Записувати дітей у садок потрібно з народження: як в Україні вирішать проблему з чергами в дошкільних установах

Після кризи пандемії-2020 щонайменше тридцять тисяч дітей стоять в черзі в дитсадки. Щоб вирішити цю проблему, в парламенті зареєстрували відповідний проєкт закону.

У вересні 2020 року багато українських молодих сімей зіткнуться з проблемою запису дитини в дитячий садок, оскільки місць на всіх не вистачить. Здавалося б, вирішити це можна - побудувати нові дошкільні установи, але, наприклад, начальник Управління освіти Ірпінської міської ради Олег Білорус розповів, що незважаючи на 3-й дитячий садок на 120 місць, який добудовується і повинен відкритись 1 вересня 2020 року, як і раніше в черзі стоять більше 3 тисяч дітей.

Згідно з даними Міністерства освіти і науки України, найскладніша ситуація з чергами в дошкільні установи в Дніпропетровській області. Щонайменш 5 тисяч дітей не можуть потрапити в садочки.

Що стосується Києва - найбільше дітей, які чекають своєї черги, у Дарницькому районі. Ірина Ніколенко, директорка дитсадка №791 прокоментувала: "Наш садочок розрахований максимум на 255 місць, але реальна кількість дітей наближається до позначки 328. У нашому районі багато молодих сімей, які купують квартири в нових ЖК, і, звичайно, одна з потреб в інфраструктурі - дитячий садок".

Сергій Лабазюк, нардеп від фракції "За майбутнє", зареєстрував у парламенті проєкт закону, який повинен посприяти врегулюванню проблеми з чергами в дошкільні установи. Зокрема, розроблений проєкт передбачає, що місцева влада за невисоку плату буде здавати в оренду садочки приватним компаніям і інвесторам, які в свою чергу будуть будувати і реконструювати їх. За словами Лабазюка, навчання в таких закладах буде платним, крім пільговиків і багатодітних сімей: "Перед здачею в оренду будуть обговорюватися питання створення місць і на яких умовах. Таким чином, ми за короткий час отримаємо дитячі садки без навантаження на державний бюджет. Інвестори будуть зобов'язані прописати це в конкурсних умовах разом з Міськвиконкомом".

Киянин Валерій, батько двох дітей, розповів кореспонденту ASPI news, з чим пов'язана проблема нестачі місць у дитсадках і як, на його думку, буде діяти вищевказаний законопроєкт: "Я знаю, що багато батьків стурбовані питанням облаштування дитини. Мені в якійсь мірі пощастило, оскільки я записав свою дитину за пільгою і ні в якій черзі не стояв. Подав заявку в електронному вигляді і приніс відповідні документи до районного відділу освіти. Недостатня кількість місць багато в чому залежить від того, що раніше дошкільні установи здавалися різним фірмам, приватним фірмам, комунальним підприємствам. Але після 2000-х стався baby-boom, і молоді батьки зіткнулися з відсутністю садків. У містах забудовували висотки, нові житлові комплекси, але не дошкільні та шкільні установи. Як на мене, ситуація в Києві ще не така гостра, а ось, наприклад, у Вишгороді своєї черги ти можеш чекати, поки дитина в школу не піде. Вирішувати цю проблему будуть приватники, а не держава, а що стосується законопроєкту про спонсорування садків інвесторами - ціна за місяць буде не 10-15 тисяч гривень, а тисяча доларів. Дозволити собі це кожен не зможе, і ми повернемося до того, що маємо зараз".

Багатодітний батько Тарас, який живе під Києвом, в Ірпені, згадував, що коли одному з його синів виповнилося півроку, його відразу записали в чергу в місцевий комунальний садок. Однак через три роки директорка повідомила про переповненість садка і майже за 6 років місця в садочку для Данила не знайшлося: "За цей час черга значно зросла, і ми виявилися 80-ми в списку. Втім, директорка запропонувала альтернативу: або хтось може піти працювати в садок, тоді є пільга, або ж чекати наступного року. Пізніше виявилося, що в групі є неповний день". Тарас додав, що на той момент нічого іншого не залишалося, як віддати сина в групу на півдня, щоб хлопчик пройшов соціалізацію і як слід підготувався до школи.

ASPI news показувало мітингувальників-батьків під Кабміном, які вимагали під час карантину відкрити дитячі садки. Нагадаємо, що українські сім'ї висловили свої побоювання щодо примусової вакцинації дітей.