Лікування та реабілітація залежних: експерт розповів, що робити рідним хворого (Відео)

 

ASPI news продолжает серию публикаций о теме зависимостей. В этот раз на наши вопросы ответил заведующий отделением реабилитационного центра "Ренессанс" Виталий Трегуб.

Как известно, зависимости бывают двух типов – физиологические (химические) и ментальные (поведенческие). Ранее ASPI news уже публиковало обширное интервью с психологом и психотерапевтом киевского медицинского реабилитационного центра "Ренессанс" Дмитрием Сербиным об особенностях алкогольной и игровой зависимостей (вопрос о последней актуализировался после того, как украинские парламентарии приняли закон о легализации игорного бизнеса). Также специалист рассказал о том, как можно распознать зависимость у подростков, чтобы родители могли вовремя на нее среагировать. Кроме того, нам удалось пообщаться с человеком по имени Максим, который успешно проходит реабилитацию от игромании, чтобы узнать о его опыте.

Продолжая данную тему, публикуем интервью с заведующим отделением реабилитационного центра "Ренессанс" Виталием Трегубом, который подробно рассказал нам, какую модель поведения нужно выбрать родным зависимых, как происходит лечение в центре и насколько большой процент рецидивов происходит после реабилитационного периода.

Где человек с зависимостями может получить помощь?

Если человек сам понимает, что есть проблема, и готов просить о помощи, тогда есть варианты бесплатных программ лечения – это обычно религиозные центры. Группы анонимных наркозависимых, игрозависимых, алкозависимых. Если позволяют финансы, то лучше, конечно, обращаться в специализированное частное учреждение, где есть хорошая терапевтическая группа, наркологи, психиатры, психотерапевты.

Если человек сам не критический, и ему говорят, что у него есть проблема, как правило, в 95 случаях из 100 он отрицает это. Потому что зависимость – это удовольствие. Мозг так устроен – если ты получаешь удовольствие, он начинает защищать источники. Поэтому от таких людей всегда можно слышать: "Марихуана – это не наркотик", "Да я еще не валяюсь под забором, какой из меня алкоголик?" Главная причина их непонимания – защитная реакция мозга.

Как следует вести себя родным с человеком, у которого есть зависимость?

Существует несколько схем, как убедить человека принимать помощь. Во-первых, это психологическая интервенция. Человек не хочет говорить о своей проблеме, отрицает ее – в то же время, родные видят, что он выпал из социума, не работает, не несет ответственности, у него присутствует потребительская модель поведения. Тогда дается рекомендация, чтобы собирались все родственники, все люди, которые имеют хоть малейшее влияние на этого человека, садились вместе и вызывали его на разговор. Каждый родственник выставляет перед ним определенные рамки и границы. Если ты выбираешь вот такой путь, тогда тебе придется самому готовить пищу, денег ты не получишь и т.д. Самое важное в этом случае выдержать эти рамки и границы. Чтобы человек почувствовал негативные последствия своего поведения.

Возьмем игровую зависимость. Человек играет, проигрывает деньги. От него отказались друзья, близкие, родные. Как этот человек себя чувствует? На самом деле он одинок. Он проиграл и пришел домой – а тут скандал. Но, в первую очередь, таким людям необходима поддержка. Все зависимые люди – инфантильные, безответственные, они лгут и манипулируют. Все это так. Но эти люди больны и нуждаются в помощи и поддержке, им необходимо понимание. Им важно, чтобы их принимали такими, какие они есть.

Когда я вижу, что родные находятся на высоком уровне созависимости с больным, то я сначала работаю с родными. Потому что они – аспект номер один. Реабилитологам и психологам не представляет большого труда восстановить больного к его комфортному состоянию. Но если не будет проведена работа с родными, вероятность рецидива огромна.

В чем особенность и сложность игровой зависимости?  

Игромания – одна из самых сложных зависимостей. Дело в том, что если человек страдает от наркотической или алкогольной, то там присутствует биологический фактор. Человеку утром плохо, его тошнит, сердце колотится. Это заставляет человека относиться к проблеме критически. У игромании нет этого биологического момента. Это приводит к тому, что у такого зависимого критического восприятия практически нет. Оно формируется уже на поздней – третьей стадии полной декомпенсации. Он уже понимает, что болен, когда присутствует депрессивный или субдепрессивный фон. К этому моменту он уже имеет 200-300 тысяч гривен долгов по "быстрым кредитам". От него уже отвернулись все родные, близкие и друзья. Но о нем помнят коллекторы, которые постоянно звонят. И здесь существует большая вероятность того, что человек получит психическое расстройство или закончит суицидом. Такие стадии зависимости лечатся гораздо сложнее.

Оцените количество зависимых в Украине. Могут ли государство и частники предоставить им всем квалифицированную помощь?

