Васильків: коли росіяни вибрали неправильне місто для вторгнення в Україну - The New York Times

Перевішані зброєю жителі Василькова, провінційного українського містечка, успішно відбивалися від російських військ у перші дні війни, допомагаючи утримувати столицю в безпеці та входячи в українські військові лави. Мер міста Наталія Баласинович та командир місцевого загону тероборони «Щит Василькова» Андрій Мельник (на фото) завжди готові допомогти ЗСУ в обороні міста.
 
Розповіді про спротив у невеликому гарнізонному містечку Василькові вже набули якостей легенд, написали у The New York Times. Є повідомлення про збиті російські транспортні літаки, про полювання десантників у лісах і навіть про невідомого українського льотчика на прізвисько «Привид Києва», який захищає небо. Якщо не брати до уваги гіперболи, то жителям цього тихого провінційного містечка, обсадженого деревами та малоповерховими будинками ще часів Російської імперії, вдалося відбити російські війська в критичні дні початку війни, не давши російським силам захопити стратегічні бази, які могли б дозволили оточити столицю країни Київ.

Васильків, де розташоване авіаційне училище, яка підготувало покоління льотчиків, спецгрупа з боротьби з тероризмом і командний центр протиповітряної оборони, який захищає столицю та центральну Україну, став однією з перших цілей російської атаки в перші години та дні війни. Крилаті ракети врізалися в авіабазу, а потім російські ВДВ атакували після висадки на землі. Але вони не взяли верх. У розповідях жителів, урядовців, військовослужбовців та цивільних осіб, які воювали у загони територіальної оборони, описано, як Україна дала відсіч російському нападу та допомогла запобігти більш широким цілям Росії захопити контроль над країною.

Авіабаза на околиці Василькова була однією з перших цілей, уражених о 5 ранку 24 лютого, під час початку війни. Удари пошкодили будівлі, обладнання та системи протиповітряної оборони. Російські повітряно-десантні війська були скинуті в сусідні села і почали штурм, повідомили місцеві чиновники та офіцери. Російські солдати атакували під час повітряного нальоту, використовуючи це на свою користь, коли українські війська сховалися в бомбосховищах.

«Після авіаударів вони намагалися перевірити периметр», — сказав один офіцер ППС, який брав участь у боях на одному з кількох військових об’єктів у цьому районі, за умови, що його ідентифікують лише за званням — майором — та військовим кодом на ім'я KR@M. «Вони намагалися проникнути всередину, і їм це вдалося». З міркувань безпеки офіцер не уточнив, де саме відбувалися бої, окрім меж Київської області.

Російські нападники, швидше за все, були десантовані з гелікоптерів у селах подалі від своєї мети і просувалися пішки, сказав він та інші чиновники. Вони атакували дві окремі військові об'єкти, і протягом чотирьох днів українські війська відбивали кілька атак. У якийсь момент, за його словами, росіянам вдалося увійти в одне з'єднання, але після втрат знову відступили. Чиновники повідомили, що деякі з російських нападників уже були в місті і жили як приховані агенти протягом кількох місяців. Міський голова Наталія Баласинович розповіла, що деякі російські агенти навіть купили квартири в новому житловому комплексі та переїхали сюди разом із сім’ями.

Українські військові тоді стверджували, що тієї ж ночі один із їхніх винищувачів збив російський транспортний літак. ЗМІ також повідомляли, що два військові вантажні літаки, які прямували на Васильків, були перехоплені та збиті українськими ППО. Але уламки будь-яких збитих літаків виявилися химерними. Члени підрозділів територіальної оборони, багато з яких колишні військові-добровольці, а також місцеві мисливці, повідомили, що прочесали ліси та навколишню місцевість, але не знайшли уламків жодного літака. Але українське небо було переповнене російськими гелікоптерами в перші ночі війни, сказав Юрій Ігнат, офіцер зі зв’язків з громадськістю Командування ППС України. «Ми не думаємо, що вони прибули великими літаками, але в багатьох місцях було багато диверсійних груп».

