Земельний гамбіт Порошенка

Даний результат до певної міри є цілком очікуваним і свідчить, що жоден з серйозних політичних гравців, не готовий сьогодні взяти на себе відповідальність за непопулярне, але вкрай важливе вирішення земельного питання, намагаючись відкласти його в довгу скриню, влада сама заганяє себе в глухий кут, адже якщо відкриття земельного ринку не відбудеться в поточному сесійному періоді і український парламент піде на літні канікули, то потім в світлі зменшення  відстані до чергових виборів, сміливості в українського політикуму буде ще менше і врешті-решт земельна реформа остаточно забуксує.

Київська влада: провали і досягнення міського керівництва з 1991 року 

Фактично українські політики-популісти потрапили у власну політичну пастку,  захищаючи роками інтереси великих агрохолдингів, вони переконали значну  частину населення  і в тому числі частину власників паїв, в тому, що «святу українську землю»  не можна  ні в якому разі продавати, правда так і не пояснивши, чому земля під забудову продається, а земля сільськогосподарська – ні?

На відміну від опозиційних політиків у президента нема простору для політичних маневрів, адже в разі зайняття антагоністичної позиції стосовно земельного питання  Петро Порошенко ризикує втратить довіру з боку міжнародних фінансових інституцій, що негативно позначиться на соціально-економічному становищі України.

Це викличе поглиблення соціального розшарування населення, що неодмінно призведе до напруження в українському суспільстві і не виключено, що спровоковані тією ж опозицією громадяни, будуть вдаватися до радикальних дій.

До того ж, для президента критично важливо не тільки зберегти теперішню політичну динаміку у взаємовідносинах між ним і  його потенційним виборцем, а також за можливості  наростити власний персональний рейтинг, адже як показують дані соціологічних служб, Петро Порошенко втрачає довіру виборців і проведення земельної реформи точно не сприятиме його зростанню.

Аграрне лобі в парламенті

Небажання  більшості фракцій  українського парламенту голосувати за відкриття ринку землі пояснюється не тільки непопулярністю даної реформи, а й цілком прагматичними інтересами великих агрохолдингів,  представники яких є у всіх парламентських фракціях.

Адже відкриття землі означатиме не тільки поступове підвищення орендних ставок але й, загалом, вартості землі. До того ж зростання відбуватиметься постійно і доволі стрімко. В разі повної лібералізації українського земельного ринку вартість землі протягом двох років  зросте практично втричі, що означатиме зменшення прибутків для власників аграрних підприємств, чого звичайно вони зовсім не бажають. Тому агрохолдинги активно інвестують кошти в політичну діяльність найбільших політичних партій.

За даними громадського руху «Чесно» серед профільного аграрного комітету більшість депутатів вказали принаймні одну юридичну особу, яка пов’язана з аграрним бізнесом.

Так у президентській фракції зафіксовано  не менше 6 представників аграрного лобі. Рекордсменом виявився народний депутат Вадим Нестеренко, який зареєстрував 19 юридичних осіб, що пов’язані з агарним сектором,  13 юридичних осіб займаються вирощуванням зернових культур. 4 агарні підприємства у депутата Леоніда Козаченка та три у вінницького нардепа від БПП Миколи Кучера.

Інтереси агроолігарха Юрія Косюка представляє ще один представник президентської фракції – Олександр Бакуменко, що має корпаративні права на агропідприємства.

Не відстали від президентської фракції і депутати з фракції «Воля народу». Так депутат-мажоритарник Сергій Марининяк задекларував 15 юридичних осіб пов’язаних  з агросферою. Хмельницький депутат Сергій Лабазюк підтвердив право власності на 9 юридичних осіб, що пов’язані з аграрною сферою.

Дмитро Омельянович з Опозиційного блоку володіє часткою в агропідприємстві «Агроінвест»

Депутати  Валерій Лунченко безпосередньо не володіє жодним агропідприємством записавши всі аграрні активи на власну дружину.

Має своїх агроолігархів і фракція Відродження, а саме Геннадія Бобова і Олега Кулініча.

Тож наявна ситуація чітко демонструє незацікавленість значної частини українського парламенту у віддачі голосів за земельне питання.

Таємний хід конем від команди Гройсмана.

