Трамп отримує нові дані про втрати РФ: Раткліфф зберіг розвідпідтримку України для ударів по Росії

Сполучені Штати продовжують безкоштовно передавати Україні розвідувальну інформацію, яку Київ може використовувати для планування ударів по російських військових цілях на окупованих територіях та енергетичній інфраструктурі РФ. 

Як пише The Atlantic, важливу роль у збереженні цього каналу підтримки відіграє директор ЦРУ Джон Раткліфф, який, зокрема, доносить до Дональда Трампа дані про масштаб російських втрат на війні.

За інформацією видання, Вашингтон наразі не припинив передачу Києву розвідувальних даних, незважаючи на зміни у підходах адміністрації Трампа до російсько-української війни. Йдеться про спеціальні масиви інформації, які можуть допомагати українській стороні визначати важливі цілі та планувати операції проти російських військових позицій і стратегічної інфраструктури.

Окреме значення має те, що американська розвідка продовжує підтримувати Україну не лише в контексті бойових дій на окупованій території. За даними The Atlantic, передані Сполученими Штатами відомості також використовуються під час планування ударів по енергетичних об’єктах, розташованих безпосередньо в Росії. Це розширює практичне значення американсько-українського розвідувального співробітництва.

Ключовою фігурою у збереженні цієї допомоги видання називає Джона Раткліффа. За словами американських та українських джерел, директор ЦРУ зміг переконати президента США у необхідності продовження підтримки Києва в розвідувальній сфері.

Одним із аргументів, який Раткліфф використовує у спілкуванні з Трампом, є інформація про російські втрати. The Atlantic повідомляє, що директор ЦРУ передає президенту США оцінки, згідно з якими Росія може втрачати на полі бою понад 40 тисяч військових на місяць. Для Трампа такі показники можуть мати особливе політичне та стратегічне значення, оскільки демонструють ціну, яку Москва платить за продовження війни.

За словами одного із західних співробітників розвідки, сильна сторона підходу Раткліффа полягає в тому, що він показує Трампу Росію як сторону, яка зазнає значних втрат. У матеріалі The Atlantic цю логіку пов’язують із відомою схильністю американського президента прихильно ставитися до сторони, яку він сприймає як сильнішу або таку, що має кращі результати.

На цьому тлі українські удари по російській енергетичній інфраструктурі можуть сприйматися у Вашингтоні не лише як військова операція, а і як фактор економічного тиску на Москву. Атаки по енергетичному сектору здатні створювати додаткові труднощі для російської економіки, зокрема впливати на переробку та експорт нафти.

The Atlantic звертає увагу і на потенційну користь такого розвитку подій для Сполучених Штатів. Якщо російський нафтовий експорт скорочується, це може створювати додаткові труднощі для Китаю та Індії, які залишаються великими покупцями російської сировини. На цьому тлі американські торговельні обмеження можуть отримувати додатковий важіль впливу.

Для Дональда Трампа енергетична складова російсько-української війни має і власний політичний контекст. The Atlantic нагадує, що ще під час першого президентського терміну Трамп виступав проти надмірної залежності Європи від російських нафти й газу. Американська адміністрація тоді навіть застосовувала санкційний тиск щодо проєкту «Північний потік».

Тому українські удари по російській енергетиці можуть відповідати частині ширшої американської логіки щодо скорочення ролі російських енергоресурсів на світових ринках. Водночас для України розвіддані США залишаються передусім військовим інструментом, який допомагає підвищувати ефективність операцій проти російських військових та інфраструктурних цілей.

Особливо важливою є оцінка The Atlantic щодо можливого ставлення Трампа до таких ударів. Видання припускає, що американський президент може розглядати українську кампанію проти російських об’єктів як своєрідну прелюдію до переговорів, а не лише як небезпечну ескалацію.

Така логіка означає, що посилення тиску на Росію може розглядатися як спосіб створити для Москви додаткові стимули до дипломатії. У такому разі удари по стратегічній інфраструктурі стають частиною ширшої стратегії, метою якої є не нескінченне продовження війни, а зміна умов, у яких сторони можуть перейти до переговорів.

Сам Трамп раніше характеризував українські удари як ескалацію, але водночас допускав, що саме така ескалація може допомогти наблизити завершення війни. Цю позицію він озвучував під час саміту НАТО в Анкарі минулого місяця.

У цьому контексті позиція американського президента може відрізнятися від традиційного підходу, за якого будь-які удари вглиб території Росії автоматично розглядаються як загроза дипломатичному процесу. Якщо атаки послаблюють російський військовий та економічний потенціал і водночас створюють умови для переговорів, Вашингтон може оцінювати їх значно прагматичніше.

Значення має і відновлення обміну розвідданими між США та Україною. За даними, на які посилається РБК-Україна, після тимчасового обмеження доступу до американської інформації у березні 2025 року співпраця у розвідувальній сфері згодом суттєво покращилася.

Для Києва це означає збереження одного з найважливіших інструментів військового планування. Американська розвідка дозволяє отримувати додаткову картину ситуації, яку українські структури можуть використовувати разом із власними даними для підготовки операцій.

Для Вашингтона така співпраця водночас залишається способом впливати на перебіг війни без прямої участі американських військових у бойових діях. США можуть підтримувати Україну інформаційно, водночас оцінюючи результати українських операцій та їхній вплив на російський військовий потенціал.

Особливу роль у цій системі відіграє Джон Раткліфф. Якщо оцінки The Atlantic правильні, директор ЦРУ фактично виступає одним із ключових каналів, через які Дональд Трамп отримує інформацію про реальний стан російської армії та наслідки українських атак.

Таким чином, нинішня модель американської підтримки України демонструє важливу зміну. Навіть за умов, коли Вашингтон переглядає окремі підходи до допомоги Києву, розвідувальна співпраця залишається чинним інструментом американської політики.

Для України це означає збереження доступу до інформації, яка може використовуватися під час планування операцій проти російських військових сил та енергетичної інфраструктури. Для Трампа — можливість отримувати детальнішу картину того, наскільки дорого Росії обходиться продовження війни.

А для Росії збереження такого каналу співпраці між Вашингтоном і Києвом означає продовження тиску не лише на фронті, а й на стратегічні об’єкти в тилу. Якщо американські розвіддані й надалі допомагатимуть Україні планувати такі операції, їхній вплив може виходити далеко за межі окремих ударів.

У підсумку The Atlantic описує ситуацію, в якій американська розвідка залишається одним із небагатьох видів безкоштовної допомоги, яку США продовжують надавати Україні. При цьому Дональд Трамп може дедалі більше розглядати український тиск на Росію як інструмент, здатний не лише послаблювати противника, а й створювати передумови для переговорного процесу.