Нафта і газ: експерт прокоментував легенди та правду про родовища України

Чому Борислав став другою столицею Австро-Угорщини, коли західноукраїнський газ забезпечував всю європейську частину СРСР, та як російська газова труба зрощувала українських олігархів, в інтерв’ю ASPI news розповів голова правління Асоціації "Нафта і Газ України" Андрій Закревський.

Борислав сміється: про початок українського нафто- і газовидобування

В усіх закордонних, не російськомовних, підручниках територія сучасної української Галичини визначається батьківщиною світової нафтогазової промисловості. Річ у тім що для формування промисловості, не достатньо наявності якоїсь технології, потрібно створити та формалізувати повний цикл виробництва в середині держави. Австро-Угорщина першою у світі цей цикл описала, обклала податками, створила ліцензування діяльності з видобутку та переробки нафти і газу.

Розумієте, нафту та газ добували багато де в світі, але саме Бориславське нафтогазове родовище, яке почали розробляти у 1854 році, є першої промисловою ділянкою навіть в сучасному розумінні. Саме з цього часу Борислав набуває неформального статусу другої столиці імперії – за темпами економічного зростання на перше місце в Європі виходить маленьке західноукраїнське містечко.

На одній вулиці в Бориславі було в ті часи відкрито філіали 40 європейських банків. Найперший Mercedes-Benz придбав польський інженер та їздив ним вулицями цього міста. А бензин він купляв в аптеці Йогана Зега. Ще у Львові 1853 року Ян Зег разом з Ігнатієм Лукасевичем розробили методику дистиляції й очищення нафтової ропи (гірської нафти) на окремі фракції. Було створено гасову (керосинову) лампу. Зег отримав австрійський патент і відкрив у Львові перше нафтопереробне підприємство. Невдовзі в столиці Галичини провели першу хірургічну операцію під світлом гасового ліхтаря. З того часу стало можливим проводити термінові операції навіть вночі.

Борислав вплинув на всю Європу. Видобуток у цьому місті за обсягами входив у трійку світових родовищ. В той час активно розвивалися США, розроблялися нафтові промисли в азербайджанському Баку.

До Першої світової війни Борислав був настільки популярним, що ціле покоління інженерів з Канади та США приїздило працювати в Україну. Їхні могили можна знайти зараз на Івано-Франківщині.

У 1908 р. американська фірма "Голендерський нафтовий синдикат" побудувала на одній з ділянок Бориславського родовища свердловину "Ойл-Сіті". 13 червня вона дала нафту з глибини 1016 м. Дебіт свердловини зростав до 3,5 тисяч тонн нафти на добу та 800 тисяч кубометрів газу, що на той час було максимальним видобутком на одну свердловину.

Потужний фонтан нафти та газу розбив буровий верстат, заповнив всі рівчаки, котрі спеціально викопали навколо родовища. А згодом сталося лихо. Під час грози блискавка влучила у свердловину, і почалася страшенна пожежа. Нафта спочатку заповнює всі канави в Бориславі, згодом потрапляє в Дністер, а звідти – в Чорне море. Гігантська екологічна катастрофа приголомшує весь світ. Дивно, проте під час аварії жодна людина не загинула. З далекої Австралії до Борислава прямує журналіст писати репортаж про трагедію. Два тижні він добирається пароплавом до Європи. Ще за тиждень опиняється у Львові, де вночі під світлом бориславської пожежі він міг спокійно читати газету. Зауважте, між містами відстань майже 90 кілометрів.

До сьогодні на місці колишнього "Ойл-Сіті" функціонує церква, присвячена святій Ганні, або Варварі в староукраїнському тлумаченні церковних імен. З цього часу бориславська Варвара захищає нафтовиків та газовиків. Тому саме цій святій треба молитися за розвиток українського нафтогазодобування.

Радянський період: як Україна газифікувала європейську частину СРСР

Мало хто знає, що під час Першої світової війни імперії ділили саме Борислав. А під час Другої світової війни і Сталін, і Гітлер намагалися розміняти на Борислав Львів. Зрештою родовище у 1939 році було поділено між СРСР і Німеччиною рівно навпіл, щоб два кати Європи не сперечалися. В той час відбулося багато технологічних проривів. Аварія на "Ойл-Сіті" та інші трагедії спонукали до розробки спеціальних обсадних труб, щоб з їхньою допомогою герметизувати свердловину.

