Чому Путін не відреагував на захоплення Мадуро та не допомагатиме Ірану – CNN

Журналісти нагадують, що "стратегічне партнерство" РФ з її союзниками не передбачає нічого, окрім "глибокої стурбованості". Саме тому лідер Кремля такий незвично тихий, і не реагує на події в Ірані та повалення венесуельського диктатора.

Виступаючи 5 січня на засіданні Ради Безпеки ООН, постійний представник Росії при ООН Василь Небензя звинуватив Вашингтон у "наданні нового імпульсу неоколоніалізму та імперіалізму". Низка російських дипломатів висловилися щодо "піратства англосаксів" після захоплення тіньових танкерів, але CNN звернув увагу, що голос Путіна — єдиної людини, яка справді має значення в російській політиці, — помітно був відсутній одразу після операції США зі зміни режиму у Венесуелі.

На відміну від свого китайського колеги Сі Цзіньпіна, який засудив те, що він назвав "одностороннім залякуванням" з боку Вашингтона, Путін не зробив негайної і чіткої публічної заяви з приводу рейду.

Аналогічним чином, він поки що не прокоментував захоплення американськими військами в середу російського судна "Маринера". Багато спостерігачів зараз задаються питанням, як Москва відреагує на новий військовий авантюризм Вашингтона.

Журналісти нагадують, що в травні 2025 року Путін приймав у Великому Кремлівському палаці лідера Венесуели Ніколаса Мадуро. Це був символічний момент, який продемонстрував головний альянс Путіна в Західній півкулі. У супроводі міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова Путін тепло привітав свого венесуельського колегу, заявивши, що відносини між Москвою і Каракасом розвиваються.

Після переговорів у закритому форматі та офіційного сніданку два президенти підписали договір про стратегічне партнерство і співпрацю. Однак захоплення Мадуро під час військової операції, проведеної за наказом президента США Дональда Трампа, оголило межі цього партнерства.

У телефонній розмові з виконавчим віцепрезидентом Венесуели Дельсі Родрігес, яка нині виконує обов'язки президента, Лавров "висловив рішучу солідарність із народом Венесуели перед обличчям збройної агресії", але на цьому справа закінчилася.

На перший погляд, повалення Мадуро дійсно здається останнім у низці геополітичних невдач для Путіна. У грудні 2024 року президент Сирії Башар Асад, давній союзник Москви, втік до Росії після краху свого режиму. У червні минулого року США завдали ударів по ядерних об'єктах в Ірані, безпосередньо вступивши в конфлікт із країною, яка раніше цього року також уклала стратегічне партнерство з Росією. Тепер Дональд Трамп погрожує завдати удару по режиму аятол.

Але російські офіційні особи поспішили уточнити, що стратегічне партнерство між Москвою і Тегераном не зобов'язує Росію до військового втручання в разі нападу на Іран. І хоча стратегічне партнерство, укладене між Мадуро і Путіним, було представлено російським урядом як вираження підтримки "братнього венесуельського народу" в захисті від зовнішніх загроз, вторгнення американських сил спеціального призначення не викликало жорсткої реакції з боку Москви.

Рейд американських військ із захоплення Мадуро також став свого роду незручною рекламою для російського військово-промислового комплексу. За попередника Мадуро, покійного президента Уго Чавеса, збройні сили Венесуели почали переоснащення російською технікою, включно із зенітними комплексами С-300, "Бук" і 44 "Печора". На тлі погроз військових дій з боку адміністрації Трампа Мадуро також хвалився тим, що його військові розмістили 5000 російських зенітних ракет малої дальності на "ключових позиціях ППО". "Схоже, російські системи ППО спрацювали не дуже добре, чи не так?" — пожартував глава Пентагону Піт Хегсет на початку тижня.

Однак для Путіна на стратегічному рівні є й потенційні позитивні моменти. Заява Трампа про чітку сферу інтересів у Латинській Америці — так звана "доктрина Донро" — може дати кремлівському лідеру риторичне прикриття для виправдання його власних імперських прагнень до ліквідації незалежної України. А впевнені заяви адміністрації Трампа про те, що контроль над Гренландією є наступним пунктом у списку завдань, вдало доповнюють точку зору Кремля.

З моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році Росія давно заявляє про своє право втручатися у справи так званого "ближнього зарубіжжя" — незалежних держав, що виникли з попелу СРСР. І в заявах після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Путін ясно дав зрозуміти, що вважає відновлення імперії своєю вищою місією.

Ці зауваження перегукуються з коментарями заступника глави адміністрації Білого дому Стівена Міллера, зробленими після рейду у Венесуелі, який заявив Джейку Тапперу на CNN: "Ми живемо у світі, в реальному світі... яким керує сила, яким керує міць".

Заява Трампа про готовність застосувати силу для захоплення Гренландії — самоврядної території Данії, союзника по НАТО — також має бути сприйнята Кремлем позитивно. Після повномасштабного вторгнення в Україну російський уряд прагнув використати будь-які розбіжності всередині трансатлантичного альянсу, особливо в умовах, коли Велика Британія та європейські держави намагаються сформувати "коаліцію охочих" для підтримки України, а підтримка США коливається.