Лікування та реабілітація залежних: експерт розповів, що робити рідним хворого (Відео)

ASPI news продовжує серію публікацій щодо теми залежностей. Цього разу на наші питання відповів завідувач відділення реабілітаційного центру "Ренесанс" Віталій Трегуб.

Як відомо, залежності бувають двох типів – фізіологічні (хімічні) і ментальні (поведінкові). Раніше ASPI news вже публікувало обширне інтерв'ю з психологом та психотерапевтом київського медичного реабілітаційного центру "Ренесанс" Дмитром Сербіним про особливості алкогольної та ігрової залежностей (питання щодо останньої актуалізувалося після того, як українські парламентарі ухвалили закон про легалізацію грального бізнесу). Також спеціаліст розповів про те, яким чином можна розпізнати залежність у підлітків, аби батьки могли вчасно на неї зреагувати. Крім того, нам вдалося поспілкуватися з чоловіком на ім'я Максим, який успішно проходить реабілітацію від ігроманії, аби дізнатися про його досвід. 

Продовжуючи згадану тему, публікуємо інтерв'ю із завідувачем відділення реабілітаційного центру "Ренесанс" Віталієм Трегубом, який докладно розповів нам, яку модель поведінки потрібно обрати рідним залежних, як відбувається лікування у центрі та наскільки великий відсоток рецидивів стається після реабілітаційного періоду. 

Де людина із залежностями може отримати допомогу?

Якщо людина сама розуміє, що є проблема, і готова просити про допомогу, тоді є варіанти безкоштовних програм лікування – це зазвичай релігійні центри. Групи анонімних наркозалежних, ігрозалежних, алкозалежних. Якщо дозволяють фінанси, то краще, звісно, звертатися в спеціалізовану приватну установу, де є хороша терапевтична група, наркологи, психіатри, психотерапевти.

Якщо людина сама не критична, і їй кажуть, що у неї є проблема, як правило, в 95 випадках зі 100 вона заперечує це. Тому що залежність – це задоволення. Мозок так влаштований – якщо ти отримуєш задоволення, він починає захищати джерела. Тому від таких людей постійно можна чути: "Марихуана – це не наркотик", "Та я ж ще не валяюсь під парканом, який з мене алкоголік?" Головна причина їх нерозуміння – захисна реакція мозку.

Як варто поводитись рідним із людиною, в якої є залежність?

Існує кілька схем, як переконати людину приймати допомогу. По-перше, це психологічна інтервенція. Людина не хоче говорити про свою проблему, заперечує її – в той же час, рідні бачать, що вона випала із соціуму, не працює, не бере на себе відповідальності, у неї присутня споживча модель поведінки. Тоді дається рекомендація, щоб збиралися всі родичі, всі люди, які мають хоч найменший вплив на цю людину, сідали разом і викликали її на розмову. Кожен з родичів виставляє перед нею певні рамки і межі. Якщо ти вибираєш ось такий шлях, тоді тобі доведеться самому готувати їжу, грошей ти не отримаєш і т.д. Найважливіше в цьому випадку витримати ці рамки і межі. Щоб людина відчула негативні наслідки від своєї поведінки.

Візьмемо ігрову залежність. Людина грає, програє гроші. Від неї відмовилися друзі, близькі, рідні. Як ця людина себе почуває? Насправді вона самотня. Вона програла і прийшла додому – а тут скандал. Але, в першу чергу, таким людям необхідна підтримка. Всі залежні люди – інфантильні, безвідповідальні, вони брешуть і маніпулюють. Все це так. Але ці люди хворі і потребують допомоги і підтримки, їм необхідне розуміння. Їм важливо, щоб їх приймали такими, якими вони є.

Коли я бачу, що рідні знаходяться на високому рівні співзалежності з хворим, то я спочатку працюю з рідними. Тому що вони є аспектом номер один. Реабілітологам і психологам не становить великих труднощів відновити хворого до його комфортного стану. Але якщо не буде проведена робота з рідними, ймовірність рецидиву величезна.

В чому особливість і складність ігрової залежності?

