последние новости в Украине останні новини в Україні

Гончаренко Олексій

Депутат Верховної Ради України ІX скликання

1. Ім'я / прізвище

Олексій Олексійович Гончаренко

2. Анкетні дані

• член фракції "Європейська солідарність";
• член комітету ВРУ з питань бюджету;
• член Постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи;
• член групи з міжпарламентських зв'язків з Японією, Канадою, Францією, Великою Британією.

3. Біографія і кар'єра

Біографія:

Шкільну освіту отримав в Одесі. Навчався в школі №62, де викладала його мати, потім у школі №35 і в результаті закінчив в 1996 році гімназію №2. За словами політика, юнацтво було "мажорне" – батько майже не допомагав, мама-вчителька заробляла копійки, бабуся – пенсіонерка, тому в чотирнадцятирічному віці Олексій Гончаренко підробляв у дитячому садку, викладав англійську мову.

Школу закінчив без медалі, але навчався добре і навіть вигравав олімпіади, особливо з біології, що допомогло йому відразу після закінчення школи в 1996 році вступити без іспитів (тільки за співбесідою) в Одеський державний медичний університет на бюджетну форму навчання.

На третьому курсі університету в 1999 році влаштувався на Одеську станцію швидкої медичної допомоги, де пропрацював два роки. Мабуть, надихнувшись, вирішив переключитись з медицини на суспільно-політичну діяльність і очолив молодіжну організацію Одеського обласного відділення "Партії зелених України".

У 2002 році закінчив медичний університет з відзнакою. І цього ж року, переконавшись у намірі присвятити себе суспільно-політичній діяльності, а не медицині, вирішив балотувався до Одеської міської ради в окрузі в селищі Таїрове. Перший млинець вийшов "комом" – вибори не пройшов.

Не став депутатом, пішов у помічники до депутата міськради, так би мовити, набиратися досвіду і паралельно вступив вчитися в Академію народного господарства при Уряді Російської Федерації в Москві (Вища школа фінансового менеджменту). Здобув вищу економічну освіту в 2005 році, після чого ненадовго виїжджав на стажування до Великої Британії.

Останнім освітнім ривком перед початком бурхливої політичної кар'єри було стажування Гончаренка в 2006 році в Парламенті Сполученого Королівства, місцевому самоврядуванні міста Лютон (передмістя Лондона) і Національній Асамблеї Уельсу в рамках інтенсивного курсу в області політичних процесів держав за програмою "Фонду Джона Сміта".

Кар'єра:

Як ми вже згадували вище, Гончаренко до того, як стати великим політиком, в чотирнадцятирічному віці працював учителем англійської в дитячому садку на Французькому бульварі. Можна припустити, що політик лукавить – оскільки і тоді і зараз експлуатація дитячої праці (до 16 років) переслідувалася за законом.

Поки вчився в Одеському медичному університеті пару років (1999-2001) пропрацював фельдшером на станції швидкої допомоги. Цей досвід Гончаренку згадали через 20 років, коли всерйоз розглядали його кандидатуру на пост міністра охорони здоров'я.

У 2001 році Олексій Гончаренко робить перші кроки в своїй політичній кар'єрі – почав він з того, що вступив у "Партію зелених" і став керівником її молодіжного крила в Одеській обласній організації. Через рік 21-річний Гончаренко пробує балотуватися в Одеську міську раду, але вибори програв і пішов помічником до депутата міськради – історія замовчує, до якого, і скільки він пропрацював.

Відомо лише, що в цей період, з 2002 по 2005 рік, крім роботи помічником, він одночасно отримує вищу економічну освіту в Москві і навіть встигає з'їздити до Великої Британії на стажування. Після повернення, в 2005 році, політик отримав перше велике призначення – став головою Одеської міської організації партії "Союз". До слова, партію "Союз" з 2002 року очолював його батько – Олексій Костусєв, тому збігом призначення Гончаренка назвати складно. У рік призначення сина головою партії в Одеській області Костусєв виходить з неї і вступає в "Партію регіонів". До слова, незабаром за батьком пішов і син.

В кінці цього ж року Одеська обласна та міська організації партії "Союз" влилися в "Партію регіонів". У складі нової партії в 2006-му році Гончаренко вперше був обраний депутатом до Одеської міської ради, де активно відстоював російськомовну політику на Одещині – захищав права нібито ущемленої російської мови і російськомовного населення, виступав проти дубляжу іноземних фільмів українською мовою.

Після стажування в Парламенті Сполученого Королівства, місцевому самоврядуванні міста Лютон (передмістя Лондона) Гончаренка в 2007 році обирають головою комісії Одеської міської ради з удосконалення структури управління містом. Другий "Лондон" в Одесі політику зробити не вдалося – комісія проіснувала до грудня 2008 року.

