варто було роздавати коментарі в перший же місяць після відставки. Одразу ж на хайпі створити власний політичний проєкт, наприклад, "За порятунок Зеленського від корумпованого оточення". А зараз вже пізно, він цікавий лише навколо політичній тусовці, котра ні на що не впливає. У чому унікальність Богдана? Він колись не надто тривалий період працював з президентом. Так сам Зеленський наразі знаходиться на тренді, що спадає", – підкреслив фахівець.

Постає питання, чому в останньому випадку був обраний саме такий канал комунікацій (в програмі Собчак), орієнтований здебільшого на російську публіку, яка Богдана точно не знає. До того ж Андрій Йосипович зробив кілька заяв, які, напевно, збентежили росіян. Зокрема, він заявив, що Бандера — герой, Зеленський кинув Путіна, окупація Криму планувалася задовго до Януковича, та Сурков — ворог.

"Можливо, хоча я не сильно у це вірю, Богдан подає якісь сигнали Кремлю. А його радикальні, як для росіян, заяви – не більше ніж бажання тієї самої Москви змінити концепцію політики взаємин з Україною. До російських стратегів прийшло розуміння, що викидати мільярди на "рускій мір" непродуктивно, бо за всі роки вони змогли зібрати в Україні лише 20-25% прихильників. Отже, хочуть поставити на людей, начебто "патріотів", котрі зроблять все, що потрібно Кремлю, саме в потрібний момент, а не розтягнуть конфлікт на роки. Втім, Богдан повторює помилку Зеленського, сідаючи на шпагат між Бандерою та Ватутіним", – підсумував Голобуцький.

Цікаво, що "українським націоналістом" у червні 2017 року називав співголову партії ОПЖЗ Віктора Медведчука президент РФ Володимир Путін. "Я вважаю, що Медведчук — український націоналіст, – заявив тоді Путін. – Він прихильник незалежності України. У нього своя система поглядів, котра ґрунтується на поглядах українських діячів: Михайла Грушевського, Івана Франка, Михайла Драгоманова та В'ячеслава Чорновола. Головна ідея, яку він виніс з їхніх робіт – федералізація України".

Зауважу, дійсно, перелічені постаті були прихильниками федералізації України, проте в їхньому розумінні адміністративний устрій нашої держави мав би бути схожим на організацію влади на місцях за взірцем чинної реформи децентралізації. Так, В'ячеслав Чорновіл в одному з інтерв’ю у 1991 році сказав: "Моя ідея федеративного устрою полягає лише в ширшому місцевому самоврядуванні з підпорядкуванням центру, центральному уряду". Та й взагалі виставляти колишнього радянського дисидента натхненником ідей колишнього адвоката Василя Стуса вже занадто. Та й не були люди перелічені Путіним націоналістами. Хоч хай там як, проте ідея співпраці Кремля з начебто "українськими націоналістами" не нова, й прецедент є свіжим.