Ігроманія – одна із найскладніших залежностей. Справа в тому, що якщо людина страждає від наркотичної або алкогольної, то там присутній біологічний фактор. Людині зранку погано, її нудить, серце калатає. Це змушує людину ставитися до проблеми критично. У ігроманії немає цього біологічного моменту. Це призводить до того, що у такого залежного критичного сприйняття практично немає. Воно формується вже на пізній – третій стадії повної декомпенсації. Він уже розуміє, що хворий, коли присутній депресивний або субдепресивний фон. До цього моменту він уже має 200-300 тисяч гривень боргів за "швидкими кредитами". Від нього вже відвернулися всі рідні, близькі та друзі. Але про нього пам'ятають колектори, які постійно дзвонять. І тут існує велика вірогідність того, що людина отримає психічний розлад або закінчить суїцидом. Такі стадії залежності лікуються набагато складніше.

Оцініть кількість залежних в Україні. Чи можуть держава і приватники надати їм всім кваліфіковану допомогу?

Офіційно близько 500 тисяч українців перебувають на обліку в наркологічних диспансерах. Але державна статистика може занижувати дані в 4-5 разів. Тому, я вважаю, що близько 2-3 мільйонів осіб в нашій країні мають ті чи інші залежності.

Як відбувається реабілітація залежних в центрі, де ви працюєте?

Всі, хто потрапляють до нас з будь-якою залежністю, мають спільну рису – інфантилізм. Але тут їм доводиться брати на себе відповідальність і дорослішати. Вони змушені переживати складні емоції, коли руйнуються їхні психологічні механізми захисту, ілюзії, в яких вони знаходяться. Тому що вони думають про себе, як про царів і богів, які керують країнами. Доводиться переоцінювати свій ресурс.

Коли психотерапевт розбирає ці речі, їм боляче приймати це. Більше скажу, я противник хороших умов в реабілітаційних центрах, тут вони повинні бути середнього рівня комфорту. Ніякого шику, басейнів, більярдів, віп-умов. Тут людина має повністю переосмислити своє життя. На початку ми забороняємо їм навіть зв'язок із зовнішнім світом. Тому що у них нервова система виснажена, їм потрібно зміцніти, тому необхідно мінімізувати стрес, що потрапляє із зовнішнього світу.

Це великий дискомфорт. Вони відчувають це як втрату свободи. Насправді – це симптоми залежності. Куди вітер подув, туди вони і пішли. У нас же існує розпорядок, режим, графік, обсяг відповідальності. Для них це найстрашніше, що тільки може бути.

Як часто у залежних стаються рецидиви після реабілітації та який відсоток ремісії?

В середньому ми можемо говорити про 20-30% річних ремісій за умови, що людина проходить повний курс реабілітації. При якісній роботі з родичами ця цифра може досягати 80% річних ремісій.

Я зустрічав випадки, коли людина протрималася рік-два, в неї стався рецидив, але вона самостійно засвоїла цей урок і пішла далі, але вже без тривалого вживання. Велика частина людей, які проходили якісну реабілітацію, а потім зривалися, ставали критичними. Коли вони зриваються, то перше, що відчувають – руйнування очікувань і розчарування, біль, знецінення всього процесу реабілітації. На тлі цього внутрішнього болю у них два виходи (50 на 50). Хтось глушить цей біль, а хтось знову звертається за допомогою до нас. Чим якісніша реабілітація, тим більше шансів на те, що людина  до нас повернеться за допомогою.

Яку найбільш нетипову залежність ви зустрічали у пацієнтів?

Були різні пацієнти – із найширшим спектром психічних розладів і наркосцен. Це і полінаркоманія, і вживання одночасно алкоголю і наркотиків. Нещодавно була цікава дівчинка. Зараз є такий популярний напрямок – селфхармінг. Вони ріжуть себе, щоб відчути себе живими. Але насправді це деструктивна схема. Плюс ця дівчина була залежною від наркотиків, був психіатричний діагноз, розлад харчової поведінки, і на додачу – розлад особистості. Складнішої комбінації я поки, якщо чесно, не бачив. Але нам вдалося отримати хороші результати з нею.

Ми домоглися того, що батьки дівчини змогли почати жити своїм життям. Вони поїхали відпочивати на море, і ми врятували хоча б ось цих батьків. А у дівчинки разом з цим з'явився хоч якийсь шанс на одужання.