Іловайська трагедія. Три роки по тому

Врешті – як повідомила створена в Верховній Раді слідча комісія з розслідування цих подій – загальні втрати протягом усіх епізодів трагедії склали близько тисячі людей.

Останні тижні перебування Валерія Гелетея на посаді міністра оборони на його адресу постійно лунала критика щодо поразки та втрат українських військ. В якості «захисту» він давав пояснення, що бійці зіштовхнулись з переважаючими силами бойовиків та регулярних частин російської армії. От тільки накази, що віддавалися і не віддавалися тоді силовим блоком, в будь-якому разі викликають багато питань. Навіть українські ЗМІ ще за кілька днів до того, як були відрізані шляхи для відступу, повідомляли про вторгнення російських військ і наявність російської техніки у східних областях. Чому військові керівники не реагували на ці повідомлення – питання з трагічними наслідками.

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради, створена для з’ясування причин трагедії, на днях представила попередній звіт свого розслідування. ЗМІ облетіли короткі повідомлення про те, що, на думку депутатів, до поразки привели дії міністра оборони Валерія Гелетея, голови Генштабу Віктора Муженка, не введення воєнного стану та кадрові і фінансові проблеми в армії.

Голова комісії нардеп Андрій Сенченко вже заявив про протидію роботі з боку Міністерства оборони та Генштабу. Навіть через сорок днів після отримання запитів від депутатів, станом на 20 жовтня, обидва відомства не надали інформацію про загиблих, поранених, померлих від ран, зниклих без вісті і полонених. А запрошені на засідання ТСК Гелетей та Муженко говорити відмовлялись, посилаючись на секретність. Також не вдалося заслухати керівника Сектору Д генерал-лейтенанта Литвина П.М. і полковника Ромигайла П.Д. – Генштаб відмовив. Члени комісії звертались до президента Петра Порошенка із проханням зобов’язати зазначених посадових осіб сприяти розслідуванню, але відповіді поки так і не отримали.

Висновки ТСК деякі експерти вже визнали більш політичними. Дійсно, звіт є досить критичним. Слід також зважати на те, що він був представлений напередодні виборів, тому не можна виключати, що ще буде використовуватися в боротьбі за виборця.

Події в прикордонному Секторі Д з 23 липня і до його ліквідації o 24.00 24 серпня 2014 року

Оцінюючи ситуацію, яка склалася станом на 23 липня (потрапляння українських бійців в зону ураження артилерії з боку РФ, відрізання противником наших підрозділів від усіх видів постачання, неможливість організувати ефективне інженерне облаштування позицій і так далі) під Іловайськом, члени комісії в своєму звіті зазначають, що треба було терміново приймати рішення і або закрити ізваринський розрив і підвищити щільність наших військ і вогневих засобів в Секторі Д, або кардинально змінити задачу і тактику дій.

Згідно з даними, оприлюдненим в звіті, практично щодня керівництво АТО і Генштабу отримувало донесення від командування Сектору Д про фактичний стан справ. Але відповіддю були лише звинувачення в панікерстві. І війська продовжували нести втрати.

Усі повідомлення про атаки, зосередження російських танків, удари реактивними системами з території РФ по району основного командного пункту Сектору Д, знищення техніки і т.п. ігнорувалися. Навіть доповідь генерала Литвина в штаб АТО про виявлені колони російської броньованої техніки 23 серпня була розцінена як паніка. «Це все херня. Ми це вже проходили. Тримайтеся!», — лаконічно відповів начальник штабу АТО генерал-лейтенант Назаров. А пропозиції про відведення військ з метою запобігання блокування і оточення так і не були затверджені. Подібну відповідь: «Йдіть на х..! Боягузи!» була надана і на повідомлення полковника Ромигайло від 24 серпня про колону бронетехніки російської армії чисельністю понад 100 одиниць.

Пізніше, що цікаво, і Гелетей, і Муженко повідомляли, що інформацію про масований перетин кордону регулярними частинами РФ вони отримали лише 25 серпня 2014 року.

Наступ на Іловайськ, оточення міста частинами регулярних військ Російської Федерації і розвиток ситуації в іловайському котлі з 24 серпня і до початку прориву 29 серпня 2014 року

При аналізі цього періоду у комісії теж виникло багато питань до керівників силових відомств. Так, план операції по наступу на Іловайськ розроблявся в перших числах серпня поточного року під керівництвом Командувача оперативного командування «Південь» генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б., який є керівником Сектору Б. При плануванні узяття Іловайська керівництво Сектору Б виходило з розвідданих, отриманих зі штабу АТО про те, що в місті знаходиться від 30 до 80 сепаратистів з числа місцевих мешканців, які мають стрілецьке озброєння, і немає організованої оборони. Але в той же час командир 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» полковник Мотрій та командир розвідпідрозділу Ткачов 8 серпня повідомляли про наявність в Іловайську значної кількості добре озброєних терористів.

Депутатів цікавить, чому в військовій операції по узяттю під контроль Іловайська розгром основних сил противника був доручений добровольчим батальйонам, а не підрозділам ЗС? Та чому при плануванні операції з узяття крупного транспортного вузла стратегічного значення не виникло сумнівів з приводу незначних сил супротивника, і не була проведена дорозвідка?

