Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко та Зеленський, – Тарас Чорновіл дав влучну характеристику всім президентам України (Відео)

Хто з президентів нашої держави був найгіршим, хто – найтрагічнішим, а хто – найефективнішим. Про це розповів у завершальній третій частині інтерв'ю ASPI news нардеп III-VI скликань Тарас Чорновіл.

З усіма президентами я був знайомий, а з деякими навіть й дуже добре. Отже, перший президент Леонід Кравчук. На мій погляд, гіршого очільника держави у нас поки що не було. Наразі прийнято так говорити про Віктора Януковича та Володимира Зеленського. Але насправді страшнішого за Кравчука не було, бо йому незалежність не була потрібна, він прийшов консервувати в Україні "совок". 1 грудня 1991 року відбулося дві кардинально протилежні події – одним бюлетенем понад 90% громадян на всеукраїнському референдумі проголосували за Незалежність України, а другим – обрали Кравчука президентом, тобто фактично скасували самостійність нашої держави.

Фактично, перший президент України мав би дезавуювати незалежність. Аж раптом президент СРСР Михайло Горбачов не втримав владу у Москві. На той час голова Верховної Ради РСФРР Борис Єльцин отримує перевагу у боротьбі за російський "трон". Після чого керівники основних пострадянських країн запровадили СНД. Тоді казали, що метою цього союзу було мирне розлучення. Якось інші країни розходилися на рівні двосторонніх угод та не створювали якісь міждержавні утворення. Тож СНД мало на меті зберегти на колишні республіки СРСР вплив Росії.

Хай би там як, проте подальша діяльність Кравчука була спрямована на знищення нашої країни. По-перше, було вбито економіку держави. Мабуть, це було зроблено через цілковитий непрофесіоналізм тодішнього керівництва України. З іншого боку, хто тоді збагатився на мільярди? "Червоні директори" та партійна номенклатура розікрали усе. Тому наразі, коли деякі експерти порівнюють Володимира Зеленського з Януковичем (а вони дійсно в дечому схожі), то я провожу паралелі між шостим та першим президентами. Так, як крали при Кравчуку, ще не спромоглися за жодного президента. Можна поцупити п’яту або четверту частину Держбюджету, як зараз. Проте за Леоніда Макаровича вкрали три чверті власності країни. За два роки президентства він примудрився накопичити стільки боргів, що держава стала банкрутом. Відбулася повна втрата суб’єктності. Він підписав найстрашніші угоди – про Чорноморський флот РФ у Криму, про відмову від ядерної зброї. При тому, що від Кравчука вимагали здати лише стратегічну ядерну зброю, про тактичну навіть не йшлося!

Характеризувати Леоніда Кучму потрібно з огляду на його діяльність за два терміни президентства. Кучма першої каденції – класичний "червоний директор", який вивів країну з катастрофи, що її організував Кравчук. Йому вдалося зберегти існування держави – бідне й знедолене, проте вже, як вийшло. А потім йому дуже сильно захотілося переобратися на другий термін. І вже тоді почалися гангстерські речі. Так, було вбито політичного конкурента Кучми В'ячеслава Чорновола, здійснені провокації проти Олександра Мороза, було фізично знищено кількох журналістів, зокрема, Георгія Гонгадзе. Саме Кучма запустив у політичний простір мем: мета є, методи не мають значення. Він, звичайно, не давав прямих вказівок вбивати людей, просто казав: "Зробіть так, щоб вони мені не заважали". Крім того, саме Кучма створив в Україні олігархію.

З іншого боку, він був одним з найуспішніших президентів України, з огляду на економічні показники, котрі демонструвала держава за другого терміну Кучми. Зрештою, чому відбулася Помаранчева Революція у 2003-2004 роках? Бо в Україні з'явився середній клас, якого до того не було. До того ж Кучма дуже хотів почати шлях України до Євросоюзу та НАТО. Проте справа Гонгадзе та інші скелети у шафі Кучми не давали змоги цього реально зробити. Якби він не створив в країні мафію та олігархат, то в нього був би шанс на велику місію, бо підсвідомо він робив багато правильних речей.

Коли кажуть, що Віктор Ющенко все провалив, хоча й мав всенародну підтримку, то я з таким твердженням не згодний. Зважайте, що у четвертого президента, на відміну від Зеленського та Януковича, ніколи не було підтримки більшості парламенту. Я пам’ятаю, як тоді створювалася коаліція в Раді, як Ющенко метався між "Партією регіонів" та "Батьківщиною". В його політичній силі "Наша Україна" творилося казна-що. Пригадайте, яка там була збірна солянка – від пройдисвіта Давида Жванії до відверто проросійських  Євгена Червоненка та Кирила Куликова. Неймовірний вплив на Ющенка мав його старший брат Петро. Колись дослідники історії розкажуть, якою була ганебна роль Петра Ющенка у всіх провалах третього президента. Проти Віктора Андрійовича воювали усі, навіть свої.

