Протести проти Лукашенка: чим відрізняється український Майдан від білоруського, – експерти

Всі повалення авторитарних режимів у світі за останні два десятиліття так чи інакше порівнюють одне з одним: від Трояндової революції в Грузії та Помаранчевої революції в Україні на початку 2000-х до Арабської весни та Євромайдану у 2010-х. Чим схожі нинішні білоруські протести на українську Революцію Гідності, з'ясовувало ASPI news.

Зрозуміло, що вітчизняні протести були більш масовими, хоча б з огляду на те, що українців просто фізично вчетверо більше білорусів. В Україні, на відміну від сусідів, на момент протистояння з режимом Віктора Януковича існувала розгалужена система різноманітних опозиційних партій. Євромайдан був забезпечений коштами необхідними на організаційні витрати. Революція Гідності тривала кілька місяців, а про те, наскільки стане запалу та наснаги білорусам, наразі невідомо. Але головне – в Україні на той момент вже існували основні інституції громадянського суспільства.

"Я брав участь в усіх українських протестах за останні 30 років і всі вони відрізнялися один від одного, – розповідає співорганізатор харківського Євромайдану Володимир Чистилін, – Євромайдан починався 21 листопада 2013 року з винятково мирних протестів. І лише після ухвалення парламентом 16 січня "диктаторських законів", коли стало зрозумілим, що влада не збирається мирно задовольнити хоч якісь вимоги протестувальників, почалися силові сутички в Києві на вулиці Грушевського, з'явилися перші жертви протистояння".

Дійсно, білоруська міліція розпочала силові акції відразу від початку протесту. В Україні між мирним Майданом і гарячою фазою протистояння пройшло майже півтора місяця. "Порівнювати український та білоруський протести абсолютно неможливо, – зазначає заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький. – Адже умови та передумови цих протестів дуже різняться. В Білорусі був сформований наджорсткий диктаторський режим, але через географічне розташування його, мабуть, за звичкою, не порівнюють з аналогічними режимами в Африці або на Далекому Сході. Лукашенко зараз навіть не намагається гратися в демократію, а одразу перейшов до силового розв'язання проблеми".

В Білорусі останні масові протести відбулися у 2010 році. З того часу президент Олександр Лукашенко старанно зачистив всі альтернативні рухи в республіці. До того ж у сусідів немає великих бізнесменів, які б могли підтримати народ, бо революції теж потрібне фінансування.

"У білорусів і українців різний менталітет, – каже Чистилін. – Білоруському суспільству потрібно ще пройти певний шлях для формування традицій масових протестів. Ми йшли до Євромайдану з 1990 року через Студентську революцію на граніті, акцію "Україна без Кучми" та Помаранчеву революцію. Вітчизняне громадянське суспільство формувалося протягом десятиліть, бо за один день воно з'явиться не може. Тому білорусам належить пройти цей шлях. Проте, як би не закінчилося протистояння, вони вже перемогли, бо подолали страх та вийшли на вулиці".

Політолог Олександр Палій вважає, що схожість між українськими подіями 2013-2014 років та чинними білоруськими протестами лише в одному – і у нас тоді, і у них сьогодні народ втомився від влади. Все інше, на думку політолога, аж надто різниться.

"В Україні Євромайдан мав внутрішнє походження, а основні організаційні ресурси білоруського протесту, на жаль, мають російське походження, – підкреслює Палій. – Адже всі три опозиційні Лукашенку кандидати були проросійськими. Це зовсім не означає, що білоруси, які виходять на протест, інспіровані Кремлем, більшість мітингують щиро".

Експерт нагадує, що під час Революції Гідності Кремль грав на боці диктатора Януковича через участь російських спецслужб під час планування та здійснення антимайданівських операцій. Інформаційна кампанія РФ була спрямована проти Євромайдану. А щодо ставлення до білоруських протестів усе відбувається навпаки, попри гучні заяви російської Держдуми. "Москва, яка довго дорікала США "пєченьками" на Майдані, котрі роздавала протестувальникам тодішня помічниця уповноваженого американського Держдепартаменту Вікторія Нуланд, сама замість "пєченєк" надсилає до Білорусі підривників та диверсантів", – зазначає Палій.

На те, що Кремль підігріває протестну ситуацію у власних інтересах, вказують інформаційні листівки т.зв. "Вітебської народної республіки", що наразі з'явилися в мережі. Можливо це й фейк, проте почерк спецслужб РФ тут видно здалеку, особливо українцям, які вже понад 6 років утримують фронт по смузі розмежування з т.зв. "Л/ДНР".

"Одним з варіантів кремлівського плану було захоплення окремих органів влади. Якщо в Мінську здійснити таку операцію складно, то на периферії, та ще й на кордоні з РФ, це зробити простіше. Тому виключати такого сценарію розвитку подій не можна", – підсумовує Палій.