Під час війни німці окупували Україну і почали розробку родовищ нафти і газу не лише в західних землях Україні, але й на верхній частини Дніпрово-Донецької западини. Було пробурено декілька свердловин. Після війни радянська влада продовжила добування ресурсів в східних регіонах нашої країни, зокрема, в Шебелинці.

В 1945 році в планах на першу повоєнну п’ятирічку добуток вугілля, нафти й газу стає одним з головних напрямків відродження зруйнованою війною економіки. Сталін особисто розпорядився, щоб з Західної України починалася газотранспортна система всього СРСР. Так виникли газогони Дашава – Львів, Дашава – Москва, Дашава – Київ, Дашава – Мінськ – Ленінград і аж до республік Прибалтики.

Нові технології герметизації природного газу, які розробили в Україні канадські та американські інженери, призвели до того, що стало можливе транспортування палива на далекі відстані. Чому в Україні так розвинена газотранспортна система, і ми маємо найбільші сховища газу в Європі? Бо саме на нашій землі народилася вся ця індустрія.

Деякій час, завдяки фонтанним родовищам, вважалося, що наприкінці XX століття нафту і газ буде повністю вичерпано. Тому намагалися видобути ресурсів як найбільше. Ця гонитва призвела до того, що тисячі дрібних родовищ Західної України зрештою перестали бути цікавими керівництву СРСР. Дніпрово-Донецька западина з більшими тисками та обсягами родовищ стала більш привабливою. Тому вітчизняні буровики спочатку переїхали до центральної частини УРСР. Культура видобутку нікуди не поділася – досі існує потужний Івано-Франківський університет, що готує спеціалістів галузі. Було відкрито також виш у Полтаві.

В 1970-х роках обличчя українського нафто- та газовидобутку різко змінюється разом з запровадженням нових технологій та методологій. В ці часи Україна добуває рекордну кількість газу – до 70 мільярдів кубометрів на рік. А вся європейська частина Радянського Союзу тоді споживала 80 мільярдів кубометрів. Проте тиски в родовищах поступово знижуються і набагато перспективнішими стають родовища Західного Сибіру. Тому українські буровики переїжджають далі на схід СРСР.

Ще наприкінці 1980-х років стало зрозумілим, що Радянський Союз програв "Холодну війну" та не зможе втримати у своїй орбіті країни-сателіти Східної Європи. Водночас США тиснули на сировинні прибутки СРСР, знижуючи світові ціни на нафту та газ до 3-4 доларів за барель. І таке було. В той самий час, єдина країна у світі – Німеччина – починає вкладати грубі гроші в систему транспортування газу з території Західного Сибіру до Європи. Мабуть, у Берліні щось знали. Або вони навіть керували цим процесом, бо в той час, коли ніхто у світі не вкладав гроші в видобуток, німці фінансують радянську нафтогазову галузь. Тоді ж відбувся реверс постачання газу. Якщо раніше енергоносій надходив з Західної України на всю територію європейської частини СРСР, то тоді потоки розгорнули в бік Західної Європи. Відповідно під ці задачі було перероблено газотранспортну систему УРСР.

Можна говорити про конспірологію, але факти – річ вперта. Канцлер Німеччини Ангела Меркель говорить російською мовою, а президент РФ Володимир Путін та керівник "Газпрому" Олексій Міллер – німецькою. При цьому колишній канцлер Гергард Шредер є головою комітету акціонерів компанії Nord Stream AG, членом правління "Газпрому" та персональним другом Путіна.

Про це треба замислюватися нам. В Німеччині, як і в будь-якій демократичній країні, відсутня єдність думок. Після возз'єднання країни у 1990 році до Західної Німеччини приєдналася НДР з усіма своїми радянськими пережитками насамперед таємною політичною поліцією – штазі.