Націлений на успішну і довгу політичну кар'єру Гончаренко не сидить, склавши руки, і цього ж року створює громадське об'єднання "Якість життя", в яке, за його словами, увійшли сотні одеситів. Як лідер об'єднання він регулярно виводить людей на мітинги і акції, причому не тільки в Одесі, в столиці вони пікетували Адміністрацію президента в зв'язку з рішенням Кабміну про приватизацію ОПЗ, в Одесі він організував "паркінг-контроль" і цілий рік проводив рейди парковками міста, спільно з Британською Радою в Україні працює над залученням інвестицій для благоустрою схилів, і вся ця купа ідей і рухів зводилася до одного - "місту потрібні нові обличчя", тобто до підготовки до виборів мера Одеси 2010 року.

Але у його батька, голови АМКУ Олексія Костусєва, на це крісло були свої плани. На цьому ґрунті два політика сильно посварилися – справа дійшла до взаємних публічних образ і виливання компромату. Гончаренко організував зйомки шикарної київської садиби батька і виставив фотографії на загальний огляд. А Костусєв, у свою чергу, розповсюдив інформацію про "брудні" будівельні угоди Гончаренка, пов'язані з сирійським бізнесменом Аднаном Ківаном.

В результаті молодий Гончаренко зняв свою кандидатуру з виборчих перегонів і на виборах мера Одеси переміг батько. Але зупинятися на Одеській міській раді Гончаренко не хотів і в жовтні 2010 року балотувався від "Партії регіонів" до Одеської обласної ради по мажоритарному округу, що складається з Приморського і Суворовського районів. Переміг конкурентів з величезним відривом – набрав 57 тисяч голосів, і в листопаді 2010 року був обраний заступником голови Одеської обласної ради.

Наступним етапом у кар'єрі "регіонала" Гончаренка стали вибори вже в народні депутати, але потрапити в парламент з першої спроби не вдалося. На парламентських виборах 2012 року на 133 виборчому окрузі (де балотувався Гончаренко) здобув перемогу "апологет руського мира" Ігор Марков, від якого Гончаренко відстав на 5 тисяч голосів.

У 2014 році відбулася Революція Гідності, на хвилі якої Гончаренко зміг стати народним депутатом. Гончаренко покинув "Партію регіонів", залишивши пост першого заступника голови Одеської обласної ради і поповнив ряди партії Порошенка "Солідарність". Майбутній п’ятий президент України, не дивлячись на "регіональне" минуле, зробив Гончаренка довіреною особою і головою обласної організації партії "Солідарність", починаючи з 14 серпня 2014 року.

На парламентських виборах восени 2014 року Гончаренко пройшов до ВР за списком партії "Блок Петра Порошенка", пізніше став членом Парламентської Асамблеї Ради Європи, заступником керівника парламентської фракції "Блоку Петра Порошенка" і одним з головних його спікерів.

Після ребрендингу партії "Солідарність" в "Європейську солідарність" і зміни айдентики були організовані відкриті праймеріз, на яких кожен бажаючий міг проголосувати за кандидатів у нардепи на офіційному сайті. Олексій Гончаренко серед усіх набрав найбільшу кількість негативних оцінок і тому балотувався самовисуванцем. На дострокових парламентських виборах у 2019 році Олексій Гончаренко таки зумів здобути перемогу над кандидатом від партії "Слуга народу" Олексієм Муконіним і ексрегіоналом Леонідом Клімовим на мажоритарному окрузі №137. Після перемоги "блудний син" повернувся в "сім'ю" – увійшов до складу фракції Петра Порошенка "Європейська Солідарність". У травні 2020 року Гончаренко зрозумів, що хоче балотуватися в мери Києва і розгорнув підготовчу кампанію.

4. Політична позиція

• Прихильник інтеграції України в ЄС і НАТО.
• Виступає за створення об'єднання "Балто-Чорноморський союз" і активну зовнішню культурну політику України.
• Вважає, що Україні необхідно підтримувати максимально тісні взаємини з США і домагатися статусу "головного союзника поза НАТО".
• Підтримує європейську модель ринку землі в Україні і обмеження зняття мораторію на продаж землі.

5. Бізнес, активи, доходи

Декларація і доходи:

Згідно з декларацією, дружина Гончаренка Ольга в 2019 році придбала в Одесі квартиру площею 61,5 квадратних метрів і горище площею 69 квадратних метрів. Також дружина володіє квартирою в Миколаєві.

У самого Олексія Гончаренка у власності одеська квартира на 141,2 квадратних метра і частина (33%) квартири у спільній власності з матір'ю і Гончаренко Ніною Костянтинівною.

У Києві він довго жив у орендованій квартирі, на що отримував від держави компенсацію, а в червні 2020 року придбав невелику житлоплощу (47,3 квадратних метра) вартістю 2 мільйони гривень. Зіставляючи доходи та придбання, "добуває" гроші на них дружина нардепа.

Автомобіль і цінне майно в деклараціях нардепа відсутні. За 2019 рік Олексій Гончаренко заробив на основному місці роботи (Управління справами Апарату Верховної Ради України) 458 тисяч 756 гривень, а дохід дружини від зайняття підприємницькою діяльністю склав 4 мільйони 983 тисяч 117 гривень.

Має кілька банківських рахунків на суму 15,1 тисяч євро, 41,5 тисяч доларів, 26,7 тисяч гривень. Готівкою зберігає 10 тисяч євро і 49 тисяч доларів. Його дружина Ольга готівкою має майже півмільйона доларів (445 тисяч) і один мільйон гривень.