Тому україноцентризм Ющенко – це добре, його наївність щодо вибору оточення – погано. Крім того, зауважте, що на будь-якого політика, котрий намагається відірвати Україну від Росії, завжди вчиняється шалений тиск. Те само було з Кучмою, коли він лише подумав про ЄС та НАТО. Те саме було й з Януковичем, якому Кремль не дав підписати Угоду про Асоціацію України з ЄС. Тому Ющенка планомірно було знищено як політика.

Віктор Янукович є, певною мірою, трагічною постаттю. Йому була притаманна неймовірна кількість комплексів та хворобливих психічних відчуттів. В останній період на посаді президента у нього розвинулися шизофренічні та параноїдальні проблеми. В принципі, він, при всій своїй мафіозності, мав непогане уявлення про правильний розвиток економіки. Він спочатку правильно ставився до національних інтересів України. Янукович зі мною познайомився та багато спілкувався саме тому, що хотів більше дізнатися про це. Тобто у нього були непогані задатки, проте потім виявилося, що він за розвитком своїх компетенцій та здібностями просто не відповідає посаді президента. Він міг би бути лише гарним другим номером. Наприклад, у 2002-2005 роках великих претензій до прем’єр-міністра Януковича не було. Так, коли почалася президентська кампанія 2004 року, він через свою неотесаність та довгий язик наробив багато дурниць та був демонізований. Проте потім Януковича призначили прем’єром вже за президенства Ющенка й став його надійним соратником.

Не можна йому було ставати президентом. На початку літа 2003 року існувала домовленість між командами Ющенка та Януковича, за якою Віктор Андрійович ставав президентом, а Віктор Федорович – прем’єром. Потім вже у Верховній Раді була б створена потужна коаліція. Зірвали це об'єднання Леонід Кучма та Юлія Тимошенко.

Коли Янукович опинився на чолі держави, то він виявився абсолютно нікчемним президентом. У нього почала прогресувати явна психічна хвороба. У нього був маніакальний синдром, йому ввижалося, що його мають вбити. На цій темі їм маніпулювати було легко, зокрема, Путіну. Зрештою, він вчинив те зло, котре й призвело до розстрілу людей на Майдані та до війни на Сході України.

З Петром Порошенком трапилася та сама історія, що й з Ющенком. Єдина відмінність – Порошенко набагато працездатніший за третього президента, котрий був трохи лінивим. П'ятий президент став певним вироком для більшості українського інертного суспільства, котре дивиться "Сватів" та обожнює Зеленського. Чому вони тоді проголосували за Порошенка? Бо їм було страшно. А весною 2014 року суспільні очікування були жахливими – всі чекали на оборону Києва, Дніпра, Полтави тощо від російських військ. Проте згодом цей страх зник, бо війну було локалізовано на Сході.

А потім свою справу зробила пропаганда. Мені здається, що у Порошенка є один суттєвий мінус – він не вміє добре комунікувати з загалом. Петро Олексійович доносить правдиву інформацію у розрахунку на позитивні оцінки результату своєї діяльності, наприклад, про безвіз. А народу у цей час з усіх можливих джерел розказують про "баригу", Ліпецьку фабрику, збагачення у 86 разів тощо. І народ сприймає негатив, бо йому не протиставили інформацію у стилі серіалу "Слуга народу". Порошенко видавав інформацію, спрямовану на середньостатистичного виборця США, але ж у нас не Америка. Тому за такої ситуації п’ятий президент був приречений на програш.

Ще один момент. У Порошенка фактично не було коаліції у парламенті. Фракція БПП була дуже різнорідною, "Народний фронт" здебільшого був налаштований вороже до президента, особливо після відставки з прем’єрського крісла Арсенія Яценюка. Тому й усі рішення ухвалювалися дуже важко. Якби у Петра Олексійовича була, як у Зеленського, монокоаліція, то Україна вже б увійшла до ЄС та НАТО. Щобільше, вже б не існувало Росії поруч у чинних кордонах. Ну, що поробиш, п’ятий президент не зміг донести свої думки більшості населення.

Володимир Зеленський примудрився у собі поєднати негативи майже усіх попередніх президентів. Від Ющенка він узяв лінивство, від Кучми – мафіозні принципи та відродження олігархії, від Януковича – параноїдальний страх перед людьми та оточення себе охороною. Я пам'ятаю, як Янукович, ще бувши прем’єром, хвалився, що його особистою охороною займається 167 осіб. Зрештою Зеленський наближається до економічного провалу Кравчука. І лише від Порошенка він нічого не узяв. Хоча шостий президент в принципі не відповідає займаній посаді. Він може бути лише тим, ким є насправді – актором, коміком, продюсером.