Reuters: "Український експорт опинився під подвійним ударом Росії та ЄС — металурги б'ють на сполох"

Українська металургія, яка вже п’ятий рік працює в умовах повномасштабної війни, зіткнулася з новим масштабним викликом. 

Російські атаки фактично паралізують чорноморські експортні маршрути, логістика дорожчає, а одночасно Європейський Союз посилює торговельні обмеження для української сталі. У Reuters зазначають, що сукупність цих факторів ставить під загрозу експорт, виробництво та подальше відновлення однієї з ключових галузей української економіки.

Українська металургійна галузь опинилася в ситуації, коли одразу кілька негативних факторів працюють одночасно. Росія продовжує атакувати українські порти та транспортну інфраструктуру, через що морські маршрути дедалі складніше використовувати для експорту. Паралельно українські виробники стикаються зі зростанням вартості внутрішньої логістики та новими правилами торгівлі з Євросоюзом.

За даними Reuters, саме металургія стала одним із секторів, які найбільш гостро відчувають наслідки війни. Галузь залишається важливою складовою українського експорту, однак підприємствам доводиться працювати в умовах постійних атак, перебоїв із транспортуванням та дедалі складнішого доступу до зовнішніх ринків.

Окремою проблемою стали події у Чорному морі. Російські удари по портовій інфраструктурі та цивільному судноплавству фактично створили ситуацію, за якої українські експортери не можуть розраховувати на стабільну роботу морського коридору. Reuters повідомляв, що український експорт зерна за перші тижні серпня впав приблизно на 75–76% у річному вимірі.

Для металургів проблема має не менше значення. Вивезення продукції морем є критично важливим для підприємств, які працюють на зовнішні ринки. Якщо судноплавство стає ризикованим або фактично зупиняється, виробники змушені шукати дорожчі альтернативні маршрути.

До російських атак додається подорожчання залізничних перевезень усередині України. Як зазначає Reuters, тарифи «Укрзалізниці» зросли на 30%. Для металургійних підприємств, які транспортують значні обсяги сировини та готової продукції, це означає суттєве збільшення собівартості.

У результаті українські виробники опинилися між кількома видами тиску. Їм необхідно оплачувати дорожчу логістику, відновлювати пошкоджену інфраструктуру, забезпечувати роботу підприємств під час російських атак і водночас конкурувати на зовнішніх ринках із виробниками, які працюють у значно стабільніших умовах.

Ситуацію ускладнює торговельна політика Євросоюзу. ЄС залишається головним ринком збуту для української сталі, однак Брюссель скоротив безмитні квоти на імпорт української металопродукції та запровадив 50-відсоткові тарифи на поставки понад встановлені обсяги.

Для українських металургів це означає потенційне скорочення можливостей продажу продукції в Європі. В умовах, коли Чорне море вже не гарантує стабільного експорту, а альтернативна логістика обходиться дорожче, обмеження на одному з головних доступних ринків стають особливо болючими.

Додатковий фактор — європейські вимоги щодо вуглецевих викидів. ЄС поступово посилює правила, пов'язані з декарбонізацією промисловості, що також впливає на українських виробників сталі. Для підприємств, які одночасно борються за фізичне виживання під час війни, масштабні інвестиції в модернізацію стають набагато складнішим завданням.

Показовою є ситуація із «Запоріжсталлю». Підприємство вже працює під постійною загрозою російських атак і стикається з логістичними проблемами. Нещодавній російський удар по підприємству призвів до загибелі семи працівників.

Підприємство розглядає можливість змінити структуру виробництва та збільшити випуск чавуну, який не підпадає під окремі європейські квоти. Однак такий крок має свою ціну: значна частина виробничих потужностей може залишитися незадіяною, а це створює ризики для зайнятості працівників і фінансового стану підприємства.

Для української економіки проблема виходить далеко за межі одного сектора. Металургія традиційно є одним із ключових джерел валютної виручки та експортних доходів країни. Скорочення виробництва й експорту означає менше валютних надходжень, менші податкові платежі та додаткові ризики для зайнятості.

Війна вже змусила українську промисловість перебудувати логістичні маршрути. Частина вантажів спрямовується залізницею та через дунайські порти, однак ці можливості не здатні повністю компенсувати втрати морського експорту. Особливо гостро це проявляється у періоди, коли Росія посилює удари по портовій інфраструктурі.

Проблема Чорного моря має ще один вимір. Російські удари по торговельних суднах змушують судновласників переглядати рішення щодо заходів в українські порти. У липні атаки на цивільні судна, зокрема на судно Golden Leo, призвели до загибелі людей і посилили побоювання операторів щодо безпеки морських перевезень.

У серпні ситуація стала настільки складною, що українська сторона передала Росії через посередника пропозицію припинити атаки на цивільні об'єкти в Чорному морі. За даними Reuters, на той момент український експорт зерна вже скоротився на 76% у річному вимірі.

Таким чином, український бізнес фактично опинився перед необхідністю одночасно вирішувати проблеми безпеки, логістики та доступу до зовнішніх ринків. Російські атаки скорочують фізичні можливості для експорту, а нові європейські правила зменшують простір для продажу продукції.

Для металургії це особливо небезпечно через високу капіталомісткість виробництва. Підприємство не можна просто перенести в інше місце після пошкодження. Відновлення великих промислових об'єктів потребує значних коштів, часу та стабільного доступу до ринків збуту.

При цьому довгострокові інвестиційні плани українських виробників також опиняються під загрозою. Reuters зазначає, що багатомільярдна програма модернізації «зеленої сталі» Metinvest фактично поставлена на паузу через війну та несприятливі умови для промисловості.

Для України це створює стратегічну проблему. Галузь повинна не лише пережити нинішні воєнні виклики, а й готуватися до майбутньої конкуренції на європейському ринку. Якщо підприємства втратять можливість інвестувати в модернізацію, їхня конкурентоспроможність може погіршитися навіть після завершення активної фази війни.

Отже, український експорт сьогодні потерпає від подвійного тиску. Росія намагається фізично зруйнувати логістичні маршрути та промислові підприємства, тоді як Європейський Союз посилює правила доступу української продукції на свій ринок. На цьому тлі українські компанії змушені витрачати дедалі більше ресурсів просто для того, щоб зберегти виробництво та можливість продавати продукцію за кордоном.

Ситуація в Чорному морі залишається одним із ключових факторів для майбутнього українського експорту. Якщо атаки на порти та цивільне судноплавство триватимуть, альтернативні маршрути не зможуть повністю компенсувати втрати. А посилення торговельних обмежень у ЄС додатково звужує можливості українських виробників.

Для економіки України це означає ризик нового скорочення експортних доходів саме в той момент, коли країні необхідно фінансувати оборону, підтримувати підприємства та готуватися до повоєнного відновлення. Металургійна галузь, яка попри війну продовжує працювати, тепер залежить не лише від здатності підприємств протистояти російським ударам, а й від того, наскільки Україна та її європейські партнери зможуть забезпечити реальний доступ українських товарів до зовнішніх ринків.