Якими би сильним не було аграрне лобі, тим не менше у команді прем’єра розуміють, що сваритися з МВФ ні в якому разі не можна, а отже потрібно діяти аби і земельне питання було вирішено і рейтинги влади від цього не просіли. Як варіант, влада обрала Констиційний Суд. Народний депутат від Народного Фронту Олексій Мушак і група народних депутатів українського парламенту зробила подання до Конституційного Суду з метою аби колегія суддів прийняла рішення про неконституційність мораторію,  як такого, що порушує право на приватну власність. Враховуючи, що повноваження самих суддів до певної міри під питанням і продовження їх легітимації повністю у розпорядженні нинішньої влади, є шанс, що рішення буде позитивним , а отже воно буде прийнято приблизно через півроку від часу подання, що дасть можливість вкластися в терміни, які встановив МВФ.

Експерт Easy Business Дмитро Лівч прокоментував перспективи проекту: «Україна готова до реформи, цього року відбулася зміна політичного дискурсу і зараз вирішується пошук  оптимального варіанту відкриття ринку землі.

Тиск МВФ та Світового банку на українську владу, підписаний меморандум з МВФ допоможе реформі відбутися вже цього року. До того ж на відміну від попередніх років досить велика група депутатів, а саме 55 осіб відправила подання в Конституційний суд подання.  В уряду досить рішуча позиція, тому не виключено, що можемо очікувати вирішення даного питання вже на початку осені» 

Досвід інших країн:

У Болгарії земельна реформа почалася на початку 1990-х. Тоді право власності на землю отримали всі, хто міг довести, що був її власником до 1946 року. Для нових власників запроваджувався мораторій на продаж строком на три роки, після чого дію мораторію було скасовано. Зараз існує лише часткове обмеження щодо участі іноземного капіталу в аграрному землеволодінні.

В Естонії реформа почалася так само на початку 1990-х. Найскладнішим викликом було знайти баланс між реституцією – поверненням земель колишнім власникам – та дистрибуцією державних земель між селянами, які працювали на ній за часів СРСР. Цей процес істотно ускладнював реформу, яка затягнулася на роки. Ціни на землю держава не регулює. Податок на її продаж мінімальний – 0,1-2%. З 2011 року не існує обмежень щодо купівлі аграрних активів для іноземців. Як результат, середня вартість землі становить 5 тис дол за га. У Польщі реформа стартувала тоді ж, коли і в Болгарії та Естонії. Лише з тією різницею, що в Польщі ніколи не зникали дрібні фермерські господарства. Ціни на землю держава не регулює. Максимальна площа ділянки у власності фізособи - 500 га. Податок на продаж землі коливається в діапазоні 2-5% і стягується з покупця. Податок на землеволодіння відсутній.

Часткові обмеження щодо участі іноземного капіталу в купівлі аграрних земель існують, але з 1 травня 2016 року вони були цілковито скасовані щодо громадян ЄС. Як результат, середня вартість землі становить 10 300 доларів за га.

Німеччина - країна з традиційно високим рівнем механізації та запровадження екологічно ощадних технологій в агровиробництві. Жодних земельних обмежень для власних громадян та іноземців у Німеччині нема. Так само відсутні регуляторні обмеження щодо площ та коридору вартості наділів. Усе віддано на поталу ринку, за винятком деяких федеральних земель східної Німеччини. Там існують регульовані на місцевому рівні ціни для спадкових землевласників, які втратили свої права в період експропріації 1950-х. 

Економіст IMF Group  Михайло Кухар відзначає, що в світі залишилися лише 6 країн в світі, а сааме Куба, Венесуела, Північна Корея, Таджикистан і Конго і на жаль Україна. Дані країни важко назвати прогресивними і процвітаючими. Навпаки ці держави належать до найбідніших держав світу з авторитарними режимами, де загалом більшість громадян проживають на межі виживання.

Як відзначає експерт у більшості країн світу після відкриття ринку землі іноземці скурили, не більше 10 % земель, враховуючи ж те, що Україна володіє одним з найбільших земельних фондів у світі навряд чи іноземці зможуть скупити такий обсяг землі, адже для цього потрібно велику кількість фінансових активів, та й стратегічне бачення розвитку цих земель. Тож масова експансія на українські землі існує лише в пропагандистській уяві політиків-популістів, які не готові до змін в динамічному світі» - відзначив Михайло Кухар.