6. Компромат / скандали

У березні 2014 року, будучи депутатом Одеської обласної ради, Гончаренко виступив на Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи в Страсбурзі у футболці з написом "Путін = Гітлер". Таке вбрання викликало невдоволення європейців, які навіть хотіли відключити Гончаренку мікрофон. У своїй полум'яній промові одесит порівняв анексію Криму з примусовим заміжжям і зажадав виключити Росію з Парламентської Асамблеї Ради Європи.

1 березня 2015 року Гончаренка затримала російська поліція під час траурної ходи в Москві в пам’ять про вбитого російського опозиційного політика Бориса Нємцова. Надалі він був переданий Слідчому комітету РФ нібито для проведення процесуальних дій у справі про події в Одесі 2 травня 2014 року. Увечері цього ж дня Гончаренко був відпущений і повернувся в Україну як герой опору російській диктатурі. До речі, визволення Гончаренка з "путінських катівень" організував Віктор Медведчук. В якості подяки Олексій рік потому заявив, що на переговорах в Мінську Медведчук представляє російську сторону. Спікер Верховної Ради Володимир Гройсман та голова української делегації в ПАРЄ Володимир Ар'єв зазначили факт порушення російською поліцією норм міжнародного права і дипломатичного імунітету Гончаренка.

У тому ж місяці політик в ПАРЄ намагався зірвати пресконференцію депутата від Франції Жан-Люка Шаффхаузера, присвячену майбутньому Донбасу. Не давав йому говорити, звинувачуючи в прокремлівській пропаганді. Ввічливі європейці взяли депутата, який вже розбушувався, під білі руки і вивели геть.

У серпні 2015 року Гончаренко звинуватив Саакашвілі в тому, що той торгує місцями у списку. За повідомленням каналу 1+1,неввічлива охорона губернатора злегка пограла депутатом у футбол, інцидент довелося "зам'яти". У листопаді 2015 року депутати Юлій Мамчур і Олексій Гончаренко влаштували символічне нагородження турецького пілота, який збив російський бомбардувальник Су-24.

Влітку 2016 року Генеральна прокуратура повідомила, що стосовно депутата Гончаренка відкрито кримінальне провадження за фактом просування ним ідей «русского міра» в Одесі, зустрічі з кураторами з ФСБ і підривної антиукраїнської діяльності в цілому. Про це повідомив депутат від фракції "Радикальної партії" Андрій Лозовий. У відповідь на це Гончаренко заявив, що "готовий до перевірки аж до виміру рівня вати в моїй крові".

У вересні 2016 року нардеп влаштував шоу в парламенті – приніс на засідання Ради сухарі для народного депутата від "Опозиційного блоку" Миколи Скорика, якого ГПУ мала намір позбавити депутатської недоторканності через можливу його причетність до побиття учасників одеського Євромайдану (в 2014 році він очолював Одеську обладміністрацію). Під час спроби покласти сухарі на місце Скорика в сесійній залі між Гончаренком і представниками "Опозиційного блоку" зав'язалася бійка.

У лютому 2017 року Гончаренко в знак протесту проти висловлювань німецького посла написав на фрагменті Берлінської стіни перед посольством Німеччини слово "ні" німецькою мовою. Як пояснив сам нардеп, висловлювання посла Райхеля він вважає прокремлівськими і такими, що потурають кремлівській пропаганді. Дії Гончаренка засудили практично всі керівники держави, а також його соратники з парламенту і українське суспільство. МЗС Німеччини заявило про неприпустимий вандалізм, а ГПУ відкрила проти Гончаренка кримінальну справу.

У березні 2020 року Гончаренко з трибуни Верховної Ради образливо висловився щодо президента Зеленського і запропонував йому "набратися мужності і написати заяву про відставку". Після цього виступу Зеленський піднявся з місця і пішов до сесійної зали за Гончаренком. Про що президент говорив з депутатом, в телетрансляції чутно не було, однак Володимир Зеленский демонстративно відмовився тиснути руку, простягнуту Олексієм Гончаренком.

7. Особисте життя

Родина:

Мати – Гончаренко Марина Федорівна, вчителька.

Батько – Костусєв Олексій Олексійович. До 1991 року працював в Одеському інституті інженерів морського флоту, потім пішов у політику – пройшов кар'єру від голови Київського райвиконкому міста Одеси до голови партії "Союз", лідера "Партії регіонів", а в 2010 році був мером Одеси і потім очолив Антимонопольний комітет України.

Одружений з 2003 року на Гончаренко Ользі Ярославівні (дівоче прізвище – Ольга Глова). Дружина політика – підприємець і, як пишуть ЗМІ, з сумнівними доходами – відкрите в 2015 році підприємство Ольги за 5 місяців роботи заробило стільки ж, скільки за весь наступний рік роботи (1 мільйон 397 тисяч гривень і 1 мільйон 430 тисяч гривень відповідно).

Пара виховує двох синів – Олексія (2006 року народження) і Кирила (2018 року народження).