Официально около 500 тысяч украинцев находятся на учете в наркологических диспансерах. Но государственная статистика может занижать данные в 4-5 раз. Поэтому, я считаю, что около 2-3 миллионов человек в нашей стране имеют те или иные зависимости.

Как происходит реабилитация зависимых в центре, где вы работаете?

Все, кто попадают к нам с любой зависимостью, имеют общую черту – инфантилизм. Но здесь им приходится брать на себя ответственность и взрослеть. Они вынуждены переживать сложные эмоции, когда разрушаются их психологические механизмы защиты, иллюзии, в которых они находятся. Потому что они думают о себе, как о царях и богах, управляющих странами. Приходится переоценивать свой ресурс.

Когда психотерапевт разбирает эти вещи, им больно принимать это. Больше скажу, я противник хороших условий в реабилитационных центрах, здесь они должны быть среднего уровня комфорта. Никакого шика, бассейнов, бильярдов, VIP-условий. Здесь человек должен полностью переосмыслить свою жизнь. В начале мы запрещаем им даже связь с внешним миром. Потому что у них нервная система истощена, им нужно окрепнуть, поэтому необходимо минимизировать стресс, что попадает из внешнего мира.

Это большой дискомфорт. Они чувствуют это как потерю свободы. На самом деле – это симптомы зависимости. Куда ветер подул, туда они и ушли. У нас же существует распорядок, режим, график, объем ответственности. Для них это самое страшное, что только может быть.

Как часто у зависимых происходят рецидивы после реабилитации и какой процент ремиссии?

В среднем мы можем говорить о 20-30% годовых ремиссий при условии, что человек проходит полный курс реабилитации. При качественной работе с родственниками эта цифра может достигать 80% годовых ремиссий.

Я встречал случаи, когда человек продержался год-два, у него случился рецидив, но он самостоятельно освоил этот урок и пошел дальше, но уже без длительного употребления. Большая часть людей, которые проходили качественную реабилитацию, а потом срывались, становились критическими. Когда они срываются, то первое, что чувствуют – разрушение ожиданий и разочарование, боль, обесценивание всего процесса реабилитации. На фоне этой внутренней боли у них два выхода (50 на 50). Кто-то глушит эту боль, а кто-то снова обращается за помощью к нам. Чем качественнее реабилитация, тем больше шансов на то, что человек к нам вернется за помощью.

Какую наиболее нетипичную зависимость вы встречали у пациентов?

Были разные пациенты – с широким спектром психических расстройств и наркосцен. Это и полинаркомания, и потребление одновременно алкоголя и наркотиков. Недавно была интересная девочка. Сейчас есть такое популярное направление – селфхарминг. Они режут себя, чтобы почувствовать себя живыми. Но на самом деле это деструктивная схема. Плюс эта девушка была зависимой от наркотиков, был психиатрический диагноз, расстройство пищевого поведения, и в придачу – расстройство личности. Более сложной комбинации я пока, если честно, не видел. Но нам удалось получить хорошие результаты с ней.

Мы добились того, что родители девушки смогли начать жить своей жизнью. Они поехали отдыхать на море, и мы спасли хотя бы вот этих родителей. А у девочки вместе с этим появился хоть какой-то шанс на выздоровление.

є проблема, як правило, в 95 випадках зі 100 вона заперечує це. Тому що залежність – це задоволення. Мозок так влаштований – якщо ти отримуєш задоволення, він починає захищати джерела. Тому від таких людей постійно можна чути: "Марихуана – це не наркотик", "Та я ж ще не валяюсь під парканом, який з мене алкоголік?" Головна причина їх нерозуміння – захисна реакція мозку.

Як варто поводитись рідним із людиною, в якої є залежність?

Існує кілька схем, як переконати людину приймати допомогу. По-перше, це психологічна інтервенція. Людина не хоче говорити про свою проблему, заперечує її – в той же час, рідні бачать, що вона випала із соціуму, не працює, не бере на себе відповідальності, у неї присутня споживча модель поведінки. Тоді дається рекомендація, щоб збиралися всі родичі, всі люди, які мають хоч найменший вплив на цю людину, сідали разом і викликали її на розмову. Кожен з родичів виставляє перед нею певні рамки і межі. Якщо ти вибираєш ось такий шлях, тоді тобі доведеться самому готувати їжу, грошей ти не отримаєш і т.д. Найважливіше в цьому випадку витримати ці рамки і межі. Щоб людина відчула негативні наслідки від своєї поведінки.

Візьмемо ігрову залежність. Людина грає, програє гроші. Від неї відмовилися друзі, близькі, рідні. Як ця людина себе почуває? Насправді вона самотня. Вона програла і прийшла додому – а тут скандал. Але, в першу чергу, таким людям необхідна підтримка. Всі залежні люди – інфантильні, безвідповідальні, вони брешуть і маніпулюють. Все це так. Але ці люди хворі і потребують допомоги і підтримки, їм необхідне розуміння. Їм важливо, щоб їх приймали такими, якими вони є.