До четвертої ночі війни російські загарбники перегрупувалися та були краще організовані, — сказав офіцер ППС KR@M, член підрозділу швидкого реагування, який брав участь у бою. За його словами, росіяни були оснащені автоматами з глушниками та окулярами нічного бачення, які дозволяли атакувати в темний час доби. «О четвертій ранку 24 лютого, коли почався бій, у нашу охорону стріляли безшумно, в голову, у повній темряві», – сказав він. За його словами, коли росіяни увійшли до бойової частини, розпочалася запекла перестрілка. Українці швидко втратили шістьох людей убитими, двоє пораненими. Але влучним вогнем і метанням гранат, за його словами, їм вдалося вбити п’ятьох нападників і поранити шостого, змусивши інших росіян відступити. «Нам пощастило, що вони не вміли правильно кидати гранати», – сказав KR@M про росіян. «Якби вони встигли кинути гранати, це було б дуже сумно».

Здавалося, росіяни відступили, бо були ознаки, що вони тягнули за собою своїх мертвих і поранених. «Ми бачили плями крові, але не знайшли тіл», – сказав KR@M. Вони навіть забрали свої гільзи, сказав він. За його словами, він єдиний українець з тепловізором нічного бачення і зміг застрелити трьох нападників. Він оплакував своїх загиблих товаришів, які, за його словами, не мали приладів нічного бачення. «Найважче - втратити друзів», — сказав він.

Зловмисники залишили на асфальті території позначку, що свідчить про те, що вони є членами елітного російського спецпідрозділу «Альфа», сказав він. Він показав на мобільному телефоні фотографію нанесеного крейдою чи фарбою знака на асфальті із символами «А» для «Альфа» та «Z», літера, яку використовує головна російська бойова група, яка воює в Україні. За його словами, знак мав десь 183 см (два ярди) завширшки, можливо, щоб його було видно з повітря.

Після цього бою 26 лютого українці помітили розвідників, які вели розвідку по периметру своїх баз, але росіяни більше не йшли в атаку. Потім, приблизно за тиждень, вони взагалі зникли. Всередині баз тривали зусилля по ремонту та відновленню частини протиповітряної оборони Василькова, пошкодженої першої ночі війни.

Авіаудари були «дуже болючими, але не смертельними», – сказав Костянтин, військовослужбовець протиповітряної оборони, який говорив за умови, що буде опубліковано лише його ім’я, без згадки про його звання. Будівлі та обладнання були пошкоджені, але за добу вдалося врятувати працюючу систему, сказав Костянтин. «Якщо у нас є дві знищені машини, ми можемо побудувати з них одну», — сказав він.

Тим не менш, українське обладнання протиповітряної оборони датується 1970-ми і 1980-ми роками і було набагато менш складним, ніж системи, які використовували росіяни, сказав він. На українському радарі з’явилася лише одна ракета, але коли її збили, за його словами, вони виявили, що за нею була друга ракета, яка вразила ціль».

За його словами, Васильків та Київ неодноразово зазнавали бомбових і ракетних обстрілів, а українська оборона намагалася їх усіх перехопити. «Це було схоже на потужні хвилі ударів з повітря», – сказав Костянтин. «Наша оборона не могла вразити їх усіх одночасно».

Командування ППС України у довгій ланцюжку повідомлень у своєму Twitter-акаунті закликало союзників постачати Україні західні літаки та системи протиповітряної оборони або принаймні змусити країни колишнього Варшавського договору передати Україні старі радянські системи. "На сьогоднішній день наші союзники не відповіли на наш заклик про підтримку протиповітряної оборони (винищувачі та ЗРК)", - йдеться в повідомленні. «Ми не отримали інструментів, необхідних для захисту нашого неба та досягнення перемоги». «Важливо сказати, що за допомогою сучасної техніки ми могли б зупинити всі авіаудари Росії», – сказав Костянтин.