Серрі: "Захід залишив Україну в "сірій зоні", чим переконав Путіна у безкарності"

Колишній посол Нідерландів в Україні Роберт Серрі заявив, що нерішучість західних держав у 2008 році могла стати одним із чинників, які переконали Володимира Путіна в можливості встановити контроль над Україною. 

За його словами, після Бухарестського саміту НАТО Київ фактично опинився між Альянсом і Росією без чітких гарантій безпеки, що Москва могла сприйняти як сигнал про слабкість Заходу. Водночас дипломат наголосив: відповідальність за війну повністю лежить на Росії та особисто Путіні.

Роберт Серрі, який був першим послом Нідерландів в Україні у 1992–1996 роках, в інтерв’ю «Укрінформу» повернувся до подій 2008 року, коли питання можливого вступу України до НАТО стало одним із ключових сюжетів міжнародної політики. На його думку, саме тоді Захід не зміг дати Києву достатньо чітку відповідь щодо майбутнього членства в Альянсі.

Йдеться про Бухарестський саміт НАТО 2008 року. Тоді Україна не отримала конкретного Плану дій щодо членства, хоча Альянс заявив про перспективу її майбутнього вступу. Серрі вважає, що така невизначеність мала серйозні наслідки, оскільки Україна фактично залишилася без чітких безпекових гарантій з боку Заходу.

За словами дипломата, саме ця ситуація сформувала своєрідну «сіру зону» між Росією та НАТО. На його думку, Кремль міг зробити висновок, що Україна не має достатнього захисту з боку Альянсу, а отже Москва може розглядати її як власну сферу впливу.

Серрі наголосив, що після цього Росія спочатку здійснила агресію проти Грузії, а згодом перейшла до війни проти України. Він не погодився з твердженням, що НАТО несе відповідальність за російську агресію, однак визнав, що рішення Альянсу у 2008 році відіграло певну роль у подальшому розвитку подій.

Водночас дипломат підкреслив принципову різницю між політичними помилками Заходу та відповідальністю за саму війну. На його думку, говорити про НАТО як про винуватця російської агресії неправильно. Саме Володимир Путін і російське керівництво ухвалили рішення про застосування сили проти України.

Серрі припустив, що повномасштабної війни могло б не бути, якби у 2008 році НАТО надало Україні конкретнішу перспективу членства. Проте тодішня позиція західних держав була значно обережнішою. Україну сприймали як державу, щодо майбутнього якої не було сформованого єдиного бачення.

За словами колишнього посла, Київ тоді прагнув одночасно поглибити інтеграцію з Європейським Союзом та НАТО, але на Заході ці прагнення не сприймалися достатньо серйозно. Частково така обережність була пов’язана із внутрішніми проблемами самої України, серед яких дипломат назвав корупцію та слабкість державних інституцій.

Серрі визнав, що на той момент Україна справді не була повністю готова до вступу в НАТО чи Європейський Союз. Проте, на його думку, це не мало означати залишення держави без чіткої геополітичної перспективи та надійного сигналу щодо її майбутнього.

Саме невизначеність, на думку дипломата, могла створити для Кремля хибне відчуття можливості диктувати Україні умови. Російське керівництво могло сприйняти відсутність конкретних гарантій як доказ того, що Захід не готовий захищати український вибір у разі прямого конфлікту з Москвою.

Окремо Серрі звернув увагу на глибші причини російської агресії. Він вважає, що пояснювати війну лише особистими рішеннями Володимира Путіна недостатньо. На його думку, у російському суспільстві та політичному середовищі існує стійке переконання, що Росія нібито втратила території та вплив, які їй «належать».

Дипломат пов’язав це, зокрема, з російськими претензіями на спадщину Київської Русі. Він назвав такі претензії абсурдними, однак наголосив, що подібне історичне сприйняття справді існує в Росії та використовується для формування уявлення про Україну як про частину російського історичного простору.

На думку Серрі, якщо російське керівництво поставило за мету повернення України під контроль Москви та відновлення імперського впливу, то повномасштабне вторгнення стало закономірним продовженням цієї політики. У такому випадку західна нерішучість могла не створити саму причину війни, але сприяти формуванню в Кремлі переконання, що ризики для Росії будуть прийнятними.

Ця оцінка особливо важлива в контексті нинішніх дискусій про майбутню систему безпеки України. Досвід 2008 року показав, що політична обіцянка без конкретних механізмів захисту може виявитися недостатньою, якщо держава перебуває поруч із країною, яка не визнає її право самостійно визначати зовнішньополітичний курс.

Для України питання членства в НАТО після початку повномасштабної війни набуло ще більшого значення. Київ наполягає, що майбутня система гарантій безпеки має бути реальною та здатною стримати Росію від повторної агресії, а не залишатися лише політичною декларацією.

Водночас позиція Серрі не означає перекладання відповідальності за війну на Захід. Навпаки, колишній посол прямо наголосив, що рішення про агресію ухвалювала Росія. Його критика стосувалася передусім стратегічних прорахунків Заходу, які, на його думку, могли створити сприятливі умови для російської політики.

Таким чином, Роберт Серрі фактично назвав Бухарестський саміт НАТО 2008 року одним із ключових моментів, коли Захід не зміг сформувати достатньо чітку політику щодо України. На його переконання, Київ тоді залишили між Росією та НАТО без конкретної перспективи членства, а Кремль міг сприйняти це як можливість посилити контроль над Україною.

Однак головний висновок дипломата залишався однозначним: навіть якщо нерішучість Заходу вплинула на стратегічні розрахунки Москви, це не знімає жодної частини відповідальності з Володимира Путіна та російського керівництва за розв’язання війни проти України.