Для українського нафтогазового комплексу друзів і партнерів за кордоном не існує. Лише конкуренти. Якщо ми самі не залучимо інвесторів, і вони не стануть по суті українськими, про розвиток галузі годі й думати. А це питання енергетичної, навіть воєнної безпеки держави.

Реформа "Нафтогазу" та відродження "Укргазвидобування": чому не виконана програма власного видобутку газу

Україна має славну історію нафтогазового видобутку. Перші гідророзриви пласта (ГРП) були зроблені на Донбасі майже 70 років тому. Перший загін ГРП засновано в 1954 році для дегазації шахт, щоб убезпечити шахтарів від вибухів метану.

Щоб здійснити ГРП, потрібно під тиском додавати до природного стовпа води потужність користуючись насосними агрегатами. До речі, перші у світі насоси для ГРП вироблялися в Полтаві. Для того, щоб тріщина в землі не закривалася, після того, як вода порве пласт для вивільнення газу, до води додавали тирсу, кульки тощо. Промислово ж технологію ГРП почала використовувати в США компанія "Шлюмберже" (Schlumberger) в 1970-х роках.

Технологія базується на тому, що жодна порода не може витримати сильного тиску води. Уявіть собі акваріум 10-метрової висоти, але з товщиною стінок лише 5 міліметрів, то дуже скоро ви отримаєте гідророзрив акваріуму. Це знайома ситуація для бурильників. А от як зробити ГРП так, щоб через тріщинки в щільних колекторах просочувалися нафта і газ, це питання високотехнологічне.

Започаткували гідророзрив пласта спочатку на морських родовищах. Чому? Бо там добувається нафта і газ так само, як і на суходолі, але набагато дорожче. Тому ефективність буріння на морі має бути дуже високою. Разом з ГРП там почали використовувати технологію горизонтального (скерованого) буріння, щоб не переміщувати весь час бурову платформу (а це дуже дороге задоволення), бо простіше пробурювати трохи вбік.

Під землею немає орієнтирів, гноми на такій глибині не живуть, тому технології горизонтального буріння та ГРП для суходолу спочатку були дуже дорогими. Один пакер (спецобладнання – Авт.), що закривав пробурений прохід, міг коштувати один мільйон доларів, а за телеметричну систему могли попросити 10-12 мільйонів.

У кінці XX століття, коли у всьому світові майже поховали нафтогазову галузь, американські добувні компанії об’єдналися, щоб здешевіти технології для горизонтального буріння та ГРП для щільних колекторів. Отже, були профінансовані науковці та залучені сучасні інформаційні технології, результатом чого стало створення робота, який міг замість бригад людей робити пакер не три місяці, як раніше, а за 9,5 хвилин. Відповідно вартість обладнання суттєво впала. Стали доступнішими й технології.

Почалася т.зв. "сланцева революція". Вона відбулася не тому, що раптом почали буріння сланців, а тому, що це стало вигідним через унікальність американської системи. По-перше, сприяла фіскальна політика, що існувала на той момент в США. По-друге, існувала можливість залучення божевільних інвестицій. Компанії порухом руки отримували лише для розробки програмного забезпечення десятки мільйонів доларів. Уявляєте таке у нас? В Україні скоріше все вкрадуть, а програму напишуть студенти політехніки.

При тому, що у нас з 1979-х років існував флот ГРП в складі "Укрнафти", який здійснював малооб’ємні гідророзриви пластів. Все це у нас було. І технології, і професіональні кадри. Проте у нас був один флот ГРП, а їх повинні були бути десятки. В той час як в Росії казали, що сланцевий газ – це "мильна кулька" та "обдурювання", ми також за ними повторювали ці мантри та проґавили "сланцеву революцію". До речі, вся Європа теж приєдналася до цієї істерії, бо вогник "Газпрому" устами європейських "зелених" розповідав людям про уявну екологічну небезпеку технології.

Одначе потроху технології ГРП та горизонтального буріння стали впроваджуватися на території колишнього СРСР. І до 2014-го Білорусь здійснила 200-300 ГРП на рік, а Росія – близько 9 тисяч. В Україні в цей період не роблять жодного. Спроби компаній Chevron та Shell добувати сланцевий газ в Україні закінчилися інспірованими протестами "екологічних активістів" з організації "Український вибір" Віктора Медведчука.

