Трамп може змінити погляд на удари України по Росії: The Atlantic назвав можливий перелом у стратегії США

Дональд Трамп може дедалі більше розглядати українські удари по військових, енергетичних та інфраструктурних об’єктах Росії не як перешкоду для дипломатії, а як інструмент, здатний створити умови для майбутніх переговорів. 

На думку The Atlantic, успіхи України на полі бою та зростання її спроможності самостійно виробляти озброєння поступово змінюють розрахунки Вашингтона.

Україна за останній період суттєво посилила можливості вести війну власними силами. Йдеться не лише про здатність стримувати російський наступ, а й про нарощування виробництва озброєнь та розширення географії ударів по території Росії. Саме ця тенденція, як зазначає The Atlantic, може впливати на ставлення адміністрації Трампа до подальшої підтримки Києва.

Українські сили дедалі активніше завдають ударів по російських військових та енергетичних об’єктах. Під ударом опинялися нафтопереробні підприємства, експортні термінали, авіабази та інші об’єкти стратегічного значення. За оцінкою видання, такі атаки вже створюють для Росії додаткові проблеми в паливному секторі та впливають на стабільність постачання нафтопродуктів у різних регіонах країни.

На цьому тлі змінюється і ситуація безпосередньо на фронті. Українські війська змогли сповільнити російське просування на Донбасі, а темпи територіальних здобутків армії РФ протягом останнього року помітно знизилися. Попри нестачу особового складу та труднощі, пов’язані з війною, Україна продовжує чинити опір російському наступу.

The Atlantic звертає увагу на принципову зміну ролі України. Якщо на початку повномасштабної війни Київ переважно сприймався як отримувач західної військової допомоги, то тепер Україна дедалі більше демонструє власні технологічні можливості, бойовий досвід та здатність створювати озброєння. Це може мати значення і для Сполучених Штатів, які самі стикаються з необхідністю нарощувати запаси сучасних систем озброєнь.

Особливо показовою у цьому контексті є ситуація із системами Patriot. Україна прагне отримати не лише додаткові ракети-перехоплювачі для захисту своїх міст, а й доступ до технологій, які дозволили б організувати їх виробництво за американською ліцензією.

За даними вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень, протягом останніх шести місяців Сполучені Штати використали на Близькому Сході близько двох третин своїх запасів Patriot. Це створює додаткову потребу у виробничих потужностях та пояснює зацікавленість України у можливості налагодити випуск перехоплювачів самостійно.

У разі позитивного рішення масштабне виробництво не зможе розпочатися миттєво. На розгортання відповідних потужностей знадобляться роки. Однак у довгостроковій перспективі Україна могла б не тільки забезпечувати власні потреби, а й потенційно виробляти ракети для Сполучених Штатів та інших союзників.

Для Вашингтона це може перетворитися на взаємовигідне оборонне партнерство. Україна отримала б доступ до необхідних технологій і посилила б власну протиракетну оборону, тоді як американська сторона отримала б додаткового виробничого партнера та можливість розширити спільні оборонні можливості.

При цьому американські виробники можуть мати власні побоювання щодо передачі технологій. Одним із ризиків для них є те, що українські інженери та військові фахівці, маючи значний досвід реального застосування систем протиповітряної оборони, зможуть удосконалити окремі рішення або запропонувати способи здешевлення їхнього виробництва.

The Atlantic також звертає увагу на прагматичний характер політики Дональда Трампа. Українська сторона, за словами неназваного українського чиновника, намагається переконувати американську адміністрацію не стільки моральними чи гуманітарними аргументами, скільки демонстрацією конкретної вигоди від підтримки України.

У цьому підході важливе місце посідають результати на полі бою. Якщо Україна здатна самостійно стримувати Росію, завдавати їй значної шкоди та одночасно розвивати власний оборонно-промисловий комплекс, це змінює співвідношення аргументів у дискусії про майбутню американську політику.

Український чиновник, якого цитує видання, вважає, що можливості Вашингтона нав’язати Києву невигідний мир нині вже не такі значні, як раніше. Україна отримала більше власних військових можливостей, а її удари по території Росії створюють для Москви додаткові проблеми.

Водночас одним із ключових видів прямої американської підтримки України залишається розвідувальна інформація. Йдеться про дані, які використовуються для планування операцій проти російських військових об’єктів, а також для ударів по енергетичній інфраструктурі РФ.

На думку The Atlantic, для адміністрації Трампа важливо й те, наскільки Україна здатна демонструвати практичні результати. Якщо Київ продовжить стримувати російське просування та одночасно збільшуватиме власні можливості завдавати ударів по Росії, це може підтримувати зацікавленість Вашингтона у продовженні співпраці.

Окремим аргументом є економічний ефект українських атак. Удари по російській нафтовій інфраструктурі можуть скорочувати можливості РФ експортувати нафту та забезпечувати внутрішній ринок паливом. У перспективі це здатне посилювати залежність Росії від зовнішніх партнерів, зокрема Китаю та Індії.

Для Дональда Трампа цей аспект також може мати значення, оскільки американський президент давно виступає за скорочення залежності європейських країн від російських енергоносіїв. Відтак українські удари по російському енергетичному сектору можуть мати для Вашингтона не лише військовий, а й економічний вимір.

Саме тому українська стратегія далекобійних ударів поступово набуває ширшого значення. Вона спрямована не тільки на знищення конкретних військових цілей, а й на зменшення здатності Росії підтримувати війну, забезпечувати власну армію та стабільно працювати у стратегічних секторах економіки.

У такій ситуації удари України по Росії можуть розглядатися як елемент тиску, який потенційно здатен підштовхнути Москву до переговорів. І саме тут The Atlantic бачить можливий перелом у сприйнятті цих операцій американською адміністрацією: вони можуть бути не альтернативою дипломатії, а одним із чинників, які створюють передумови для неї.

Водночас це не означає автоматичної зміни політики США або гарантії підтримки будь-яких українських операцій. Адміністрація Трампа продовжує оцінювати ситуацію з погляду власних політичних та стратегічних інтересів. Однак посилення України поступово змінює сам контекст, у якому Вашингтон ухвалює рішення.

Україна дедалі виразніше демонструє, що здатна не лише оборонятися за рахунок західної допомоги, а й самостійно створювати військові технології, розвивати виробництво та завдавати Росії відчутних ударів. Для Трампа це може стати аргументом на користь збереження тих інструментів підтримки, які дозволяють Києву утримувати позиції та водночас посилювати власну військову спроможність.

Таким чином, можливий «злам», про який пише The Atlantic, полягає передусім у зміні сприйняття ролі України. Київ уже не виглядає виключно стороною, яка просить більше допомоги. Україна демонструє власний військовий потенціал, технологічні розробки та здатність створювати для Росії дедалі більші проблеми на її власній території.

На цьому тлі Дональд Трамп може розглядати українські удари як один із важелів, що здатні змінити поведінку Москви. Якщо Росія відчуватиме дедалі більші економічні, військові та інфраструктурні наслідки війни, це потенційно може створити нові умови для переговорів. Саме таку можливу логіку розвитку подій аналізує The Atlantic.