Багато питань викликала і можливість управління військовими діями в режимі АТО.

Так, спочатку було узгоджено новий план операції по заходу в Іловайськ на 18 серпня. А через деякий час генерал Хомчак отримав наказ розпочинати на добу раніше. Врешті, батальйони «Азов» та «Шахтарськ» на точку збору в зазначений час не прибули. Командири заявили, що нові уточнення їх не цікавлять. І батальйон «Донбас» пішов виконувати завдання, не маючи запланованої підтримки. Подальші дії були такими ж «узгодженими».

За заявою генерала Хомчака, 24 серпня він з неофіційних джерел отримав інформацію про перетин державного кордону декількома колонами російської бронетехніки чисельністю по 80-100 одиниць. Та штаб АТО інформацію не підтвердив. Така інформація зі штабу була доведена керівнику Сектору Б генерал-лейтенанту Хомчаку Р.Б. після того, як 23 серпня прикордонна служба України і генерал Литвин П.М. проінформували керівництво АТО про виявлення в Секторі Д колон російської броньованої техніки, а 24 серпня начальник штабу Сектору Д полковник Ромигайло П.Д. доповів начальнику штабу АТО генералу Назарову В.М. про перетин о 10.30 колоною російської бронетехніки чисельністю більше 100 одиниць державного кордону України. До полудня 24 серпня, російські війська силами самохідних артилерійських установок ударили по тилах Сектору Б, розташованих в Секторі Д, а до вечора 24 серпня підрозділи 51-ї бригади вже взяли в полон перших 10 російських десантників з 331 полку повітрянодесантних військ Росії, переданих потім в штаб АТО.

Після цього і до початку прориву з котла 29 серпня обстріли іловайського угрупування не припинялися. В період з 25 по 27 серпня генерал Хомчак. неодноразово запитував у штабу АТО рішення. Необхідно було або істотно посилювати угрупування, розривати кільце оточення і остаточно брати Іловайськ, або терміново виходити з котла. Всі ці дні керівництво іловайського угрупування отримувало тільки один наказ – «Триматися і чекати підмоги!».

Спроби деблокування Іловайська силами АТО

Епізод із деблокуванням угрупування українських військ вважається найменш дослідженим.

Члени комісії впевнені, що в штабі АТО не могли не знати про критичну ситуацію із забезпеченням оточеного іловайського угрупування. Бійці вимагали направити в Іловайськ підмогу. Представники Адміністрації президента та Генштабу переконували родичів солдат, що допомога йде. Але її не було. А командирам там до вечора 28 серпня навіть не давали команди на вихід.

Переговори про вихід з Іловайська

Проведення переговорів про вихід військових з іловайського котла було можливо на декількох рівнях, але проводилися вони неналежним чином.

Так, якщо переговори на рівні безпосередніх учасників бойових дій проводилися, хоч і не були ефективними, члени Слідчої комісії стверджують, що міністр оборони не діяв належним чином і не намагався досягти жодних домовленостей. Також встановлено, що на ранок 29 серпня – тобто на момент початку прориву з оточення нашого угрупування – не було контакту і між Муженко та його російським колегою Герасимовим.

Переговори на політичному рівні також дали «збій». Під час зустрічі президентів України та Росії в Мінську, що відбулася 26 серпня, Іловайськ вже знаходився в оточенні. До цієї дати у нас в полоні вже перебували 10 російських десантників з 331 полку повітрянодесантних військ Російської Федерації. Після мінської зустрічі, ввечері 27 серпня по неофіційних каналах Адміністрацією Президента було отримано запит на обмін полонених російських десантників. Вказаний запит підтверджувався аж до полудня суботи 30 серпня. Однак, до початку прориву вранці 29 серпня рішення українською стороною прийнято не було. Хоча пізніше полонені десантники були передані російській стороні.

Прорив сил АТО з Іловайська

Рішення про прорив з іловайського котла було прийнято керівником Сектору Б після консультацій з командирами батальйонів у другій половині дня 28 серпня. Але слідча комісія ще збирається уточнити, які заходи з підтримки колон, що виходили з оточення, були вжиті штабом АТО і наскільки вони були ефективні.

Висновки ТСК:

1. В основі причин, які привели до Іловайської трагедії, полягають фундаментальні проблеми в організації оборони країни.

2. Невведення військового стану призвело до дезорганізації управління військовими діями, що значною мірою зумовило іловайські події.

3. Помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони Гелетея В.В. і начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройними Силами України Муженка В.М. призвели до іловайської трагедії.

На думку членів комісії, трагічному розвитку подій реально могла перешкодити своєчасна реакція цих людей на інформацію про вторгнення російських військ, що надходила з 23 серпня.

4. Іловайська трагедія мала не лише важкі військові, але й не менш тяжкі політичні наслідки для країни.

Результатом помилок, які були допущені військовим керівництвом країни, стали сотні людських життів і покалічених доль. Стала падати довіра народу до керівництва країни й армії. Ці настрої стали фоном зустрічі президентів України і Росії, що відбулася 26 серпня 2014 в Мінську і, в значній мірі, визначили підписання 5 вересня 2014 року мінських угод, які неоднозначно сприймаються як мешканцями Донбасу, так і мешканцями всієї України, а також прийняття не менш спірних законів «про Донбас» 16 вересня.