Путін веде війну всього життя, а з приходом Трампа бойові дії посиляться – Кулеба
Головне питання щодо можливих мирних переговорів, яке слід поставити, не має нічого спільного з позицією України: як зацікавити президента РФ Володимира Путіна у припиненні війни. Про це написав колишній глава МЗС України Дмитро Кулеба у статті для The Economist.
ЗС РФ домагаються успіхів у повзучій окупації України і Путін вважає це вагомим доказом того, що поточна стратегія України та її партнерів не працює. Путін вважає Захід слабким і нерішучим і переконаний, що в підсумку йому вдасться здобути перемогу, бо західні партнери не зможуть надати Україні достатню підтримку. "Аналітики, схоже, будують свої моделі світу на припущенні, що Путін раціональний у своїх рішеннях. Вони не беруть до уваги той факт, що він веде війну всього свого життя, і що його амбіції виходять за межі однієї лише території. На сторінках російської історії він бачить себе як Володимир III, слідом за Петром I, який втопив боротьбу України за незалежність у крові після битви під Полтавою 1709 року, та Катериною II, яка ліквідувала автономію України у складі імперії та знищила її останню козацьку цитадель 1795 року", — ідеться в публікації.
Путін розглядає підпорядкування України як основну частину своєї спадщини і будь-яка невдача щодо цього зробить його першим російським царем, який зазнав фіаско. По той бік Атлантики обраний президент США Дональд Трамп також не проявить слабкість. Він має демонструвати всьому світу, що його план — яким би він не був — набагато кращий за план глави Білого дому, який йде, Джо Байдена. Він може вірити, що нинішня стратегія не зупинить просування Росії, і тому має змінитися. Напівзаходи та напіврішучість призвели до напіврезультатів, зазначив Кулеба.
Багато хто вважає, що Трамп залишить Україну без фінансової допомоги, щоб змусити бути поступливішою. Але у президента Володимир Зеленського все ж буде деяка підтримка від Америки, надіслана в останні дні адміністрацією Байдена, і ще більше від Європи.
Якщо адміністрація Трампа зупинить військову підтримку і нав'яже Україні неприємні умови миру, частина українського суспільства буде проти. Внутрішні заворушення ризикують призвести до внутрішнього краху країни, припускає Кулеба. Відповідальність за що, за його словами, буде цілком на Трампі. Він не може дозволити, щоб Україна стала його Афганістаном.
Ані Зеленський, ані Путін не погодяться на будь-що подібне до Мінських угод, які зменшили масштаби, але не припинили воєнні дії після анексії Криму 2014 року. Обидва лідери вклали занадто багато, щоб зараз піти на такі напівзаходи. "Ідея про те, що територія в обмін на безпеку може спрацювати, помилкова. Війна не закінчиться, якщо Україна поверне собі кордони 1991 року, і якщо обидві сторони погодяться на нову лінію розмежування", — вважає автор публікації.
Керівник Служби безпеки України Євген Хмара заявив, що далекобійні удари українських сил поступово змінюють хід війни та наближають справедливий мир.
Згідно з новими опитуваннями, рейтинг Володимира Путіна знизився до найнижчого рівня від початку вторгнення в Україну. Російське суспільство дедалі більше демонструє втому від війни, а економічні труднощі та міжнародні санкції підривають довіру до влади.
Президент Фінляндії Александр Стубб заявив, що співвідношення втрат у війні проти України є критичним для Росії: її армія втрачає у 3,5 раза більше військових, ніж українська. Він наголосив, що ці дані свідчать про провал російської стратегії та підтверджують ефективність української оборони.
Європейський Союз заявив, що контакти з Москвою показали справжню природу російської політики: Кремль не має наміру завершувати війну, а використовує переговори як інструмент тиску та дезінформації.
Російське МЗС вкотре заявило про «системні удари» по Києву, але реакція в Україні та світі була іронічною. Коментатори наголосили, що ці погрози виглядають як відчайдушні спроби залякати дипломатів, проте насправді вони лише демонструють деградацію російської дипломатії.
Речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат заявив, що жодна країна світу не може гарантувати стовідсоткове відбиття масованих комбінованих ударів, особливо за несприятливих погодних умов.
Держсекретар США Марко Рубіо заявив, що глава МЗС РФ Сергій Лавров під час телефонної розмови попросив його донести до президента Дональда Трампа повідомлення від Володимира Путіна про майбутні удари по Києву.
Після заяв Москви про «системні удари» по Києву перші реакції іноземних посольств засвідчили: дипломатичні місії залишаються на місці й не планують евакуації. Західні дипломати наголосили, що їхня присутність у столиці є символом підтримки України та сигналом Кремлю, що шантаж не працює.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що погрози Москви щодо нових масованих ударів по Києву мають на меті залякати іноземних дипломатів і створити атмосферу страху. Він підкреслив, що Україна не очікує успіху цього шантажу, а світ повинен відповісти додатковими пакетами допомоги та санкцій проти Росії.
Глава МЗС РФ Сергій Лавров заявив, що Росія продовжить завдавати ударів по Києву, попередивши про це Сполучені Штати. Він наголосив, що атаки будуть «системними» і спрямованими на «центри ухвалення рішень», фактично визнавши намір Кремля тримати столицю України під постійним терором.
Керівник Служби безпеки України Євген Хмара заявив, що далекобійні удари українських сил поступово змінюють хід війни та наближають справедливий мир.
Згідно з новими опитуваннями, рейтинг Володимира Путіна знизився до найнижчого рівня від початку вторгнення в Україну. Російське суспільство дедалі більше демонструє втому від війни, а економічні труднощі та міжнародні санкції підривають довіру до влади.
Президент Фінляндії Александр Стубб заявив, що співвідношення втрат у війні проти України є критичним для Росії: її армія втрачає у 3,5 раза більше військових, ніж українська. Він наголосив, що ці дані свідчать про провал російської стратегії та підтверджують ефективність української оборони.
Європейський Союз заявив, що контакти з Москвою показали справжню природу російської політики: Кремль не має наміру завершувати війну, а використовує переговори як інструмент тиску та дезінформації.