До речі, перші санкції, які вводили США проти Росії внаслідок окупації Криму та частини Донбасу, стосувалися як раз технологій ГРП та горизонтального буріння. І саме тому РФ наразі почала втрачати у видобутку. Російські родовища вичерпуються, а замістити імпорт високих технологій ГРП вони не змогли.

Після того, як Росія окупувала частину України, споживання газу в нашій країні одразу знижується з 47 мільярдів кубів на рік до 32 мільярдів. Тоді виникла ідея "Програми 2020", згідно з якою за рахунок енергоощадних технологій, альтернативної енергетики тощо скоротити споживання газу до 27 мільярдів кубів на рік. Водночас дозволити компаніям збільшити видобуток з 20 мільярдів кубометрів на рік до 27-ми.

Проте з цим завданням не змогли впоратися ні приватний сектор, ні державна компанія "Укргазвидобування". Головною причиною невдачі стали не менеджмент компаній або технології. Керівники галузі недооцінили глибину спротиву, який чинили український політикум та олігархат.

Великий удар галузі у 2014 році наніс тодішній прем’єр Арсеній Яценюк. Спочатку уряд піднімає рентну плату на 50% (для приватних компаній) та на 70% (для державних). Таким чином, майже всі українські родовища перетворилися на нерентабельні, за винятком свердловин з газовим конденсатом. Трохи згодом Кабмін примушує великих промислових споживачів газу купляти енергоносії лише у НАК "Нафтогаз України". Що повністю поклало приватний добуток в країні. Внаслідок цього на 2015 рік жодна з компаній не запланувала буріння нових свердловин. А грабункові рентні ставки зняли лише за два роки.

Хочу сказати, що за півтора року до втечі у Ростов, Віктор Янукович та тодішній міністр енергетики Едуард Ставицький, як це не дивно, взагалі не чіпали галузь. Вони займалися політикою та про вітчизняне нафтогазодобування забули. І за цей час видобуток газу приватними компаніями в Україні виріс на 36%.

Тобто, якщо галузь не буде чіпати держава, знизить рентні платежі, а українці отримають доступ до родовищ, інвестицій та технологій, то щороку видобуток зростав би на третину. Плани приросту не були авантюрними.

Ми недооцінили спротив на рівні місцевих рад. Не можна раціонально пояснити, чому за п’ять років Полтавська обласна рада не дозволила не лише бурити на нових ділянках, але й не подовжила чинні ліцензії для державної добувної компанії. Це катастрофа, за яку наразі ніхто не відповість.

Неможливо було тодішньому керівнику "Укргазвидобування" Олегу Прохоренку займатися видобутком нафти і газу й одночасно боротися з залишками ставлеників "тимошенок" та "януковичей" в НАК "Нафтогазі України". Судові справи проти "Укргазвидобування" показували, що опонентів цікавили навіть не гроші, а бажання ставити палки в колеса. Хоча, варто зазначити, що голова НАК Андрій Коболєв та колишній виконавчий директор "Нафтогазу" Юрій Вітренко створили унікальну фінансову ситуацію для розвитку українського видобутку.

Збільшити видобуток за 3,5 роки дії програми не вдалося. . До того ж "Програму 2020" профінансували лише на 50%. В той момент з НАК пішли і Прохоренко, і Вітренко, тому злету не відбулося. Але галузь радикально оновила устаткування та парку бурових верстатів. Весь старий мотлох було порізано на брухт. Запроваджено нові технології. Навчено 1,5 тисячі нових інженерів.

Наразі настав дуже цікавий період розвитку галузі. Процес, який розпочався 150 років тому на Західній Україні, вже давно завершився. Весь світ пережив з того часу три нафтогазові революції. Причому ні друга, ні третя у нас так і не настали.

Масове буріння у нас зараз не застосовується через ідеальний шторм, в якій потрапила Україна за останні півтора року. Відбулося падіння світової ціни на нафту і газ. В українських умовах, якщо ціна газу нижча 150 доларів за тисячу кубів, розбурювати нове родовище не цікаво. А коли вона падає нижче 225 доларів не цікаво бурити сланцеві родовища.

