Росія полює на українських операторів: як підрозділи глибоких ударів перетворюють тил РФ на нове поле бою – The Times

Україна нарощує можливості для завдання далекобійних ударів по російських військових об’єктах, логістиці та системах протиповітряної оборони. 

Операції підрозділів глибоких ударів дедалі більше впливають на перебіг війни, змушуючи Росію витрачати значні ресурси на пошук українських операторів, захист тилової інфраструктури та протидію безпілотникам.

Українська концепція глибоких ударів передбачає ураження цілей далеко за межами безпосередньої лінії фронту. Йдеться про об’єкти, які забезпечують російську армію озброєнням, боєприпасами, паливом, технікою та іншими ресурсами. Окреме значення мають російські системи ППО, командні пункти, склади та логістичні вузли.

Саме далекобійні безпілотники стали одним із ключових інструментів таких операцій. Вони дозволяють українським військовим завдавати ударів на значній відстані та створювати для російського командування проблему, яку складно вирішити лише посиленням оборони окремих міст чи військових баз.

Глибокі удари мають на меті не тільки знищення конкретної військової цілі. Їхнє завдання полягає у послідовному послабленні всієї системи забезпечення російської армії. Якщо вивести з ладу склад, транспортний вузол, засіб ППО або інший важливий елемент військової інфраструктури, це може вплинути на здатність противника проводити подальші операції.

Окремим напрямом стала боротьба з російською протиповітряною обороною. Україна намагається знаходити та уражати засоби, які прикривають військові об’єкти й можуть бути використані для захисту від українських дронів. Таким чином, далекобійні операції одночасно виконують наступальну та оборонну функцію.

Знищення російських засобів ураження на території РФ також може зменшувати загрозу для українських міст. Якщо вдається уразити пускову установку або інший елемент ракетної інфраструктури до його застосування, противник втрачає можливість використати цей ресурс проти України.

Водночас Росія намагається протидіяти українським підрозділам глибоких ударів. Російські сили полюють не лише на самі безпілотники, а й на людей та інфраструктуру, які забезпечують їхнє застосування. Для цього використовуються розвідувальні засоби, безпілотники, системи радіоелектронної боротьби та інші технології.

Українським підрозділам через це доводиться постійно змінювати тактику. Місця запуску та управління безпілотниками необхідно приховувати, а самі операції планувати таким чином, щоб противник не міг швидко визначити джерело атаки.

Фактично навколо далекобійних дронів сформувався окремий технологічний фронт. Україна намагається вдосконалювати засоби навігації, зв’язку, розвідки та управління, тоді як Росія шукає способи виявлення операторів, придушення сигналів і перехоплення безпілотників.

Особливість цієї боротьби полягає у швидкості адаптації. Кожна нова російська технологія протидії змушує Україну шукати способи її обходу. Водночас нові українські можливості змушують Росію посилювати захист власних об’єктів і змінювати систему їхнього прикриття.

Значний вплив такі операції можуть мати й на російську логістику. Москва змушена розосереджувати техніку та військові запаси, змінювати маршрути постачання, посилювати охорону важливих об’єктів і витрачати додаткові ресурси на захист територій, які раніше вважалися відносно безпечними.

Для України це особливо важливо через різницю у людських ресурсах. Технологічні засоби далекого ураження дозволяють завдавати противнику шкоди без необхідності проводити масштабні операції з використанням великої кількості особового складу.

Водночас ефективність глибоких ударів залежить від розвідки. Щоб уразити важливий об’єкт, необхідно спочатку його виявити, встановити характер його роботи, визначити момент для атаки та забезпечити доставку ударного засобу до цілі. Тому далекобійна кампанія є складним поєднанням розвідувальної, технологічної та військової роботи.

Російська сторона також намагається використовувати розвідку для пошуку українських команд, які здійснюють такі операції. Унаслідок цього оператори дронів та інші фахівці, залучені до глибоких ударів, стають важливими цілями для противника.

Це перетворює війну безпілотників на протистояння не лише техніки, а й людей, які нею керують. Росія зацікавлена у знищенні команд управління, тоді як Україна намагається зберегти операторів, інженерів, розвідників та інші команди, необхідні для проведення наступних операцій.

Ще одним фактором залишається зв’язок. Для роботи безпілотників на великій відстані необхідні надійні системи управління та передачі інформації. Будь-які проблеми із каналами зв’язку можуть вплинути на результат операції, тому технологічна складова залишається одним із ключових напрямів розвитку українських далекобійних можливостей.

Паралельно змінюється й російська система захисту. Москва змушена розглядати потенційними цілями для українських ударів дедалі більшу кількість об’єктів. Це стосується не лише безпосередньо військових баз, а й складів, промислових підприємств, транспортної інфраструктури та інших елементів, які мають значення для забезпечення війни.

Таким чином, українські глибокі удари створюють для Росії додатковий фронт, який проходить далеко від лінії бойового зіткнення. Російському командуванню доводиться одночасно вести бойові дії на фронті та захищати величезну територію від атак безпілотників.

Саме це може бути одним із головних стратегічних ефектів далекобійних операцій. Навіть коли окремий удар не призводить до масштабного знищення техніки, постійна загроза таких атак змушує противника змінювати розташування сил, витрачати ресурси на ППО, посилювати охорону об’єктів і створювати додаткові рівні захисту.

Україна при цьому продовжує розвивати власну систему далекобійного ураження. Безпілотники стають дедалі складнішими, а їхнє використання дедалі більше інтегрується з розвідкою та іншими військовими можливостями.

Глибокі удари не можуть самостійно визначити результат війни, однак вони змінюють умови, у яких Росія змушена вести бойові дії. Для Кремля це означає, що віддаленість від українського кордону більше не гарантує повної безпеки військовим об’єктам.

Фактично Україна намагається зробити російський тил частиною активного поля бою. Чим ширшою стає зона потенційного ураження, тим більше сил Росія повинна витрачати на її захист. І саме в цьому полягає одна з головних цілей української стратегії глибоких ударів — не дозволити російській військовій машині почуватися недосяжною далеко від фронту.