Коли я бачу, що рідні знаходяться на високому рівні співзалежності з хворим, то я спочатку працюю з рідними. Тому що вони є аспектом номер один. Реабілітологам і психологам не становить великих труднощів відновити хворого до його комфортного стану. Але якщо не буде проведена робота з рідними, ймовірність рецидиву величезна.

В чому особливість і складність ігрової залежності?

Ігроманія – одна із найскладніших залежностей. Справа в тому, що якщо людина страждає від наркотичної або алкогольної, то там присутній біологічний фактор. Людині зранку погано, її нудить, серце калатає. Це змушує людину ставитися до проблеми критично. У ігроманії немає цього біологічного моменту. Це призводить до того, що у такого залежного критичного сприйняття практично немає. Воно формується вже на пізній – третій стадії повної декомпенсації. Він уже розуміє, що хворий, коли присутній депресивний або субдепресивний фон. До цього моменту він уже має 200-300 тисяч гривень боргів за "швидкими кредитами". Від нього вже відвернулися всі рідні, близькі та друзі. Але про нього пам'ятають колектори, які постійно дзвонять. І тут існує велика вірогідність того, що людина отримає психічний розлад або закінчить суїцидом. Такі стадії залежності лікуються набагато складніше.

Оцініть кількість залежних в Україні. Чи можуть держава і приватники надати їм всім кваліфіковану допомогу?

Офіційно близько 500 тисяч українців перебувають на обліку в наркологічних диспансерах. Але державна статистика може занижувати дані в 4-5 разів. Тому, я вважаю, що близько 2-3 мільйонів осіб в нашій країні мають ті чи інші залежності.

Як відбувається реабілітація залежних в центрі, де ви працюєте?

Всі, хто потрапляють до нас з будь-якою залежністю, мають спільну рису – інфантилізм. Але тут їм доводиться брати на себе відповідальність і дорослішати. Вони змушені переживати складні емоції, коли руйнуються їхні психологічні механізми захисту, ілюзії, в яких вони знаходяться. Тому що вони думають про себе, як про царів і богів, які керують країнами. Доводиться переоцінювати свій ресурс.

Коли психотерапевт розбирає ці речі, їм боляче приймати це. Більше скажу, я противник хороших умов в реабілітаційних центрах, тут вони повинні бути середнього рівня комфорту. Ніякого шику, басейнів, більярдів, віп-умов. Тут людина має повністю переосмислити своє життя. На початку ми забороняємо їм навіть зв'язок із зовнішнім світом. Тому що у них нервова система виснажена, їм потрібно зміцніти, тому необхідно мінімізувати стрес, що потрапляє із зовнішнього світу.

Це великий дискомфорт. Вони відчувають це як втрату свободи. Насправді – це симптоми залежності. Куди вітер подув, туди вони і пішли. У нас же існує розпорядок, режим, графік, обсяг відповідальності. Для них це найстрашніше, що тільки може бути.

Як часто у залежних стаються рецидиви після реабілітації та який відсоток ремісії?

В середньому ми можемо говорити про 20-30% річних ремісій за умови, що людина проходить повний курс реабілітації. При якісній роботі з родичами ця цифра може досягати 80% річних ремісій.

Я зустрічав випадки, коли людина протрималася рік-два, в неї стався рецидив, але вона самостійно засвоїла цей урок і пішла далі, але вже без тривалого вживання. Велика частина людей, які проходили якісну реабілітацію, а потім зривалися, ставали критичними. Коли вони зриваються, то перше, що відчувають – руйнування очікувань і розчарування, біль, знецінення всього процесу реабілітації. На тлі цього внутрішнього болю у них два виходи (50 на 50). Хтось глушить цей біль, а хтось знову звертається за допомогою до нас. Чим якісніша реабілітація, тим більше шансів на те, що людина  до нас повернеться за допомогою.

Яку найбільш нетипову залежність ви зустрічали у пацієнтів?

Були різні пацієнти – із найширшим спектром психічних розладів і наркосцен. Це і полінаркоманія, і вживання одночасно алкоголю і наркотиків. Нещодавно була цікава дівчинка. Зараз є такий популярний напрямок – селфхармінг. Вони ріжуть себе, щоб відчути себе живими. Але насправді це деструктивна схема. Плюс ця дівчина була залежною від наркотиків, був психіатричний діагноз, розлад харчової поведінки, і на додачу – розлад особистості. Складнішої комбінації я поки, якщо чесно, не бачив. Але нам вдалося отримати хороші результати з нею.

Ми домоглися того, що батьки дівчини змогли почати жити своїм життям. Вони поїхали відпочивати на море, і ми врятували хоча б ось цих батьків. А у дівчинки разом з цим з'явився хоч якийсь шанс на одужання.