Чому в США це вигідно робити навіть за таких цін, а у нас ні? За океаном, на відміну від України, можна без проблем акумулювати ресурси і людей. Залучити гроші у нас дуже проблематично, технології можна взяти лише за кордоном, а людей у нас періодично викидають на вулицю.

За прогнозами, восени газ знову подорожчає до 220-225 доларів за тисячу кубів. Це відкриє українцям можливість буріння складних щільних колекторів. Проте, чи будуть у нас доступними родовища? Рік тому було укладено 9 договорів про розділ продукції (Зазвичай така угода є договором про розподіл природних ресурсів, укладеним між видобувною компанією і державною стороною). Але жодного з цих документів з боку держави ще не підписано.

Відбулися класні аукціони ліцензій на нові ділянки. Проте, що ми там бачимо? Олігархи воюють з олігархами, або разом – з державою, коли через судові процеси гальмують видачу та підписання ліцензій. Ми сильно задкуємо, а нам треба дуже швидко бігти, бо дуже скоро нафта і газ опиняться під тиском вже четвертої революції автономізації енергетики. Скоро у широкому вжитку опиняться маленькі атомні реактори та маленькі газові генератори, які дозволять виробляти електроенергію в окремому місці.

Ми знову пропускаємо зміни, які відбуваються у світовій енергетиці. З тисячі кубів газу виробляється 10 мегаватів енергії. Зараз 1 мегават в Україні коштує 15 тисяч гривень. А влітку тисячу кубів газу можна було купити за 2,5 тисячі гривень. Який потенціал ми втрачаємо внаслідок того, що не змогли вчасно розгорнутися і заробити на цьому грошей?

Російська газова голка за часів незалежності: як зростити українського олігарха

Чому Україна постійно втрачає,хоча має достатню кількість родовищ та професійних кадрів. А все просто. Коли під тобою лежить вся атомна промисловість, наприклад, то тобі не дуже кортить її розвивати, бо ти ні з ким не конкуруєш. З іншого боку вона не повинна заважати твоєму газовому бізнесу.

Якщо ти росіянин з газом, то ніщо тобі не заважає створити штучного олігарха на території України. Одному йому і більш нікому дозволяєш купляти Туркменський газ та транспортувати його територією РФ. Всі мають газ по 300 доларів за тисячу кубів, а ти – за 65 доларів. З цим газом ти стаєш бажаним головним акціонером всіх українських хімічних підприємств, бо, наприклад, в складі міндобрив 90% собівартості складає природний газ. І ось ти з простого гарного хлопця з села Богданівка, Заліщицького району, Тернопільської області, перетворюєшся на хімічного короля України Дмитра Фірташа.

В 2014 році "Укргазвидобування" продавала газ на потреби населення за 400 гривень за тисячу кубів. В той же час для потреб промисловості газ відпускали по ціні 6 тисяч гривень за тисячу кубометрів. Проте окрім населення газ за 400 гривень купляли також посередники-трейдери, котрі потім перепродували енергоносій на ринку промислових споживачів по 6 тисяч гривень. А той час ніякого трейдингу не було. Риторичне питання: звідки у компанії, яка не добувала газ та не купувала його за кордоном взявся цей ресурс?

Треба віддати належно чинному керівництву "Нафтогазу" за те, що в Україні нарешті запустили ринок газу і у нас відкрилися кордони з Європою, як для реверсних поставок, так і для експорту. Наразі наші компанії мають можливість продавати газ куди завгодно, проте внутрішній енергоринок залишається одним з самих привабливих. Сьогодні з’явилася прозорість на аукціонах по продажу ділянок для видобутку корисних копалин.  Позитивні зрушення є.

Як буде надалі? Європейські конкуренти – Росія, Німеччина, Австрія, Словаччина і Туреччина теж проспали технологічні революції в галузі, тому у нас перспективи є. З падінням ціни на газ, добувати енергоносій стало складно. Український олігархат складні теми обходить, бо звик складати два і два та жити на ці 400%. Тому з галузі вони підуть, і для видобутку настане час професійних інженерів.